2-а-813/2009р.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

у порядку письмового провадження

10 червня 2009 року                                 м. Лисичанськ

    Суддя Лисичанського міського суду Луганської області Лизенко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про визнання дій протиправними, стягнення недоотриманої одноразової щорічної допомоги до 5 травня, недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення, недоотриманої одноразової компенсації у зв’язку з встановленням інвалідності, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що відповідно до п.27 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він, як інвалід війни 2 групи з 10.06.2004 року, має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» розмір мінімальної пенсії за віком становить з 01.04.2007 року – 410,06 грн., згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» розмір мінімальної пенсії за віком становить з 01.04.2008 року – 481 грн. До 05.05.2007 року відповідачем виплачено йому одноразову допомогу у сумі 360 грн., до 05.05.2008 року – 400 грн., недоплачена сума складає за 2007 рік 2920,48 грн., за 2008 рік 3448 грн.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» він, як інвалід війни 2 групи, має право на щорічну компенсацію на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Відповідач виплатив допомогу на оздоровлення у 2005 році у сумі 120 грн., у 2007 році – 120 грн., у 2008 році – 120 грн., недоплата складає за 2005 рік 1330 грн., за 2007 рік – 1980 грн. та за 2008 рік – 2505 грн.

Відповідно ч.1 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому, як учаснику наслідків ліквідації аварії на ЧАЕС, передбачено виплату одноразової допомоги при призначенні інвалідності: 2 групи – у розмірі 45 мінімальних заробітних плат. З 10.06.2004 року йому встановлено вперше 2 групу інвалідності за захворюванням, пов’язаним з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 205 грн., розмір допомоги повинен складати 45 мінімальних заробітних плат, тобто 9225 грн. Відповідачем йому виплачено одноразову компенсацію при встановленні 2 групи інвалідності у сумі 284,40 грн. Недоотримана сума компенсації складає 8940,60 грн.

Звернувся до відповідача з письмовою заявою про перерахунок належних йому виплат, але відповідач у перерахунку відмовив. Просив суд визнати дії відповідача протиправними, стягнути з відповідача на його користь щорічну компенсацію на оздоровлення за 2005 рік у сумі 1330 грн., за 2007 рік – 1980 грн. та за 2008 рік – 2505 грн., щорічну допомогу до 5 травня за 2007 рік у сумі 2920,48 грн., за 2008 рік у сумі 3448 грн., одноразову компенсацію у зв’язку з встановленням інвалідності у сумі 8940,60 грн.

Згідно ухвали від 10 червня 2009 року справа розглядається у письмовому проваджені.

Представник відповідача у письмових поясненнях позов не визнала, посилаючись на те,  що виплати були здійснені відповідно до затверджених Законами України на відповідні роки, відповідними постановами КМУ розмірів.

Позов підлягає задоволенню частково.

З наданих доказів вбачається, що позивачу з 10.06.2004 року було встановлено 2 групу інвалідності, за захворюванням, пов’язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, у зв’язку з чим він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни і інвалідів війни, що підтверджується копією довідки МСЕК та копією посвідчення (а.с.6,7), і відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ч.4 абз.2,3 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах:   інвалідам 2-ї групи – п’ять мінімальних заробітних плат.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.04.2005 року, тобто на час здійснення виплати допомоги на оздоровлення, становить 290 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 15.03.2007р. розмір мінімальної заробітної плати з 01.04.2007 року, тобто на час здійснення виплати допомоги на оздоровлення, становить 420 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.04.2008 року, тобто на час здійснення виплати допомоги на оздоровлення, становить 525 грн.

Суд не бере до уваги письмові посилання представника відповідача на застосування постанови КМУ від 12.07.2005р. №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки спеціальним законом, а саме Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що має вищу юридичну силу порівняно з постановою КМУ, встановлено розмір зазначеної допомоги, а тому, враховуючи засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, норми ч.4 ст. 9 КАС України, застосуванню у даному випадку підлягає зазначений Закон.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню щорічна допомога на оздоровлення у 2005 році, як інваліду 2 групи, у сумі 1330 грн., у 2007 році – 1980 грн., у 2008 році  – у сумі 2505 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам 2 групи – 45 мінімальних заробітних плат.

Позивачеві згідно довдіки відповідача виплачено компенсацію при встанолвенні 2 групи інвалідності у сумі 284,40 грн. у лютому 2005 року.

Відповідно до ст. 83 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2005 року становить 262 грн.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на застосування постанови КМУ від 12.07.2005р. №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та постанови КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки спеціальним законом, а саме Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що має вищу юридичну силу порівняно з постановами КМУ, встановлено розмір одноразової компенсації при призначенні інвалідності, а тому, враховуючи засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, норми ч.4 ст. 9 КАС України, застосуванню у даному випадку підлягає зазначений Закон.

   При призначенні 2 групи інвалідності позивач має право на отримання одноразової компенсації у сумі 11 790 грн. (262х45=11790). Відповідачем йому виплачено 284,40 грн.

Отже, недоотриманою позивачем є одноразова компенсація при призначенні 2 групи інвалідності у сумі 11 505,60 грн.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення компенсації у звязку з встановленням інвалідності у сумі 8940,60 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача, стягнувши на його користь компенсацію у зв’язку з встановленням інвалідності у сумі 11 505,60 грн.

Крім того, згідно ч.1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.  Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи “Кечко проти України”  Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.  Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату  надбавок , вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне  правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними. При цьому органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань. Оскільки правові положення, які передбачають виплату  разової щорічної допомоги  інваліду війни до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення, при призначенні інвалідності є чинними, тобто не скасовані, не змінені і позивач має право на їх отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Позивачем не пропущено річний строк звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог про стягнення допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 рік та компенсації у зв’язку з встановленням інвалідності, оскільки згідно п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. А згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, Цивільним Кодексом України встановлено інше щодо строку звернення за захистом порушеного права.

Відповідно до ст. 13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується одноразова грошова допомога у розмірах: 2-ї групи – вісім мінімальних пенсій за віком.

  Однак ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено, що  що  у  2007  році  виплата  щорічної разової допомоги відповідно   до  законів  України "Про  статус  ветеранів  війни, гарантії  їх  соціального  захисту"  та "Про жертви нацистських  переслідувань"  здійснюється  у  таких розмірах:  інвалідам  I  групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360  гривень. Пунктом 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

   Пунктом 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. №107-VІ встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів  України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом «Про Державний бюджет України». Постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань», здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни 1 групи - 500 гривень; інвалідам війни II групи - 400 гривень; інвалідам війни IIІ групи - 350 гривень, учасникам бойових дій -310 гривень .

Зазначене положення Закону України, до моменту виплати разової грошової допомоги, а саме до 5 травня 2007 року та до 5 травня 2008 року, не визнане неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу,

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний  акт,  який діяв  у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 50 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватись положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами законів про Державний бюджет України на відповідні роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № І07-VІ.

За таких обставин суд доходить висновку, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки позивачу здійснена суб'єктом владних повноважень на підставі, в межах та у спосіб, передбачений законом, тому в задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», керуючись ст. ст. 2, 11, 159-163 КАС України, суд, -

постановив:

    Позов ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про визнання дій протиправними, стягнення недоотриманої одноразової щорічної допомоги до 5 травня, недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення, недоотриманої одноразової компенсації у зв’язку з встановленням інвалідності задовольнити частково.

    Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення у 2005, 2007 та 2008 роках у розмірі по 120 грн., компенсації у зв’язку з встановленням інвалідності у розмірі 284,40 грн. протиправними.

    Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  щорічну допомогу на оздоровлення за 2005 рік у сумі 1330 (одна тисяча триста тридцять) гривень, за 2007 рік у сумі 1980 (одна тисяча дев’ятсот вісімдесят) гривень, за 2008 рік у сумі 2505 (дві тисячі п’ятсот п’ять) гривень.

    Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  компенсацію у зв’язку з встановленням другої групи інвалідності у сумі 11 505 (одинадцять тисяч п’ятсот п’ять) гривень 60 копійок.

    У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

    Судовий  збір у справі віднести на рахунок  держави.

   Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Лисичанський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Донецького апеляційного адміністративного суду або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання такої заяви.

Суддя