Єдиний унікальний номер 233/2475/15-К

Номер провадження 11-кп/775/71/2016

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого, судді-доповідача: Гладуна В.Р.,

суддів: Музиканта С.Л., Чепура О.М.,

при секретарі: Молдованові Д.В., Гуляєві М.В.

за участю прокурора: Заскалкіна А.С.,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченої ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську Донецької області апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_3 та захисника обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2015 року (ЄРДР № 42015000000000807 від 28 квітня 2015 року), яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Дзержинська Донецької області, громадянки України, працюючої за договором у приватної особи, заміжньої, яка має неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючої: АДРЕСА_1, раніше не судимої,

засуджено за ст.ст. 258-3 ч. 1, 69 ч. 1 КК України до п'яти років позбавлення волі, без конфіскації майна,-

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку ОСОБА_3 визнано винною та засуджено за те, що у період з квітня 2014 року по теперішній час особи (відносно яких є окремі кримінальні провадження), діючи умисно, з метою вчинення на території України терористичних актів та інших тяжких і особливо тяжких злочинів, створили на території України та Російської Федерації терористичну організацію «Донецька народна республіка» (у подальшому - «ДНР»), діяльність якої спрямована на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, впливу на прийняття рішень, вчинення або не вчинення дій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян. Вказані особи (відносно яких є окремі кримінальні провадження) безпосередньо брали участь у даній терористичній організації, а також у злочинах, які нею вчинялися, зокрема, у квітні 2014 року, знаходячись в населених пунктах Донецької області України та на території Російської Федерації, здійснювали публічні заклики до насильницької зміни та повалення конституційного ладу України, захоплення державної влади, вчиняючи з цією метою умисні дії, пов'язані з розповсюдженням матеріалів з такими закликами та використанням засобів масової інформації.

Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», яке введено в дію Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14.04.2014 року, відповідно до якого на території України розпочато антитерористичну операцію.

Наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/6/9 від 07.10.2014 року районами проведення антитерористичної операції визначені території Донецької та Луганської областей. До проведення антитерористичної операції, відповідно до статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», залучені військові підрозділи Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Положеннями статті 25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності, несуть відповідальність згідно з законом.

З метою протидії антитерористичній операції, збору і опрацювання інформації про сили та засоби, які використовують правоохоронні та військові органи України в ході її проведення (у подальшому - сили та засоби АТО), а також вербування нових членів «ДНР» та підшукання пособників терористичної діяльності, у 2014 році особи (відносно яких є окремі кримінальні провадження), утворили у складі «ДНР» підрозділ, який періодично іменувався як «Військова контррозвідка», «Міністерство державної безпеки «ДНР», «Інформаційно-аналітичний центр міністерства оборони «ДНР», «Інформаційно-аналітичний центр Міністерства оборони «ДНР» (у подальшому - «ІАЦ «ДНР»).

Вживаючи заходи конспірації, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності за участь у складі терористичної організації, вищевказані особи (відносно яких є окремі кримінальні провадження) при спілкуванні з оточуючими використовують клички, зокрема ОСОБА_6 (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження), - «ІНФОРМАЦІЯ_6» або «ІНФОРМАЦІЯ_7».

Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на вербування нових членів «ДНР», підшукання пособників терористичної діяльності, збору і опрацювання інформації про сили та засоби АТО, особи (відносно яких є окремі кримінальні провадження), використовуючи власні мобільні телефони утворили в «ІАЦ «ДНР» підрозділ «гаряча лінія ІАЦ «ДНР», інформацію про діяльність якого розмістили у засобах масової інформації на території Донецької та Луганської областей України, Російської Федерації, а також у мережі «Інтернет».

Наприкінці 2014 року обвинувачена ОСОБА_3, достовірно знаючи з розповсюджених у засобах масової інформації та мережі «Інтернет» повідомлень про проведення на території Донецької і Луганської областей України антитерористичної операції проти терористичної організації «ДНР», діючи з особистих політичних міркувань, порушуючи вимоги статті 17 Конституції України, вирішила сприяти терористичній організації «ДНР» з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України.

У січні 2015 року обвинувачена ОСОБА_3, реалізуючи свій злочинний намір, подзвонила на відомий їй телефонний номер НОМЕР_2 «гаряча лінія ІАЦ «ДНР», вступила у злочинну змову з ОСОБА_6 (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження), повідомивши останню про бажання сприяти діяльності «ДНР» та передавати відому їй інформацію про дислокацію і переміщення сил та засобів АТО.

У подальшому, протягом січня 2015 року, обвинувачена ОСОБА_3, достовірно знаючи, що сили і засоби АТО використовуються для захисту суверенітету і територіальної цілісності України, усвідомлюючи, що інформація про їх дислокацію і переміщення має суттєве значення для успішного проведення АТО, та, у разі отримання її терористами, може призвести до загибелі військовослужбовців та пошкодження військової техніки, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження), перебуваючи у зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій області, неодноразово умисно передавала останній інформацію про відомі їй дислокацію і переміщення сил і засобів АТО для використання членами терористичної організації «ДНР».

Так, 07 січня 2015 року о 04.16 год. обвинувачена ОСОБА_3, знаходячись поблизу вул. Леніна 90, м. Костянтинівка Донецької області, побачивши військову техніку Збройних Сил України, яка рухалася з м. Артемівськ Донецької області в напрямку м. Донецьк, використовуючи власний мобільний телефон з номером НОМЕР_1, здійснила дзвінок на мобільний телефон ОСОБА_6 (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження) з номером НОМЕР_2 та умисно повідомила її про переміщення сімнадцяти танків, які рухалися із сторони м. Артемівська Донецької області в напрямку м. Донецька.

16 січня 2015 року о 08.58 год. обвинувачена ОСОБА_3, знаходячись поблизу вул. Леніна 90, м. Костянтинівка Донецької області, побачивши військову техніку Збройних Сил України, яка рухалася з м. Краматорська Донецької області в напрямку м. Донецька, використовуючи власний мобільний телефон з номером НОМЕР_1, здійснила дзвінок на мобільний телефон ОСОБА_6 (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження) з номером НОМЕР_2 та умисно повідомила її про переміщення двох танків на тягачах, які рухалися з м. Краматорська Донецької області в напрямку м. Донецька.

02 лютого 2015 року о 10.56 год. обвинувачена ОСОБА_3 була затримана співробітниками Служби безпеки України в порядку статті 208 КПК України та її злочинну діяльність припинено.

Відповідно до повідомлення Штабу антитерористичної діяльності на території Донецької та Луганської областей, передана обвинуваченою ОСОБА_3 вищевказана інформація є достовірною, а передача такої інформації терористичній організації «ДНР» могла нанести шкоду обороноздатності України.

ОСОБА_3 в своїй апеляції ставить питання про скасування вироку та ухваленні іншого рішення, в обґрунтування своїх вимог зазначає, що вона не знала про існування нібито терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» та тим паче вона з ними не співпрацювала. Вказує, що у вироку є посилання на інформацію начальника штабу Антитерористичного центру при СБ України від 30 січня 2015 року Малікова В.В., про те, що в березні-квітні 2015 року були утворені терористичні організації «ДНР» та «ЛНР», однак в цей час вона вже знаходилась під вартою та не могла отримати таку інформацію. Крім того, зазначає, що Маліков В.В. в якості свідка по справі допитаний не був. Вважає, що рапорт старшого оперуповноваженого 2 відділу 3 управління ДКІБ СБ України Васильчишина В. не являється доказом її провини, оскільки вона ніколи не збирала та не передавала інформацію терористичним організаціям «ДНР» та «ЛНР». Також, Васильчишин В. в якості свідка по справі допитаний не був та в реєстрі досудового розслідування вказаний рапорт відсутній. Запит заступника голови СБ України Ягун В. (№ 30/3/2-902 від 26 січня 2015 року) та відповіддю Т.в.о. начальника штабу керівника АТО на території Донецької та Луганської областей ОСОБА_10 (№ 539 від 29 січня 2015 року) на запит заступника голови СБ України Ягун В. - не являються доказами, оскільки з вказаних документів видно, що інформація про переміщення та дислокацію сил АТО була частково підтверджена, Ягун В. і ОСОБА_10 в якості свідків по справі допитані не були. Також зазначає, що з ОСОБА_6 вона ніколи не була знайома та не знала її. В судове засідання не запрошувались свідки ОСОБА_11, Кулешов М., ОСОБА_6 та свідчень не давали. В інформації начальника штабу - першого заступника керівника АТО на території Донецької та Луганської областей ОСОБА_13 (№ 3423ог/дск від 24 березня 2015 року) не зазначено до якої області країни відносяться вказані населені пункти та те, що їх маршрут проходив через той район м. Костянтинівки де вона проживає та взагалі дані вказані в цій інформації не відповідають дійсності та слідство підтвердження такій інформації не надало. Крім того, слідством не встановлено де вона знаходилась під час вчинення кримінального правопорушення, незрозуміло чому вона за думкою слідчого та прокурора знаходилась 7 січня 2015 року о 4 годині 16 хвилин по вулиці Леніна, 90 м. Костянтинівки, якщо вона жива по вул. Краснодарській, б. 5, цей факт також відноситься і до 16 січня 2015 року. Вказує, що «ДНР» та «ЛНР» не визнані терористичними організаціями, а тому до неї застосували неправомірну ст. 258-3 ч. 1 КК України. Вважає, що вирок відносно неї неправомірний та занадто суровий.

Захисник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_2 в своїй апеляції ставить питання про скасування вироку першої інстанції та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3, в обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок суду першої інстанції протиречить фактичним обставинам справи, а саме: у вироку зазначено, що ОСОБА_3 визнала свою провину частково, однак остання свою провину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 258-3 ч. 1 КК України не визнавала, вказувала, що передавала неправдиву інформацію для захисту себе та своєї родини. Зазначає, що стороною обвинувачення взагалі не була надана будь яка інформація про переміщення військової техніки саме в районі перебування обвинуваченої, а надана інформація є дуже узагальненою і неточною, що свідчить про те, що висновок суду першої інстанції базується лише на припущеннях сторони обвинувачення та базується на документах, які взагалі відповідно до КПК України не можуть бути доказами. Висновок суду, що «ДНР» являється терористичною організацією, також не відповідає нормам закону України «Про боротьбу з тероризмом», а посилання суду на Звернення Верховної ради України до міжнародних організацій від 27.01.2015 року, в якому «ДНР» визнано терористичною організацією є неправомірним в рамках даного кримінального провадження, оскільки ОСОБА_3 інкримінується здійснення протиправної діяльності в період з 7.01.2015 року по 16.01.2015 року, що суперечить нормам ст. 58 Конституції України. Обізнаність ОСОБА_3 про діяльність стійкого ієрархічного об'єднання - організації так званої «ДНР» - не підтверджена жодним доказом у кримінальному провадженні. Судом, як докази були прийняті документи: «інформація» (а.с. 27-29), «рапорт» (а.с. 30), «запит» (а.с. 31-32), «відповідь» (а.с. 33), «інформація» (а.с. 34), «інформація» (а.с. 35-36), «інформація» (а.с. 86), однак зазначені матеріали взагалі не можуть бути доказами, оскільки не входять до переліку передбаченого ч. 2 ст. 99 КПК України. Також вважає, що протокол складений за результатами проведення НРЗ (а.с. 37-38), являється недопустимим доказом, оскільки був складений з порушенням вимог КПК України, в рамках іншого ЄРДР. Таким чином, являється недопустимим доказом і висновок експерта № 2667 (а.с. 55-84, 107-135), оскільки даний висновок ґрунтується на даних іншого недопустимого доказу - протоколу за результатами проведення НРЗ (а.с. 37-38). Крім того, вказаний висновок не завірений належним чином та проводився в рамках іншого кримінального провадження. Протокол огляду від 3.03.2015 року (а.с. 49) також являється недопустимим доказом, оскільки телефон ОСОБА_3 не був опечатаний та місце перебування зазначеного речового доказу з моменту вилучення та до моменту огляду невідоме, тобто неможливо встановити, хто і коли заніс дані до меню контактів. Також судом, як докази були прийняті протоколи огляду від 15.04.2015 року та від 14.04.2015 року (а.с. 52, 53-54), однак стороною обвинувачення не було надано суду матеріали, які підтверджували законність та порядок отримання матеріалів (ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ та інш.), котрі були досліджені під час зазначених оглядів, як і самі матеріали, а тому вважає вказані протоколи недопустимим доказом. В діях ОСОБА_3 відсутній склад інкримінованого їй кримінального правопорушення та вирок відносно ОСОБА_3 має бути скасований.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який заперечував проти апеляцій обвинуваченої та захисника ОСОБА_2, заслухавши думку обвинуваченої ОСОБА_3 та її захисника ОСОБА_2, які просили задовольнити їх апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляція обвинуваченої ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню та апеляція захисника ОСОБА_2 підлягає також частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які доведені зібраними у справі та дослідженими судом першої інстанції та детально викладеними у вироку доказами, які у своєї сукупності і кожен із них окремо узгоджуються та не вступають у протиріччя, і судом визнані достовірними, та судом вірно кваліфіковані дії ОСОБА_3 за ст. 258-3 ч.1 КК України.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі судового розгляду обвинувачена ОСОБА_3 свою вину визнала частково і пояснила, що дійсно телефонувала на номер інформаційного центру «ДНР» і повідомляла про переміщення військової техніки. Також пояснила, що на початку жовтня 2014 року їй на мобільний телефон подзвонила невідома жінка і сказала, що вона - ОСОБА_3, повинна буде повідомляти їй про переміщення військової техніки в м. Костянтинівка. В ході розмови жінка назвала свій позивний «ІНФОРМАЦІЯ_6», а з мережі Інтернету вона дізналася, що це ОСОБА_6, яка є членом інформаційно-аналітичного центру «ДНР», якій вона - ОСОБА_3 дзвонила з свого телефону 07 та 16 січня 2015 року і повідомляла про переміщення військової техніки сил АТО. Також вона пояснила, що їй відомо про те, що з квітня 2014 року на території Донецької області створена організація яка називається «ДНР», діяльність якої носить противоправний характер всупереч інтересам України. Також вона пояснила, що ОСОБА_6 їй погрожувала, а тому вона вимушена була передавати їй інформацію, але інформація була неправдивою.

Ці обставини підтверджуються і письмовими доказами які досліджені судом першої інстанції та є відповідно до вимог ст.. 87 КПК України допустимими, а саме:

- інформацією заступника керівника - начальника штабу Антитерористичного центру при СБ України Малікова В.В. (вх. № 247 від 30 січня 2015 року) (а.с.27-29), з якої видно, що у березні-квітні 2014 року у м. Донецьку та м. Луганську створено стійкі ієрархічні об'єднання - так звані «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республік»;

- рапортом старшого оперуповноваженого 2 відділу 3 управління ДКІБ СБ України Васильчишина В. (від 02 лютого 2015 року) (а.с.30), з якого видно, що робітниками СБ України отриманні данні, котрі свідчать про причетність ОСОБА_3 до збору та надання розвідувальних даних щодо переміщення по території м. Костянтинівка Донецької області, міст Артемівськ та Краматорськ, підрозділів Збройних сил України, Національної гвардії, добровольчих батальйонів, в частині кількості та видів озброєння, напрямку переміщення та ін.;

- запитом заступника голови СБ України Ягун В. (№ 30/3/2-902 від 26 січня 2015 року) (а.с.31,32), з яких видно, що у ході пошукових контр-розвідувальних заходів отримані данні стосовно громадянки України на ім'я ОСОБА_3, яка підтримує контакти з представниками збройних формувань, що діють у Донецькій області, яка збирає і передає останнім інформацію щодо діяльності Збройних сил України та інших підрозділів, задіяних в АТО, а саме такі данні вона передала бойовикам 07 та 16 січня 2015 року;

- відповіддю т.в.о. начальника штабу керівника АТО на території Донецької та Луганської областей ОСОБА_10 (№ 539 від 29 січня 2015 року) на запит заступника голови СБ України Ягун В. (№ 30/3/2-902 від 26 січня 2015 року), (а.с.33) з якої видно, що частково підтверджено інформацію у запиті стосовно пересування та дислокації підрозділів, які задіяні в АТО. Зазначені дані були використані представниками незаконних збройних формувань для проведення обстрілів підрозділів Збройних сил України. Відомості, що передавалися представникам незаконних збройних формувань вказаною у запиті особою, могли нанести шкоди обороноздатності України;

- інформацією заступника начальника Управління СБ України ОСОБА_11 (№ 30/3/2-1428 від 03 лютого 2015 року) (а.с.34) з якої видно, що ОСОБА_3 з жовтня 2014 року з власного мобільного терміналу НОМЕР_1 підтримує стійкий контакт зі співробітником так званої «Гарячої лінії довіри «Донецької народної республіки» на ім'я ОСОБА_11 з позивним «ІНФОРМАЦІЯ_6» (НОМЕР_2). Позивний «ІНФОРМАЦІЯ_6» використовує ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка є кадровим співробітником Міністерства державної безпеки «ДНР» та за своїми функціональними обов'язками займається збором та обробкою інформації щодо переміщення територією Донецької області підрозділів та формувань Збройних сил України, Національної гвардії, добровольчих батальйонів, та використовує наступні номери мобільного зв'язку: НОМЕР_5, НОМЕР_2;

- інформацією першого заступника начальника Департаменту контр-розвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБ України Кулешова М. (№ 30/3/2-2972 від 27 лютого 2015 року) (а.с.35,36) з якої видно, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, з серпня 2014 року є співробітником «Інформаційно-аналітичного центру при Антитерористичному центрі Міністерства оборони «ДНР», має позивний «ІНФОРМАЦІЯ_6» та використовує для збору розвідувальних даних наступні номери мобільного зв'язку: НОМЕР_5, НОМЕР_2;

- протоколом за результатами проведення негласного розшукового заходу від 19 січня 2015 року (а.с.37), з якого видно, що зафіксовано отримання фактичних даних (інформації) щодо спілкування жінки на ім'я ОСОБА_3 з м.т. № НОМЕР_1 та співрозмовника з м.т. № НОМЕР_2, з якого вбачається, що 07 січня 2015 року о 04:16:28 та 16 січня 2015 року о 08:58:50 була передана інформація щодо переміщення військової техніки сил АТО;

- протоколом за результатами проведення негласного розшукового заходу від 17 січня 2015 року (а.с.39-44), з якого видно, що зафіксовано отримання фактичних даних (інформації) щодо спілкування з іншими особами гр-ки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка використовує позивні «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_7», представляється співробітником Міністерства оборони «ДНР» та використовує номер мобільного зв'язку НОМЕР_2;

- протоколом від 02 лютого 2015 року затримання ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України (а.с.45-49), з якого видно, що ОСОБА_3 добровільно видала мобільний телефон марки «Samsung» рожевого кольору, imei НОМЕР_3, в який встановлено карту мобільного оператора МТС з № НОМЕР_1;

- протоколом від 03 лютого 2015 року огляду (а.с.49) вилученого 02 лютого 2015 року у ОСОБА_3 мобільного телефону марки «Samsung» «GT-S3600i», imei НОМЕР_3, в якому встановлено карту мобільного оператора МТС на якій маються цифрові позначення «89380 01410 70866 0439». З якого видно, що при включенні телефону в меню «Контакти» мається наступна інформація щодо збереження контактів: «ДНР2» номер НОМЕР_5, «Прямая ДНР» номер НОМЕР_4, «ІНФОРМАЦІЯ_8» номер НОМЕР_2, «УБОП ДНР» номер НОМЕР_6, «Шныпарь» номер НОМЕР_7, тобто видно на які номери дзвонила ОСОБА_3

- протоколом від 15 квітня 2015 року огляду документів з інформацією про з'єднання абонентського номеру № НОМЕР_8, з якого вбачається, що абонент № НОМЕР_8 (ОСОБА_3.) мав з'єднання: 07 січня 2015 року о 04.16 год. з абонентом № НОМЕР_9 (ОСОБА_6.), тривалістю 71 секунда, та знаходився в м. Костянтинівка Донецької області, вул. Леніна 90; 16 січня 2015 року о 08.59 год. з абонентом № НОМЕР_9 (ОСОБА_6.), тривалістю 76 секунд, та знаходився в м. Костянтинівка Донецької області, вул. Леніна 90, що підтверджує те, що обвинувачена дзвонила ОСОБА_6 саме 07 та 16 січня 2015 року;

- протоколом від 14 квітня 2015 року огляду документів з інформацією про з'єднання абонентських номерів № НОМЕР_10 та № НОМЕР_9, (а.с.53,54) з якого вбачається, що абонент № НОМЕР_9 (ОСОБА_6.) мала з'єднання: 07 січня 2015 року о 04.16 год. з абонентом № НОМЕР_8 (ОСОБА_3.), тривалістю 71 секунда, та знаходився в м. Донецьк; 16 січня 2015 року о 08.59 год. з абонентом № НОМЕР_8 (ОСОБА_3.), тривалістю 76 секунд, та знаходився в м. Донецьк;

- висновком № 2667 судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео-, звукозапису від 27 березня 2015 року, (а.с.55-84, 107-135), яким підтверджується те, що слова (фрази, репліки) в розмовах, позначені у текстах розмов на фонограмах № 8, 9 як «Неизв.3» - належать ОСОБА_3 (фонограма № 8 - файл «НОМЕР_2-2015.01.07-04.16.28-0.wav», «00.00»-«01.25»; фонограма № 9 - файл «НОМЕР_2-2015.01.16-08.58.50-0.wav», «00.00»-«01.29»);

- інформацією начальника штабу - першого заступника керівника АТО на території Донецької та Луганської областей ОСОБА_13 (№ 3423ог/дск від 24 березня 2015 року) (а.с.86), з якої видно, що: 07 січня 2015 року проводилось переміщення 5 тр 17 отбр на тягачах МАЗ-537 з району півд.окол. Миколаївка у підпорядкування керівника сектору «М»; 16 січня 2015 року зведеними підрозділами 90 аемдб 81 оаембр виконувалось посилення підрозділів 1 мр 1/93 омбр (ПІСКИ), здійснено марш БТТ з станції Чаплино в район Миколаївки, прийняття у оперативне підпорядкування 2-й Батальйонної тактичної групи (БТГр) в районі Миколаївки, тобто підтверджує те, що 07 січня 2015 року проводились переміщення військової техніки сил АТО, а 16 січня 2015 року проводилось посилення підрозділів сил АТО, тобто інформація передана обвинуваченою була дійсною.

Всі зібрані по справі докази були предметом дослідження судом першої інстанції і оцінені з урахуванням їх належності, допустимості, достатності та достовірності.

Вказаній сукупності доказів, суд першої інстанції дав належну оцінку, дійшов до вірного висновку про винність обвинуваченої ОСОБА_3 саме у скоєнні злочину, передбаченого ст.. 258-3 ч.1 КК України, тобто - сприяння діяльності терористичної організації.

Такий висновок суд обґрунтував вищевказаними доказами, та тим, що поняття терористичної організації визнано ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а саме: терористична організація, це стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.

Суд зробив такий висновок з аналізу кримінального законодавства, рішення Варшавської конференції 2001 року, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року №1317 по боротьбі з тероризмом.

Також суд обґрунтовує таке своє рішення Зверненням Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженого Постановою Верховної Ради № 129-VIII від 27 січня 2015 року, в якому Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку. А так звані «ДНР» і «ЛНР» визнає терористичними організаціями.

Крім того, відповідно до вимог ст..25 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачені такі форми сприяння терористичній діяльності: фінансування терористичної організації; надання або збирання коштів з наміром використання їх для вчинення терористичних актів; проведення операцій з коштами та з іншими фінансовими активами; надання коштів, інших фінансових активів, відповідних послуг безпосередньо чи опосередковано для використання в інтересах фізичних осіб які вчинили терористичні акти; надання допомоги особам, які брали участь в терористичних актах; вербування фізичних осіб для заняття терористичною діяльністю, сприяння встановленню каналів для постачання зброї терористам та переміщенню терористів через державний кордон України; переховування осіб, які фінансували, планували, підтримували чи вчиняли терористичні акти.

А як встановлено судом першої інстанції саме ОСОБА_3, надала допомогу особам які брали участь в терористичних актах саме вона надала інформацію представнику «ДНР» про переміщення сил АТО, а згідно відповіді т.в.о. начальника штабу керівника АТО на території Донецької та Луганської областей ОСОБА_10 (№ 539 від 29 січня 2015 року) на запит заступника голови СБ України Ягун В. (№ 30/3/2-902 від 26 січня 2015 року) (а.с.33), відомості, що передавалися представникам так званої «ДНР», обвинуваченою, були використані представниками «ДНР» для проведення обстрілів підрозділів Збройних сил України. Тобто мета «ДНР» в проведенні терактів, була здійснена завдяки сприянню ОСОБА_3.

Крім того, 13 квітня 2014 року Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», яке введено в дію Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та відповідно до якого на території України розпочато антитерористичну операцію.

Наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/6/9 від 7 жовтня 2014 року районами проведення антитерористичної операції визначені території Донецької та Луганської областей. До проведення антитерористичної операції, згідно статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», залучені військові підрозділи Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», антитерористична операція це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Крім того, ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», визнано, що таке терористична організація.

Твердження сторони захисту щодо необізнаності ОСОБА_3 про діяльність терористичної організації «ДНР» та її учасника ОСОБА_6, а також відсутність в матеріалах кримінального провадження протоколів про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, на які посилається суд являються безпідставними.

Вказане спростовуються в повному обсязі показаннями самої ОСОБА_3, яка повідомляла суду першої інстанції, що номер телефону за яким вона повідомляла ОСОБА_6 інформацію про переміщення військової техніки ЗС України являється номером гарячої ліній терористичної організації «ДНР».

Також, ОСОБА_3 відповідно до протоколу складеного за результатами проведення негласного розшукового заходу звертається до ОСОБА_6 за позивним «Семёрка», відповідно інформації Служби безпеки України вищевказана громадянка ОСОБА_6 є учасником терористичної організації «ДНР» та працює в «Інформаційно-аналітичному центрі при Антитерористичному центрі Міністерства оборони «ДНР» та займається збором, обробкою і аналізом інформації, яка надходить до «Інформаційно-аналітичного центру при Антитерористичному центрі Міністерства оборони «ДНР», у своїй діяльності використовує позивний «Семёрка», що підтверджує обізнаність ОСОБА_3 в приналежності ОСОБА_6 до терористичної організації «ДНР».

Окрім цього, колегія суддів не бере до уваги доводи захисту в тій частині, що сторона обвинувачення не надала в судове засідання, а суд не дослідив, протоколи про результати проведення негласних розшукових заходів, які підтверджують передачу ОСОБА_3 інформацію про сили та засоби антитерористичної операції учаснику «ДНР» ОСОБА_6. Ці твердження спростовуються протоколами огляду та висновком експерта, які досліджувалися судом першої інстанції (а.с.37-44,52,54,107-135), з яких вбачається коли обвинувачена з'єднувалася з Панніковою О., та яку передавала їй інформацію, а саме інформацію про сили та засоби антитерористичної операції.

Доводи обвинуваченої та її захисника, що ОСОБА_3 вину в інкримінованому їй злочині не визнала, вважаючи, що діяла через страх перед залякуванням її по телефону від незнайомих осіб, а тому передавала лише неправдиву інформацію учаснику «ДНР» ОСОБА_6, щоб захистити себе та свою родину, тобто діяла в стані крайньої необхідності, не відповідають дійсності.

Вищевказані твердження спростовуються повідомленням Штабу антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей від 24 березня 2015 року, яким підтверджено, що інформація передана ОСОБА_3 представнику терористичної організації «ДНР» була використана зазначеною терористичною організацією для обстрілу Збройних сил України, що могло нанести шкоду обороноздатності України. Крім того, до теперішнього часу обвинувачена не звернулась з заявою до правоохоронних органів про те, що їй хтось погрожував чи погрожує за ненадання нею інформації.

Доводи, обвинуваченої ОСОБА_3 та її захисника, що стороною обвинувачення не надано будь-якої інформації про переміщення військової техніки саме в районі перебування обвинуваченої, а надана інформація з Штабу антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей є узагальненою і не точною, є безпідставними.

Оскільки, в повідомленні Штабу антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей від 24 березня 2015 року вказано, що 7 січня 2015 року проводилось переміщення техніки з району південної околиці Миколаївка у підпорядкування керівника сектора «М», 16 січня 2015 року здійснено марш броне транспортної техніки з станції Чаплино в район с. Миколаївки.

Відповідно до протоколів за результатами проведення негласного розшукового заходу, ОСОБА_3 повідомляла учаснику «ДНР» про переміщення військової техніки ЗС України 7 січня 2015 року та 16 січня 2015 року, що відповідає даним про переміщення техніки Штабу антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Колегія суддів також не приймає доводи захисника обвинуваченої ОСОБА_3, та самої обвинуваченої, щодо того, що ОСОБА_3 не була обізнана про діяльність стійкого ієрархічного об'єднання - організації так званої «ДНР» (непередбаченого законом збройного формування), оскільки такі посилання спростовуються протоколом про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (а.с.37-44), відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження) діяли узгоджено між собою та були обізнані в діях один одного та крім того, з пояснень самої ОСОБА_3 видно, що вона знає, що з квітня 2014 року у Донецькій області діє стійке ієрархічне об'єднання - організація, так звана «Донецька народна Республіка», створена незаконно, всупереч інтересам Держави Україна, її учасники мають зброю, на території України займаються залякуванням населення, вбивством громадян, захопленням адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та скоєнням інших злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно-політичної ситуації у державі.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_3, викладені в її апеляції, щодо того, що вона надавала недостовірну інформацію щодо переміщення техніки Збройних сил України, (оскільки її інформація підтвердилась частково), апеляційним судом не беруться до уваги, оскільки такі твердження обвинуваченої спростовуються повідомленням Штабу антитерористичної діяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого передана ОСОБА_3 інформація була використана учасниками «ДНР» для обстрілу Збройних сил України, та передача такої інформації так званій «ДНР» могла нанести шкоду обороноздатності України (а.с.33,86). Тобто, інформація яку передала обвинувачена, є достовірною.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_3 в своїй апеляції на те, що вона не могла знати про терористичну організацію оскільки в вироку суд посилаючись на інформацію заступника керівника - начальника штабу Антитерористичного центру при СБ України Малікова В.В. (вх. № 247 від 30 січня 2015 року), вказав, що у березні - квітні 2015 року були створені терористичні організації «ДНР» та «ЛНР», а вона в цей час була вже затримана та перебувала під вартою, та не могла знати про їх існування. Як вбачається з інформації заступника керівника - начальника штабу Антитерористичного центру при СБ України Малікова В.В. (вх. № 247 від 30 січня 2015 року) (а.с.27-29), терористичні організації «ДНР» та «ЛНР» були створені в березні - квітні 2014 року. Тобто судом в вироку була допущена описка. Крім того, ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що з мережі Інтернету вона дізналася, хто така ОСОБА_6, яка є членом інформаційно-аналітичного центру «ДНР». Також вона пояснила, що їй відомо про те, що з квітня 2014 року на території Донецької області створена організація яка називається «ДНР», діяльність якої носить противоправний характер всупереч інтересам України. Вона знала, з мережі Інтернету та ЗМІ, що на території України проводиться АТО, тобто знала що держава Україна проводить операцію проти терористичну (проти терористів), проводить проти так званої «ДНР». А тому ці її твердження, що вона не знала про існування терористичної організації, тому, що перебувала під вартою та тому, що працює в сільському господарстві, є безпідставними і до уваги не беруться.

