Справа № 22-Ц-5 564/2006 року Головуючий 1 інстанції - Гайдук Л.П.
Категорія - про виселення Доповідач - Кругова С.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді - Кругової С.С, Суддів - Кіся П.В.,
Пилипчук Н.П., при секретарі - Соколовій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє від імені
ОСОБА_2,
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.06.2006 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4про усунення перешкод у
користуванні житловим приміщенням та виселення, -
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.06.2006 року та ухвалити нове, яким усунути порушення прав ОСОБА_2, як власника квартири, щодо володіння та користування нею, виселити в примусовому порядку ОСОБА_3, ОСОБА_4 з АДРЕСА_1 зобов'язати Дзержинський РВ ГУМВС України в Харківській області анулювати реєстрацію ОСОБА_3, ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 стягнути з відповідачів судові витрати по справі.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.06.2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість, незаконність рішення, на грубе порушення судом норм матеріального права, ухвалення рішення без всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.
Вказує, що суд грубо проігнорував положення ст. 331 ч. 2 ЦК України, встановивши, що АДРЕСА_1 є загальною сумісною власністю колишнього подружжя.
Зазначає, що 29.01.1993 року ОСОБА_2 був внесений останній пайовий внесок в ЖБК «Зарница-1» в розмірі більш ніж 50 відсотків вартості квартири в той час, як шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. був розірваний 11.10.1991 року. Право власності ОСОБА_2 на квартиру було зареєстровано 16.05.2005 року. Отже, на думку апелянта, у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 145 ЖК України ОСОБА_3, як колишній дружині члена ЖБК, належить право на частину паєнакопичення, набутого до розірвання шлюбу.
Вважає, що ОСОБА_3 вправі вимагати від позивача, як члена ЖБК, виплати їй суми компенсації, яка відповідає її частині паєнакопичення.
Зауважує, що загальною сумісною власністю колишнього подружжя є не АДРЕСА_1, а частина паєнакопичення, внесеного в ЖБК «Зарница-1» до розірвання шлюбу. Право власності на квартиру зареєстровано лише за ОСОБА_2 і на теперішній час він є єдиним та законним власником.
Наполягає на тому, що будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 є співвласником спірної квартири, в справі відсутні, при цьому, відповідачем ОСОБА_3. право власності позивача не оспорюється.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона задоволенню не підлягає.
Постановлюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наступного.
Позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.06.76 року по 11.10.91 року.
В 1982 році ОСОБА_2 вступив до ЖБК «Зарниця-1» і отримав спірну АДРЕСА_1
Рішенням Дзержинського райсуду м.Харкова від 04.03.97 року встановлено порядок користування спірною квартирою і позивачу виділена кімната площею 13,2 кв.м., а відповідачці ОСОБА_3 дві кімнати 16,4 та 15,0 кв.м., місця загального користування залишені у спільному користуванні.
Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про виселення відповідачів.
З таким висновком суду судова колегія погоджується з наступних підстав. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.06.76 року по 11.10.91 року .
Згідно дублікату контрольного талону до ордеру № НОМЕР_1 ордер було видано ОСОБА_2 10 квітня 1984 року на сім'ю із трьох чоловік : він, дружина ОСОБА_3 і син ОСОБА_4 (а.с.27).
Відповідно до довідки від 03.10.95 року (а.с.7) вартість квартири частково було сплачено в 1982 році, тобто в період коли подружжя перебувало у шлюбі.
Рішенням Дзержинського райсуду м.Харкова від 04.03.97 року між сторонами встановлено порядок користування спірною квартирою.
З позовом про розподіл між подружжям спільно нажитого майна позивач не звертався.
За таких обставин , позов про виселення відповідачів задоволенню не підлягає.
При цьому, слід зазначити, що суд першої інстанції неправильно зазначив в мотивувальній частині рішення, що до 1984 року було повністю сплачено вартість квартири коли сторони перебували у шлюбі. Цей висновок не відповідає матеріалам справи, оскільки вони взагалі не містять свідчень про повну сплату вартості квартири. На а.с.7 з довідки вбачається, що загальна вартість квартири 9471 грн. 47 коп., а сплачено всього 7479 грн. і останній внесок було зроблено 29.01.93 року.
Але незважаючи на це, рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає, оскільки справу по сутті вирішено правильно і в задоволенні позову про виселення відповідачів відмовлено.
Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Апелянт будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.І 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє від імені ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.06.2006 року -залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду