ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2012 р. Справа № 2а/0470/1822/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
при секретаріОСОБА_2
за участю:
представника позивача - ОСОБА_3 представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 7 до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська,третя особа - Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ про визнання рішення незаконним
ВСТАНОВИВ:
26.01.2012 року Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №7 (далі – позивач або КЖЕП №7) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про скасування рішення №10 від 16.01.2012 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків в розмірі 17804,17 грн.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що не згоден з рішенням Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №10 від 16.01.2012 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків в розмірі 17804,17 грн. Вважає, що рішення №10 від 16.01.2012 року прийнято безпідставно, оскільки суми, які стягнуті рішенням суду і знаходяться на примусовому виконанні у Державній виконавчій службі не підлягають до накладення пені та інших штрафних адміністративно-господарських санкцій.
Представник відповідача проти позову заперечує, вважає що дії відповідача є правомірними, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №7 зареєстроване як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України м. Дніпропетровська.
Управлінням Пенсійного фонду України м. Дніпропетровська було винесено рішення №10 від 16.01.2012 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду України в розмірі 17804,17 за період з 20.09.2010 року по 30.11.2011 року.
Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що Бабушкінським відділом державної виконавчої служби було відрито виконавче провадження про стягнення з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №7 сум заборгованості; на кошти КЖЕП №7 на підставі заяв про примусове виконання рішень накладено арешт. Представник позивача пояснив, що суми стягнуті рішенням суду і знаходяться на примусовому виконанні у Державній виконавчій службі не підлягають до накладення пені та інших адміністративно-господарських санкцій, оскільки рішення суду є остаточним, вступило в законну силу і перебуває на примусовому виконанні Державної виконавчої служби.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню відповідно до положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ЙV від 09.07.2003 року.
Відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09.07.2003 року №1058-ЙV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058).
Законом №1058 визначається коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, платники страхових внесків, порядок нарахування, обчислення та сплати ними страхових внесків, умови набуття та порядок визначення розмірів пенсійних витрат.
Статтею 14 Закону №1058 визначено, що страхувальниками є роботодавці - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Відповідно до положень Закону №1058 підприємства, установи, організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання проводять щомісячне нарахування страхових внесків на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу). страхові внески нараховуються незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування.
Згідно із п. 5.1.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1 (далі – Інструкція №21-1) нараховані за відповідний базовий звітний календарний місяць страхові внески сплачуються платниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.
Відповідно до ч.2, 3 ст.106 Закону №1058 суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків (тобто – недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно до п.2 ч.12 ст. 20 Закону №1058 страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов'язаннями із сплати страхових внесків зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу).
Законом №1058 передбачено, що страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем. який справляється на всій території України, в порядку встановленому цим законом, вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування і сплати таких внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідно до п. 16 розділу XV «прикінцеві положення» Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 106 Закону№1058 за рахунок сум, що надходять від страхувальника або державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
Суми коштів, які надходять від платника на рахунок органу Пенсійного фонду спрямовуються на погашення боргу у порядку календарної черговості його виникнення, незалежно від визначення платником цільового призначення цих коштів.
Як вбачається з рішення Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №10 від 16.01.2012 року штрафні санкції та пеня були нараховані за період з 20.09.2010 року, тобто з дати виникнення зобов’язання по 30.11.2011 року за несвоєчасно сплачені страхові внески.
Отже, суд доходить висновку, що Управлінням Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська правомірно винесено рішення №10 від 16.01.2012 року застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду України в розмірі 17804,17 за період з 20.09.2010 року по 30.11.2011 року.
Суд також зазначає, що чинним законодавством України не передбачено заборони на накладення пені та інших штрафних адміністративно-господарський санкцій на суми, які стягуються за рішенням суду на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження.
З огляду на вищевикладене, суд вважає відмовити в задоволенні вимоги позивача про скасування рішення №10 від 16.01.2012 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків в розмірі 17804,17 грн., оскільки воно прийнято згідно діючого законодавства.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Таким чином, позовні вимоги Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №7 до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про скасування рішення є не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 86, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №7 до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, третя особа – Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ про скасування рішення – відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 23 березня 2012 року
Суддя ОСОБА_1