Безпідставним, на думку колегії суддів є твердження захисника обвинуваченої про те, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженого Постановою Верховної Ради № 129-VIII від 27 січня 2015 року, оскільки це звернення було затверджено після скоєння ОСОБА_3 протиправного діяння. Це твердження спростовується поясненнями самої обвинуваченої про те, що вона знала про створення весною 2014 року так званої ДНР, до того як передавала інформацію ОСОБА_6.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання обвинуваченої ОСОБА_3 на те, що на досудовому слідстві не було встановлено її місце перебування при скоєнні нею протиправного діяння 07.01.2015 року та 16.01.2015 року. Це її твердження спростовується протоколами огляду від 14.04.2015 року та 15.04.2015 року (а.с.52), з яких видно, що абонент № +38- НОМЕР_1 (ОСОБА_3.) з'єднувалася 07.01.2015 року з абонентом №+38-НОМЕР_2 (ОСОБА_6.), та в цей час ОСОБА_3 знаходилася в м. Костянтинівка, Донецька обл.., вул. Леніна ,90, а 16.01.2015 року абонент № +38- НОМЕР_1 (ОСОБА_3.) з'єднувалася з абонентом №+38-НОМЕР_2 (ОСОБА_6.), та в цей час ОСОБА_3 знаходилася в АДРЕСА_2

Відповідно до вимог ст..84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні данні отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

В відповідності до ч.2 ст.93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим кодексом.

А тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно були прийняті як докази: «інформації», «рапорти», «запити», «відповіді», в зв'язку з чим, посилання захисника та обвинуваченої на те, що ці докази є неналежними і недопустимими, в тому числі і в зв'язку з тим, що не допитані в якості свідків особи які надали таку інформацію, є безпідставними, та апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки ці докази відповідають вимогам ст..ст. 84,86,93 ч.2 КПК України, та клопотання обвинувачена про допит осіб яки надали таку інформацію в якості свідків, не заявляла. Є безпідставними також посилання обвинуваченої і в тій частині, що вказані документи не внесені в реєстр матеріалів досудового розслідування. Відповідно до ч.2 ст.109 КПК України, реєстр матеріалів повинен містити лише: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування. Крім того, безпідставні посилання обвинуваченої в апеляції і в частині того, що вказані докази не досліджувалися («інформації», «рапорти», «запити», «відповіді»), оскільки з технічного носія інформації (звукозапису) видно, що вони досліджувалися судом.

Відповідно до вимог ст..1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», завданням оперативно розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Відповідно до вимог ч.2 ст..7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», підрозділ який здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов'язаний у разі виявлення ознак злочину невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні данні про противоправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України.

Тобто з аналізу вказаних статей, на думку колегії суддів, вбачається те, що матеріали, в яких зафіксовано фактичні данні про противоправні діяння окремих осіб, підрозділ який здійснює оперативно-розшукову діяльність, збирає до початку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України.

А відповідно до вимог ч.2 ст. 99 КПК України, матеріали, в яких зафіксовано фактичні данні про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умов відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

А тому, на думку колегії суддів, протокол за результатами проведення негласного розшукового заходу від 19.01.2015 року (а.с.№37-38) отриманого на підставі ухвали Голови Апеляційного суду м. Києва, є допустимим доказом оскільки він здобутий оперативним підрозділом з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відповідає вимогам ст.1, ч.2 ст.7 КК України Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», та вимогам ст. 99 КПК України, вимогам КПК України, в зв'язку з чим колегія суддів, не приймає доводи захисника обвинуваченої в частині того, що вказаний протокол є недопустимим доказом. Крім того, в зв'язку з тим, що вказаний протокол отриманий відповідно до вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», а не в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, то відсутня необхідність застосування вимог ст..257 КПК України, на яку посилається захисник обвинуваченої, оскільки вказаний доказ отриманий до початку досудового розслідування.

З протоколу за результатами проведення негласного розшукового заходу від 19.01.2015 року (а.с.№37-38) та матеріалів справи вбачається, що після виявлення оперативним підрозділом в рамках ОРД, до ЄРДР було внесено кримінальне провадження від 31.01.2015 року за №42015000000000091 про участь або сприяння деякими громадянами України діяльності терористичних організацій. 28.042015 року матеріали досудового розгляду у кримінальному провадженні №42015000000000091 від 31.01.2015 року за підозрою ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, з переліком що додається, були виділені (відповідно до вимог ст..217 КПК України) в окреме провадження за №42015000000000807. Згідно переліку був виділений і висновок №2667 судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису від 27.03.2015 року.

Тобто вказаний доказ (висновок експертизи) був отриманий в рамках одного кримінального провадження за №42015000000000091. А згідно висновку №2667 судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису від 27.03.2015 року, по вказаному кримінальному провадженню для проведення експертизи був залучений експерт Харківського НДІ судових експертиз.

А тому суд не приймає до уваги посилання захисника обвинуваченої на те, що експерт не залучався по кримінальному провадженню щодо ОСОБА_3, та не бере до уваги те, що висновок експертизи ґрунтується на недопустимому доказі, а саме на протоколі за результатами проведення негласного розшукового заходу від 19.01.2015 року (а.с.№37-38). Колегія суддів вважає протокол допустимим доказом оскільки він отриманий відповідно до вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», та відповідно до вимог ч.2 ст..99 КПК України може використовуватися в кримінальному провадженні як доказ. Крім того, безпідставними, на думку колегії суддів, є посилання захисника на те, що в матеріалах справи відсутній оригінал висновку експертизи, що він не досліджувався судом, а його копії незавірені належним чином, що у захисника викликає сумніви. З матеріалів справи вбачається, що оригінал висновку експертизи досліджувався в суді першої інстанції та був повернутий органу обвинувачення (а.с. №199). Крім того, в матеріалах справи є копія висновку експертизи завірений належним чином (а.с.107-135).

