Справа № 308/7853/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

11 січня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Панька В.Ф.

суддів – Ігнатюка Б.Ю., Мацунича М.В.

при секретарі – Дашковській С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 вересня 2015 року по справі за позовом ПАТ «Укргазпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Укргазпромбанк» /надалі – Банк/ звернулося до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що 18.04.2012 року між Банком та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено Договір Поруки № 4-П/12-У, згідно якого відповідач поручився перед банком за виконання ТЗОВ «Лев» зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів та користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється Договором банківського кредиту № 1-КЛ/12-У від 18.04.2012 року. Банк вказує на те, що згідно Додаткової угоди № 6 від 29.08.2014 року до Кредитного договору, Банк надав Позичальнику кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з граничним лімітом заборгованості в розмірі 370 000, 00 грн. зі сплатою процентів у розмірі 26 % річних, строком користування Кредитом до 14.08.2015 року включно, при умові, що повернення кредиту здійснюється частинами в розмірі та в строки згідно Графіку повернення кредиту. За час користування кредитом позичальник порушував графік сплати кредиту, внаслідок чого станом на 22.06.2015 року утворилася заборгованість у розмірі 502 398, 81 грн., яку на день подання позовної заяви до суду ані відповідач, ані позичальник не сплатили. На підставі наведеного Банк просив стягнути з відповідача, ОСОБА_1, суму заборгованості в розмірі 502 398, 81 грн..

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21 вересня 2015 року позов задоволено.

ОСОБА_1 не погодився з цим рішенням, порушив питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріально та процесуального права.

В судовому засіданні апелянт скаргу з наведених підстав підтримав.

Представник позивача вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги апелянта зводяться до твердження того, що: банк в порядку господарського судочинства звертався до суду з позовом до ТОВ «Лев» про стягнення з останнього 502 398,81 грн., заборгованості за тим же кредитним договором, за яким він просить стягнути заборгованість і з нього по даній цивільній справі; рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.08.2015 року позов Банку задоволено, зокрема з ТОВ «Лев» на користь Банку стягнуто 502398,81 грн., заборгованості за кредитним договором, дане рішення суду набрало законної сили, а на його примусове виконання 07.09.2015 року видано виконавчий документ; на даний час Ужгородським міськрайонним судом розглядається цивільна справа №308/7850/15-ц за позовом банку до ОСОБА_2, як до майнового поручителя, про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання Банком права власності на нього у погашення заборгованості за цим же кредитним договором.

Однак, зазначені доводи не можуть бути прийняті до уваги на підставі наступного.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 ЦПК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. (ч.1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідності до Договору банківського кредиту № 1-КЛ/12-У від 18.04.2012 року, укладеного між ПАТ «Укргазромбанк» та ТзОВ «Лев», останньому було надано кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з граничним лімітом заборгованості в розмірі 370 000, 00 грн. зі сплатою процентів у розмірі 26 % річних, строком користування Кредитом до 14.08.2015 року включно, при умові, що повернення кредиту здійснюється частинами в розмірі та в строки згідно Графіку повернення кредиту.

18.04.2012 року між ПАТ «Укргазпромбанк» та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено Договір Поруки № 4-П/12-У, згідно якого відповідач поручився перед банком за виконання ТЗОВ «Лев» зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів та користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється Договором банківського кредиту № 1-КЛ/12-У від 18.04.2012 року.

Відповідно до ч.9 Постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Крім цього, відповідно до абз.2 п.9 зазначеної Постанови задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Щодо посилання апелянта на те, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.08.2015 року позов Банку задоволено, зокрема з ТОВ «Лев» на користь Банку стягнуто 502398,81 грн., заборгованості за кредитним договором, дане рішення суду набрало законної сили, а на його примусове виконання 07.09.2015 року видано виконавчий документ, то слід зазначити, що крім відкриття виконавчого провадження державним виконавцем відповідно жодних дій стосовно виконавчого провадження не вчинялося, сума заборгованості відповідно до наказу господарського суду по справі №907/714/15 із ТОВ «Лев» на користь Банку не стягувалась.

Інших доводів, які б мали правове значення для вирішення справи, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді :