Головуючий в суді 1 інстанції Шимко В.П. Справа № 22ц\ 219
Доповідач Жигановська О.С. Категорія
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.01.2007 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого Жигановської О.С.
суддів Микитюк О.Ю., Косигіної Л.М.
при секретарі Ільбицькій Т.К. ''
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду від 14.11.2006 року
встановив:
В червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом. Вказав, що на підставі трудового договору, який був укладений між ним та фізичною особою ОСОБА_2, 13.06.2005 року, працював у останнього на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1. Умовами трудового договору йому було встановлено 8-ми годинний робочий день, два вихідних дні на тиждень та 350 грн. заробітної плати. Однак, відповідач не дотримувався даних умов, вимагав працювати щосуботи, виконувати роботу не пов'язану з трудовими обов'язками.. Так, в суботу 08.04.2006 року, коли він прийшов на роботу, ОСОБА_2 заявив, що знімає ЗО грн. із заробітної плати із-за того, що він (позивач) не перебуває на телефонному зв'язку. Між ними виникла суперечка і відповідач відсторонив його від роботи. В понеділок 10.04.2006 року ОСОБА_2 знову не допустив його до роботи, як і в наступні дні, а потім став вимагати подати заяву про звільнення за власним бажанням. Заяву про звільнення у зв'язку з тим, що роботодавець порушує законодавство про працю відповідач у нього не прийняв. 01.06.2006 року з листа інспекції праці дізнався про своє звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що причина звільнення, зазначена в наказі, не відповідає змісту його заяви та дійсним обставинам, що призвели до звільнення, просив задовольнити позовні вимоги:
· змінити формулювання причин і звільнення, визнавши причиною розірвання трудового договору за власним бажанням невиконання власником законодавства про працю - ч.3 ст 38 КЗпП України;
· стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки та компенсацію за невикористану відпустку (а.с.2-3,28).
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 14.11.2006 року позов ОСОБА_1 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, судом порушено норми матеріального права, а рішення суду є незаконним та необгрунтованим з підстав недоведеності oбставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається 'з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 на підставі трудового договору з 13.06.2005 року працював водієм у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (а.с.4).
Згідно наказу НОМЕР_1 від 25.04.2006 року позивач був звільнений з роботи за відсутність на робочому місці з 10.04. по 17.04.2006 року, тобто за п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.38).
Судом встановлено, що в порушення умов трудового договору ОСОБА_1 на вимогу відповідача працював у вихідні дні, виконував роботу не обумовлену трудовим договором (кроїв поролон, натягав на нього чохли, переміряв тканину, набивав на футболки певний малюнок, перевозив на електричці товари, знімав касу в магазинах, тощо). Ці обставини ОСОБА_2 визнав.
Виконання даної роботи відповідачем не оплачувалось. Доводи апелянта щодо проведення оплати ОСОБА_1 за виконання ним додаткової роботи не підтверджуються матеріалами справи. Так, згідно умов трудового договору заробітна плата позивача була встановлена 350 грн. на місяць. Фактично ОСОБА_1 згідно довідок, виданих відповідачем, отримував 450 грн. на місяць (а.с.5,37), тобто на 100 грн. більше ніж передбачено трудовим договором. Як пояснив в Судовому засіданні позивач ці кошти в сумі 100 грн. відповідач доплачував йому за парковку і зберігання службового автомобіля в його (позивача) господарстві, а не за виконання певної роботи. Дані обставини відповідачем не заперечуються.
З 10 по 17 квітня 2006 року відповідач не допускав позивача до роботи, не' видавав трудову книжку, що підтверджується показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Отже, прогул ОСОБА_1 вчинений не був. Крім того, відповідач не ознайомив позивача з наказом про звільнення та не видав трудову книжку у встановлені законом строки. Отже, вирішуючи спір, суд повно й всебічно перевірив обставини, за яких ОСОБА_1 був звільнений з роботи за ч.4 ст.40 КЗпП України і обгрунтовано дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для розірвання з ним трудового договору за вказаною статтею. Такий висновок суду є правильним та підтверджується доказами, які є в справі.
Висновки суду про наявність фактів порушення відповідачем трудового законодавства і відсутність підстав для розірвання з позивачем трудового договору за ч.4 ст.40 КЗпП України доводами апеляційної скарги не спростовуються.
За таких обставин рішення суду є вірним як в частині задоволення позову про зміну формулювання причин звільнення, так і похідних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та компенсацію за невикористану відпустку. Тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 209,218,303,307,308,313,314,315,317,319.324,325 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду від 14.11.2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили."