КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р. Справа№ 910/25118/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Філімонової І.Є.

за участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 09.02.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Індікатор-13" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року по справі №910/25118/15 (суддя -Морозов С.М.) повний текст якого складено 09.11.15року.

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Індікатор-13"

про стягнення 1 206 616,68 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суд у міста Києва передано позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Індікатор-13" про стягнення суми в розмірі 1 206 616,68 грн., а саме 694 276,54 грн. заборгованості за теплову енергію у гарячій воді, 77 089,44 грн. пені, 35 326,10 грн. 3% річних та 399 924,60 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку з оплати вартості теплової енергії у гарячій воді, поставленої на підставі Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1640119 від 01.10.1999р. за період з 01.10.2012р. по 01.06.2015р., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 1 206 616,68 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2015р. у справі №910/25118/15 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Індікатор-13" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" суму основного боргу за теплову енергію в розмірі 574 276,54 грн. (п'ятсот сімдесят чотири тисячі двісті сімдесят шість гривень 54 копійки), суму пені в розмірі 77 089,44 грн. (сімдесят сім тисяч вісімдесят дев'ять гривень 44 копійки), суму 3% річних в розмірі 35 326,10 грн. (тридцять п'ять тисяч триста двадцять шість гривень 10 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 399 924,60 грн. (триста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири гривни 60 копійок) та судовий збір в розмірі 18 099,25 грн. (вісімнадцять тисяч дев'яносто дев'ять гривень 25 копійок).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Індікатор-13" звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015р. скасувати та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судових справ між суддями від 01.12.2015р. року визначено склад суду для розгляду справи №910/25118/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Індікатор-13" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015р., згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 02.12.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 15.12.15р.

У судовому засіданні 15.12.15р. оголошено перерву до 26.01.16р.

Ухвалою Київївськог апеляційного господарського суду від 26.01.16р. продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять календарних днів, відповідно до ст.69 ГПК України.

У судовому засіданні 26.01.16р. оголошено перерву до 09.02.16р.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником апелянта подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішень у справах адміністративної юрисдикції №826/4792/15, №826/6413/15, №826/6427/15, №826/6428/15, №826/6876/15, №826/9907/15.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Наведене клопотання апелянта про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено неможливість (зокрема, через наявність будь-яких перешкод) розгляду даної справи до набрання законної сили рішень у справах адміністративної юрисдикції.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року у справі №910/25118/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (постачальник за Договором) та відповідача (споживач за Договором) 01.10.1999р. було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1640119 (надалі - Договір), згідно умов п. 1.1. якого предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

У відповідності до п. 2.2. Договору, позивач зобов'язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Згідно з п. 2.3.1. Договору, відповідач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Сторонами, додатками до Договору оформлено обсяги постачання теплової енергії відповідачу, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, схему абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі відповідача, акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, умови припинення подачі теплової енергії, довідку даних по будинку, довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання.

У відповідності до Додатку №4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі тепло збуту №6, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. В разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спір в справі виник в зв'язку з тим, що за період з 01.10.2012р. по 01.06.2015р. відповідачем не було оплачено вартість використаної теплової енергії в розмірі 574 276,54 грн., у зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Також, місцевим господарським судом вірно зазначено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є Договором поставки.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як передбачено ч.ч. 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено положеннями ч. ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлено ,що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до положень Договору строк оплати вартості спожитої теплової енергії у відповідача настав.

Також, матеріали справи, на підтвердження обсягів та строків споживання відповідачем теплової енергії містять, надані позивачем копії облікової картки відповідача, відомості обліку споживання теплової енергії за вказаний період.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за Договором у вказаний період в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 574 276,54 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як встановлено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідачем, повного розрахунку з позивачем проведено не було.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інтонації про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 574 276,54 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 77 089,44 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як встановлено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок суми пені в розмірі 77 089,44 грн., здійснений позивачем є вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 35 326,10 грн. та 399 924,60 грн. інфляційних втрат, апеляційний суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 вказаного Кодексу, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Разом з тим у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в сумі 35 326,10 грн. за період з жовтня 2012р. по червень 2015р. та 399 924,60 грн. інфляційних нарахувань за вказаний період, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наявних в матеріалах справи розрахунків.

Відповідно до п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (надалі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені до стягнення позивачем з відповідача 3% річних в розмірі 35 326,10 грн., та інфляційні нарахування в розмірі 399 924,60 грн., відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню.

Отже, враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, а саме стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу за теплову енергію в розмірі 574 276,54 грн., суми пені в розмірі 77 089,44 грн., суми 3% річних в розмірі 35 326,10 грн. та інфляційних втрат в сумі 399 924,60 грн.

Щодо тверджень апелянта про те, що п. 2.1. укладеного між сторонами Договору встановлено, що при виконанні його умов сторони керуються тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України. Проте, позивач в позовній заяві покладається на тарифи, встановлені і затверджені постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України (тобто, зовсім не тим органом, який передбачено п. 2.1. Договору), апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2.1 Договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

У відповідності до положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.

Зокрема, у підпункті 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

ПАТ "Київенерго" є суб'єктом природних монополій у сфері теплопостачання та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Таким чином, із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.

Отже, вищевикладене спростовує вказане твердження апелянта.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України в своїх постановах від 11.12.2012 № 22/313 та від 28.05.2013 № 5011-64/2345-2012.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Житлово-будівельного кооперативу "Індікатор-13", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року по справі №910/25118/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Індікатор-13" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року по справі №910/25118/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року по справі №910/25118/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/25118/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко