Справа № 22 - ц- 5267/ 2006р Головуючий І інстанції - Гримайло A.M.
Категорія - відшкодування шкоди Доповідач - Кісь П.В.
РІШЕННЯ
іменем України
13 грудня 2006 року Судова колегія судової палати у цивільних
справах апеляційного суду Харківської області у складі: головуючого - судді Кіся П.В., суддів Кругової С.С., Пилипчик Н.П., при секретарі Соколовій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12.05.2006 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ХМУ УМВС України в Харківській області, Державного казначейства України про стягнення матеріальної і моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати як незаконне і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова у задоволенні позову відмовлено.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на те, що суд не дав належної оцінки доказам порушення його конституційних прав, доказам заподіяння шкоди внаслідок неправомірних дій працівників паспортної служби Дзержинського РО ХМУ УМВС України, працівників відділу громадянства, паспортної та імміграційної служби ХМУ УМВС України в Харківській області.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно п.2 ч.І ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду 1 інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвали нове рішення по суті позовних вимог за наявності підстав, передбачених ст..309 ЦПК України.
Суд першої інстанції в достатній мірі встанови фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, а сторони не заперечують, що громадянин України ОСОБА_1 у січні 2002 року звернувся за місцем свого фактичного проживання до паспортної служби ЦОМ Дзержинського РО ХМУ УМВСУ в Харківській області з проханням видати йому новий паспорт у зв'язку з крадіжкою невстановленими особами раніше виданого паспорта, але його звернення було залишено без задоволення. На неодноразові звернення та скарги до вищестоящих посадових осіб органів внутрішніх справ ОСОБА_1 були надані рекомендації знайти відповідну житлову площу і лише після звернення до суду зі скаргою на неправомірні дії паспортного відділку Дзержинського РО ХМУ УМВС України в Харківській області і постановлених судових рішень про задоволення скарг у грудні 2004 року Дзержинським ЦВМ Дзержинського РО ХМУ УМВС України в Харківській області ОСОБА_1 було видано паспорт з реєстрацією за місцем проживання.
Ленінський районний суд м. Харкова своє рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 мотивува тим, що ОСОБА_1 при зверненні з заявою про видачу йому нового паспорта надав працівникам паспортної служби документи не в повному обсязі, вказав місцем свого проживання гуртожиток банківського коледжу по АДРЕСА_1
2
м. Харкова у той час, як останнім зареєстрованим місцем його проживання був гуртожиток по АДРЕСА_2, де він був знятий з реєстраційного обліку у 1992 році у зв'язку з закінченням навчання в ХДУ.
Також суд посилався на ненадання позивачем документальних доказів для підтвердження доводів про заподіяння моральної шкоди, а також на неможливість відшкодування матеріальної і моральнбої шкоди в порядку цивільно-процесуального судочинства, рекомендуючи ОСОБА_1 звертатись до суду з адміністративним позовом в порядку, визначеному КАС України.
Проте з таким висновком судова колегія погодитись не може і вважає, що рішення суду підлягає скасування з підстав, передбачених п.п.3,4 ст.309 ЦПК України у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до суду зі скаргою на неправомірні дії паспортного відділку Дзержинського РО ХИУ УМВС України в Харківській області в порядку глави 31-А ЦПК України в ред.. 1963 p. і судовими рішеннями Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.11.2003 р. (а.с.14-15) та апеляційного суду Харківської області від 15.12.2004 р. (а.с.16-17) встановлено факт неправомірності відмови суб'єкта оскарження у видачі ОСОБА_1 паспорта та його реєстрації за вказаною ним адресою.
Відповідно до вимог ст.. 14 і ч.З ст.61 ЦПК України вказані факти встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню і є обов'язковими для всіх органів державної влади, посадових чи службових осіб та громадян.
За таких обставин є помилковим висновок Ленінського районного суду про можливість захисту порушеного права ОСОБА_1 лише шляхом звернення до суду з адміністративним позовом.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_1 про видачу паспорта, усупереч вимог п.12 «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України 02.09.1993 року за №3423-12, та ст.5 ЗУ «Про громадянство України», була задоволена не в місячний строк, а лише через 2 роки і 10 місяців, протягом яких ОСОБА_1 виборював порушене право на своєчасне отримання паспорта та реєстрацію.
З наданих позивачем доказів, зокрема рішення Дзержинського районного суду м. Харкова 27.10.2004 р. (а.с.32), відповіді Дзержинського рай воєнкома м. Харкова від 16.11.2004 р. (а.с.25), відповіді головного спеціаліста виконавчого комітету Дзержинської районної ради від 17.11.2004 р. (а.с.34), посвідченні учасника бойових дій (а.с.44), довідок, листів, та поштової кореспонденції (а.с.48-58, 78-87) встановлено, що ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю паспорта на протязі вказаного періоду з січня 2002 р. по грудень 2004 року був позбавлений можливості приймати участь у виборах Президента України, був позбавлений можливості безперешкодно реалізувати право на працю, що включає можливість заробляти на життя, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, був позбавлений прав на отримання виплати щорічної одноразової допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус ветеранів війни» та ЗУ «Про державний бюджет України» на 2002, 2003 та 2004 p.p. відповідно у розмірі 80 грн. за 2002 p., 90 грн. за 2003 р. і 120 грн. за 2004 рік.
Крім того, він був позбавлений можливості отримати пільгові талони райвійськкомату у 2002-2004 p.p. на 50% знижки вартості проїзду, як учасник бойових дій і був змушений сплачувати за проїзд повністю, витративши на це 92 грн.06 коп.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди на зазначені вище суми у відповідності з вимогами ст..ст.22, 1166, 1172 та п.4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягають задоволенню.
Також, у відповідності до ст..ст.23, 1167, 1172 і п.4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, мають бути задоволені вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки неправомірними, винними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, обумовлена тимчасовим позбавленням виборчого права, обмеженням
реалізації права на працю, права вільного пересування як на території України так і за її межі, порушенням життєвих зав'язків і звичайного укладу життя.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судова колегія виходить з того, що зазначений позивачем розмір компенсації за моральну шкоду у сумі 100000 грн. не відповідає вимогам щодо розумності і справедливості. Розрахунок з обґрунтуванням витрат для компенсації моральної шкоди позивачем не надано.
Враховуючи характер неправомірних дій відповідача, часткове задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди, несумлінність самого позивача у дотриманні вимог ст. 19 «Положення про паспорт громадянина України» про обов'язок надійно зберігати паспорт, несумлінне його відношення до правил (прописки) реєстрації, внаслідок чого він довгий час проживав без (реєстрації) та інші обставини даної справи, судова колегія визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1000 грн.
Крім того, у відповідності з вимогами ст..ст.81,88 ЦПК України, належить стягнути з відповідача на користь позивача 8 грн.50 коп. судових витрат, понесених ним при сплаті державного мита за подачу позовної заяви до суду, і на користь держави мито (судовий збір) у сумі 51 грн., а також на рахунок суду апеляційної інстанції 30 грн. для інформаційно-технічного забезпечення.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивачем не доведено, що він реально був позбавлений вказаного ним доходу і не отримав його з вини відповідача. Згідно запису в трудовій книжці ОСОБА_1, він за власним бажанням звільнився 26.02.2001 року з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.30).
Зазначені в рішенні суми для відшкодування матеріальної і моральної шкоди, а також судові витрати належить стягнути з Головного Управління (ГУ) УМВС України в Харківській області, як правонаступника відповідача, згідно з вимогами ст..38 ЦПК України та наказом міністра МВС України № 644 від 26.6.2006 р. і наказом т.в.о. міністра МВС України № 826 від 15.08.2006 р.
Інші доводи апелянта є несуттєвими і на вирішення справи не впливають.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 22,23, 1166, 1167, 1172, п.4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст.10,11, 38, 60, 61, 213-215, 303, 304, п.2 ч.І ст.307, п.п.3,4 ст.309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 12.5.2006р. скасувати і ухвали нове.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ГУ УМВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1: 382 грн.06 коп. у якості відшкодування матеріальної шкоди, 1000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди і 8 грн.50 коп. у якості відшкодування судових витрат, а всього - 1400 грн.56 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ГУ УМВС України в Харківській області до державного бюджету державне мито (судовий збір) у сумі 51 грн.00 коп.
Стягнути з ГУ УМВС України на рахунок апеляційного суду харківської області 30 грн.00 коп. у якості компенсації витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили..