УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
Червинської М.Є., Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 жовтня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кошти в сумі 150 тис. дол. США терміном на 10 років зі сплатою щомісячно відсотків в розмірі 18 % річних. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 28 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено два договори іпотеки, за одним з яких остання передала в іпотеку банку належну їй нежитлову будівлю загальною площею 323 кв.м по АДРЕСА_2, за іншим передала в іпотеку належне їй нежитлове приміщення в житловому будинку загальною площею 196,60 кв.м по АДРЕСА_1. Указував на те, що за умовами кредитного договору відповідач мала повертати кредит щомісячними платежами в розмірі 2 733 дол. США, однак не виконувала взяті на себе обов'язки в повному обсязі, у результаті чого виникла прострочена заборгованість. Вимога банку про дострокове повернення кредитних коштів, залишена відповідачем без задоволення. Станом на 5 серпня 2014 року борг за кредитом становить 96 837,10 дол. США, що відповідає 1 190 128 грн, з яких тіло кредиту - 84 809,65 дол. США, проценти - 6 864,25 дол. США, пеня - 532,54 дол. США, штрафи - 20,34 дол. США та 4 610,32 дол. США. Просив у рахунок погашення боргу за кредитним договором в розмірі 96 837,10 дол. США, що відповідає 1 190 128 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлову будівлю загальною площею 323 кв.м по АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення в житловому будинку загальною площею 196,60 кв.м по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом продажу предмету іпотеки банком з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з будь-якою особою, з отриманням витягу із Державного реєстру нерухомості, з реєстрацією правочину у Державному реєстрі нерухомості, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, з можливістю здійснення банком усіх дій, необхідних для продажу предметів іпотеки, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом та просила визнати недійсним кредитний договір, укладений 23 серпня 2007 року між нею і ПАТ КБ «ПриватБанк», в частині п.4.5 договору, який передбачає сплату позичальником винагороди банку в розмірі 750 дол. США за відкриття позичкового рахунку при видачі кожного траншу кредиту та стягнути сплачену комісію 750 дол. США із банку на її користь. Посилалась на те, що вказана винагорода як плата за касові витрати на видачу кредиту є несправедливою і суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», що у свою чергу дає підстави для визнання цього положення недійсним.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 жовтня 2015 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 23 серпня 2007 року у розмірі 1 133 217 грн 15 коп., яка складається із заборгованості по кредиту - 84 809,65 дол. США, що еквівалентно 1 042 310 грн 60 коп., заборгованості за процентами - 6 864,25 дол. США, що еквівалентно 84 361 грн 63 коп., пені - 6 544 грн 92 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлову будівлю загальною площею 323 кв.м по АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення в житловому будинку загальною площею 196,60 кв.м по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом продажу предметів іпотеки та на підставі договорів іпотеки нежитлових приміщень від 23 серпня 2007 ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-якій особі-покупцю на умовах та в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, а її зустрічний позов задовольнити.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами установлено, що 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір та договір про видачу траншу, згідно яких позичальник отримала в банку на власні потреби кредит в розмірі 150 тис. дол. США терміном на 10 років зі сплатою за користування коштами процентів в розмірі 18%. Повернення кредиту згідно п.п. 2.2.3 кредитного договору та графіку погашення кредиту передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом та процентами в розмірі 2 733 дол. США.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_4 28 серпня 2007 року було укладено два договори іпотеки, за одним з яких позичальник передала в іпотеку банку належну їй нежитлову будівлю загальною площею 323 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2, за іншим - передала в іпотеку належне їй нежитлове приміщення в житловому будинку загальною площею 196,60 кв.м, розташоване по АДРЕСА_1
Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Обґрунтовуючи підстави позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, із березня 2014 року припинила погашення кредиту, унаслідок чого станом на 5 серпня 2014 року виникла загальна заборгованість в сумі 96 837,10 дол. США, яку позивач просив стягнути на свою користь шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
За змістом ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.
За змістом ст. 38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свою вимогу щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків за кредитним договором, банк мав право вимагати дострокового погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який передбачений Законом України «Про іпотеку» - шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту кредитного договору, суди обґрунтовано виходили із того, що остання пропустила строк звернення до суду за захистом свого права.
Згідно ст.ст. 257, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи убачається, що вищевказаний кредитний договір містить п. 4.5, який передбачає сплату позичальником винагороду банку в розмірі 750 дол. США за відкриття позичкового рахунку при видачі кожного траншу, що не відповідає положенням п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року. Отже перебіг позовної давності для ОСОБА_4 почався від дня коли остання уклала договір - 23 серпня 2007 року, саме тоді вона довідалася або могла довідатися про порушення свого права. З огляду на те, що ОСОБА_4 подала зустрічний позов дише у січні 2015 року, тобто із пропуском встановленого законом строку, суди правильно відмовили в позові ОСОБА_4 з огляду на пропуск нею строку позовної давності та ураховуючи заяву банку про застосування строку позовної давності (т. 1 а.с. 193).
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: М.Є. Червинська
Т.О. Писана
Г.В.Юровська