Крім того, з ухвал про тимчасовий доступ до документів (які були прийняті під час досудового розслідування (а.с.9)) вбачається, що протоколи огляду від 14.04.2015 року та від 15.04.2015 року (а.с.52-54), були отримані в законний спосіб. А тому посилання захисника обвинуваченої на те, що протоколи огляду як докази є недопустимими, на думку колегії суддів, є безпідставними, а тому до уваги не приймаються.

На думку колегії суддів, не заслуговують на увагу доводи захисника в частині того, що протокол огляду від 03.03.2015 року (а.с.49), неможна брати до уваги як доказ, оскільки телефон який ОСОБА_3 добровільно видала при її затриманні, не був опечатаний належним чином. Так, обвинувачена ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона добровільно видала належний їй телефон марки «Samsung» рожевого кольору, в який знаходилась картка мобільного оператора «МТС» НОМЕР_11, в судовому засіданні вона впізнала свій телефон, та пояснила, що номери телефонів так званої «ДНР» вона записувала в своєму телефонові особисто, ці номери їй давали люди які були на той час владою в місті Костянтинівка, тобто озброєні люди які його захопили.

А тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано послався як на доказ на протокол огляду від 03.03.2015 року (а.с.49), оскільки обвинувачена не заперечує те, що в ньому записані саме ті номери телефонів на які вона дзвонила, та записані вони саме нею.

Також такі її дії підтверджуються і протоколом за результатами проведення негласного розшукового заходу від 19.01.2015 року (а.с.№37-38), висновком експерта (а.с.107-135), протоколами огляду (а.с.52-54), інформацією заступника начальника Управління СБУ України (а.с.№34), інформацією першого заступника начальника Департаменту контр розвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Управління СБУ України (а.с.№35,36).

Відповідно до вимог ст. 65 ч.2,3 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

Як вбачається з вироку, при призначенні покарання за ст..258-3 ч.1 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винної, але недостатньо врахував, на думку колегії суддів, конкретні обставини скоєння злочину.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги те, що ОСОБА_3 раніше не судима, під наглядом у лікаря психіатра не знаходиться, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно.

Суд вірно врахував обставини, що згідно ст..66 КК України пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: щире каяття в скоєному; наявність на утриманні у обвинуваченої неповнолітньої дитини; відсутність шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Відповідно до вимог ст.. 69 ч.1 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На думку колегії суддів, суд вірно, відповідно до положень частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винної, призначив покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті за якою ОСОБА_3 визнана винною.

Разом з цим колегія суддів, з урахуванням ступені тяжкості вчиненого злочин, особи винної, вважає, що суду першої інстанції при застосуванні вимог ч.1 ст..69 КК України, як обставини що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, необхідно було врахувати також і конкретні обставини його скоєння , а саме: незначну ступень сприяння ОСОБА_3 терористичній організації; невеликий проміжок цього сприяння.

В зв'язку з наявністю пом'якшуючих обставин встановлених судом першої інстанції при застосуванні до обвинуваченої вимог ч.1 ст. 69 КК України, та наявності пом'якшуючих обставин які необхідно врахувати, незначну ступень сприяння ОСОБА_3 терористичній організації; невеликий проміжок цього сприяння, колегія суддів вважає за необхідним пом'якшити призначене покарання обвинуваченій ОСОБА_3, та їй необхідно призначити покарання в вигляді позбавлення волі яке буде, на думку колегії суддів, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів, що на думку колегії суддів в повній мірі відповідатиме вимогам ст. 65 КК України.

У відповідності до ст.. 72 КК України, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування призначеного покарання час попереднього ув`язнення в слідчому ізоляторі УДПтСУ м. Артемівська з 2 лютого 2015 року по 03 лютого 2016 року, тобто на час розгляду кримінального провадження апеляційним судом, з розрахунку 1 день перебування в слідчому ізоляторі до 2 днів позбавлення волі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченої підлягають частковому задоволенню, апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання підлягає зміні. Підстави для закриття кримінального провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 408 418, 419 Кримінально - процесуального кодексу України,колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 на вирок суду, - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_3 на вирок суду, - задовольнити частково.

Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 7 жовтня 2015 року, яким засуджено ОСОБА_3 за вчинене кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 258-3 ч. 1 КК України, з застосуванням ст.. 69 ч.1 КК України, до 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна, - змінити.

Вважати ОСОБА_3 засудженою за ст. 258-3 ч. 1 КК України та призначити їй за цією нормою Закону покарання, із застосуванням ст. 69 ч. 1 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання засудженій ОСОБА_3 рахувати з 02 лютого 2015 року. Зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування призначеного покарання час попереднього ув`язнення в слідчому ізоляторі УДПтСУ м. Артемівська з 02 лютого 2015 року по 03 лютого 2016 року, з розрахунку 1 день перебування в слідчому ізоляторі до 2 днів позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскарженою в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня оголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.

Колегія суддів Апеляційного суду

Донецької області: