Головуючий  в  1  інстанції  Тарасенко  М.П.                                 Справа  №  22ц/280

Доповідач  Жигановська  О.С.                                                         Категорія  39

УХВАЛА

ІМЕНЕМ                       УКРАЇНИ

24.01.2007  року                   Апеляційний  суд  Житомирської  області  в  складі:

головуючого                                 Жигановської  О.С.

суддів                                            Микитюк  О.Ю.,   Косигіної  Л.М.

при  секретарі                                Ільбицькій  Т.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „ПродСоюз" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „ПродСоюз" про стягнення заробітної плати і відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на  рішення  Малинського  районного  суду  від  21.11.2006  року

встановив:

В квітні 2006 року ТзОВ ТД „ПродСоюз" звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок недостачі товарно-матеріальних цінностей. При цьому позивач зазначив, що ОСОБА_1 21.10.2005 року була прийнята на роботу у ТзОВ ТД „ПродСоюз" на посаду продавця. Працювала відповідачка в відділі алкогольних напоїв. З нею був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. За період роботи відповідачки з 21.10.no 30.10.2005 року та з 01.12. по 11.12.2005 року утворилась недостача на загальну суму 4100 грн.39 коп., на погашення якої було внесено 480 грн. Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку не бажає сплатити решту недостачі, позивач просив стягнути з неї 3620 грн. 39 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 51 грн. судових витрат.

В червні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ТзОВ ТД „ПродСоюз" про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. Вказала, що з 21.10.2005 року перебуває в трудових відносинах з відповідачем. 19.06.2006 року вона подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 22 грн. 86 коп., просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 12.12.2005 року по 19.06.2006 року в сумі 4343 грн. 40 коп., а також стягнути на відшкодування моральної шкоди 2000 грн., яка спричинена внаслідок порушення відповідачем її законних прав у сфері трудових відносин.

Рішенням Малинського районного суду від 21.11.2006 року первісний позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТзОВ ТД „ПродСоюз" 3620 грн. 39 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 81 грн. судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1   відмовлено  за  безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення. На думку апелянта, рішення суду є необгрунтованим, неповно встановлені обставини, що мають значення для справи,   їх  неправильно  досліджено  та  оцінено.

Апеляційна     скарга     не     підлягає     до     задоволення     з     наступних підстав.

Як передбачено п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини     підприємству,      установі,      організації,      у     випадку,      коли     між

працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до

статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на

себе          працівником        повної        матеріальної                     відповідальності                за

незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання  або  для  інших  цілей.

Судом  встановлено,   що    ОСОБА_1   21.10.2005  року  була прийнята   на  роботу  у  ТзОВ  ТД   „ПродСоюз"  на  посаду  продавця   (а. с. 5)   і працювала   у   відділі    алкогольних   напоїв.    Наказом   НОМЕР_1 від    01.02.2006 року  вона  була  звільнена  з  роботи  за  ч.2  ст.41  КЗпП  України   (а.с.58).

Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2005 року з

відповідачкою був укладений договір про повну індивідуальну

матеріальну відповідальність (а.с.12). До роботи ОСОБА_1

приступила після того як була проведена планова ревізія в магазині.

Ці обставини підтверджуються актом від 20.10.2005 року, зі змістом

якого відповідачка погодилась (а.с.61). Під час роботи ОСОБА_1 з 21.10.пo 30.10.2005 року та з 01.12. по 11.12.2005 року по

причині її недбалого ставлення до збереження товарно-матеріальних

цінностей (залишення робочого місця) утворилась недостача на загальну

суму 3625 грн. 04 коп. /2556,51 + 1068,53/ (а.с.13,14). ОСОБА_1 не заперечує ту обставину, що мали місце випадки залишення нею

робочого місця і приміщення магазину в робочий час, тобто порушення

вимог        п.1          договору        про        повну        індивідуальну        матеріальну

відповідальність. Також відповідачка не довела невиконання власником вимог ст.131 КЗпП України, що на її думку, стало причиною виникнення даної недостачі. Тому суд 1 інстанції, розглянувши справу в межах заявлених ТзОВ ТД „ПродСоюз" вимог, правильно стягнув зі ОСОБА_1   на  відшкодування  матеріальної  шкоди  3620  грн.   39  коп.

Що стосується вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати і відшкодування моральної шкоди, то суд прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність даних вимог. Заробітна плата є винагородою, що виплачується працівникові лише за виконану  ним  роботу   (ч.1  ст.94  КЗпП  України).

Судом встановлено, що з 12.12.2005 року по 19.06.2006 року, тобто в період, за який ОСОБА_1 просить стягнути заробітну плату, вона не виходила на роботу, не виконувала своїх трудових обов'язків. Дані обставини вона підтвердила в судовому засіданні. Тому роботодавець не має перед нею обов'язку щодо виплати заробітної плати за час коли ОСОБА_1 фактично не працювала. Позовних вимог про стягнення з ТзОВ ТД „ПродСоюз" заборгованості по заробітній платі в сумі 480 грн. (а.с.66,67), зміну формулювання причин і дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, видачі  трудової  книжки,   тощо    відповідачка  не  заявляла.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст.209,218,303,307,308,313,314,315,317,319,324,325 ЦПК України,   апеляційний  суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Малинського районного суду від 21.11.2006 року залишити без змін.

Ухвала     апеляційного     суду    набирає     законної     сили                     з    моменту

проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної  сили  цією  ухвалою.