УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/6942/14-ц Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А. (Корольовський р/с)

Категорія 48 Доповідач Широкова Л. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Галацевич О.М., Матюшенка І.В.,

при секретарі судового

засідання Мишаковській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 серпня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дитини,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина ОСОБА_5.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 11 березня 2004 року по 19 травня 2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 їх син за рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 19 травня 2010 року залишений на вихованні з матір'ю. З квітня 2014 року син став проживати з ним та успішно закінчив 4-й клас Житомирського екологічного ліцею №24. Вказував, що він фінансово і матеріально забезпечений, проживає разом із своїми батьками та сином, якому створені всі комфортні умови в психологічно здоровому кліматі, забезпечений одягом, харчуванням, приладдям для навчання, іграшками. Крім того, син сам бажає проживати з ним. Жодних перешкод у спілкуванні з відповідачкою він не чинить.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 22 серпня 2014 року позов задоволено.

Змінено місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначене рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 19 травня 2010 року та визначено місце його проживання для подальшого утримання і виховання разом із батьком ОСОБА_3

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати, а провадження у справі закрити.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в інтересах дитини слід визначити її місце проживання з батьком.

Із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з вищенаведених обставин справи та враховуючи наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони з 11 березня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а. с. 8 т. 1).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 19 травня 2010 року шлюб між сторонами розірвано та залишено неповнолітню дитину для подальшого виховання при матері - ОСОБА_2 (а. с. 9 т. 1).

ОСОБА_3 зареєстрований у АДРЕСА_2 (а. с. 6 т. 1), а ОСОБА_2 (яка змінила прізвище на ОСОБА_2) у квартирі АДРЕСА_1 (а. с.130 т. 1).

Із квітня 2014 року ОСОБА_5 проживає з батьком, а до цього часу проживав разом з матір'ю.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 характеризуються з позитивного боку, що підтверджуються характеристиками з їх місць проживання (а. с. 26-27, 52 т. 1 та а.с.70 т.2).

Відповідно до ст.141 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Аналогічну норму містить і частина 4 статті 11 Закон України «Про охорону дитинства», яка, крім того, визначає, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 9 Конституції України визначає, що частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція «Про права дитини», що була ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, має статус міжнародного договору та є частиною національного законодавства України.

Декларація прав дитини була прийнята в 1959 році резолюцією Організації Об'єднаних Націй та не є міжнародним договором в розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів та Закону України «Про міжнародні договори України». Положення Декларації можуть бути введені в національне законодавство, але до цього моменту немає підстав застосовувати Декларацію як джерело права.

Декларація прав дитини має рекомендаційний характер та, фактично, не є частиною національного законодавства України. Натомість Конвенція є міжнародним договором і саме її норми, вважає колегія суддів, мають застосовуватись судами, як частина національного законодавства України.

Так, у статті 3 Конвенції «Про права дитини» визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці керується саме вищезгаданими приписами Конвенції та покладає в основу своїх рішень принцип дотримання «якнайкращих інтересів дитини».

Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

На підставі ч.2 ст.171 СК України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при рішенні між батьками, іншими особами суперечки відносно його виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні суперечки про позбавлення батьківських прав, відновлення батьківських прав, а також спору відносно управління його майном.

На момент подання позовної заяви сину сторін ОСОБА_5 виповнилося 10 років, та відповідно до вимог вищевказаної норми права, судом взято до уваги думку останнього, який бажає проживати з батьком.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 категорично заявив про своє бажання жити разом із батьком. Суду зазначив, що маму він любить, проте йому краще проживати із батьком. Це його думка, і йому ніхто її із близьких батька не нав'язував. Він гарно відгукувався про свій навчальний заклад, має багато друзів, як у ліцеї, так і по місцю свого проживання. Також зазначив, що не бачить свого повернення до мами, як краще для себе. Усвідомлює, що через два роки сам зможе вибирати собі місце проживання із одним із батьків.

Крім того, згідно висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування від 03 лютого 2016 року №70, встановлено, що ОСОБА_3 створив усі умови для нормального проживання, навчання та розвитку сина, характеризується позитивно, має стабільний заробіток, не чинить жодних перешкод матері у спілкуванні з дитиною. Син ОСОБА_6 бажає проживати тільки з батьком. Виконавчий комітет міської ради, як орган опіки і піклування вважає за доцільне змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити його з батьком ОСОБА_3 (а. с. 66-67 т. 2).

Директор та класний керівник ліцею, в якому навчається дитина сторін, у наданих на останнього характеристиках зазначають, що батько ОСОБА_6 відповідально ставиться до виховання та навчання дитини, турбується не тільки про те, щоб він був усім забезпечений, але й переймається розвитком його духовного світу та людських якостей, цікавиться життям та захопленнями сина, систематично відвідує батьківські збори, бере активну участь у житті класу та ліцею, є членом батьківського комітету. ОСОБА_6 проявляє почуття любові до батька та висловлює бажання проживати з ним (а. с. 60-61 т. 2).

За висновком Житомирського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Житомирської міської ради від 22 липня 2014 року ОСОБА_5 зростає в сім'ї, де встановлені доброзичливі взаємовідносини між усіма членами родини. Міжособистісні стосунки між батьком та дитиною доброзичливі і гармонійні. Батько активно займається повноцінним розвитком дитини та створює для нього максимально комфорті умови проживання. ОСОБА_5 усвідомлено та зважено прийняв рішення щодо спільного проживання з батьком.

У суді апеляційної інстанції представник вищезазначеного центру підтвердив даний висновок та також вважає, що проживання ОСОБА_5 із батьком буде саме в інтересах дитини.

Як убачається з акту обстеження житлово-побутових умов від 21 серпня 2014 року, а також від 11 січня 2016 року батько ОСОБА_5 створив належні умови для проживання та виховання свого сина (а. с. 28 т. 1, а. с. 68 т. 2).

Колегією суддів приймається до уваги, що дитина тривалий час вже проживає із батьком та прижилась у своєму новому середовищі, про що свідчить наступні факти: з квітня 2014 року навчається в Житомирському екологічному ліцеї №24, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки, дитина вважає своє місце проживання постійним і комфортним.

При цьому колегія суддів вважає, що повернення дитини до м. Слов'янська обумовить суттєве емоційне напруження у психологічному стані та ставить під загрозу своєчасний та гармонійний розвиток інтелектуально-мнестичної сфери та особистості.

Також колегією суддів враховується, що зміна місця проживання сина сторін у 2014 році була викликана побоюваннями останніх щодо можливої військової анексії міста Слов'янська, який згодом тимчасово перебував в окупації бойовиків (найманців) та має недалеке віддалення від території на якій проводиться АТО.

Крім того, колегія суддів вважає, що може мати негативний вплив на психіку та розвиток дитини факт перебування матері в шлюбі із незнайомим дитині чоловіком, а також та обставина, що ОСОБА_2 вагітна та чекає народження дитини в новому шлюбі.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням суду вже було визначено місце проживання сина сторін з матір'ю, а відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі є безпідставні, оскільки можливість зміни місця проживання дитини передбачено законодавством.

18.05.2010 року сторони уклали між собою договір про проживання дитини та про участь у вихованні того з батьків, хто проживає окремо, який посвідчений державним нотаріусом. Пунктом 1 вказаного договору визначено місце проживання сина ОСОБА_5 з матір'ю у місці її проживання, а п. 16 визначено, що цей договір вступає у законну силу з моменту його нотаріального посвідчення і діє до досягнення сином десятирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а. с. 53 т. 1). Крім того, позивач звернувся з позовом про зміну місця проживання дитини, який зареєстрований в суді першої інстанції 01.08.2014 року, тобто після закінчення строку дії договору.

Доводи про те, що позивач немає постійного місця роботи також є безпідставними. Із наданих суду апеляційної інстанції належним чином завіреної копії трудового договору та довідки про заробітну плату вбачається, що ОСОБА_3 з 13.12.2013 року працює в іноземній компанії та отримує постійну високу платню (а. с. 52-54, 56 т. 2).

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: