№2а-509/09

 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 липня 2009 року  Залізничний районний суд м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді  -  Злотнікова В.Я.

при секретарі - Зудіновій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про поновлення строку на звернення до суду, визнання дій відповідача протиправними та покладення обов'язків вчинити певні дії,-   

 

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду у порядку адміністративного судочинства з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя (далі УПФ) та просила суд: поновити строк на звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати дії відповідача щодо відмови позивачеві у виплаті у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними, зобов'язати відповідача зробити перерахунок недоплаченої з 01.01.2006 року підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у порядку, визначеному  ст. Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з 01.01.2006 року їй повинні виплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 рр. така допомога їй не виплачувалася, а у 2008 році виплачувалася у неповному обсязі. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 350 гривень, з 01 квітня - 359 гривень, з 01 жовтня - 366 гривень. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 380 гривень, з 01 квітня - 406 гривень, з 01 жовтня - 411 гривень. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 470 гривень, з 01 квітня - 481 гривню, з 01 липня - 482 гривні, з 01 жовтня - 498 гривень. Позивач просив врахувати те, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме ч. 2 ст. 46 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Про факт порушення своїх прав позивачу стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09 липня 2007 року. З вищенаведених підстав, посилаючись на Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, Рішення Конституційного Суду України від  09.07.2007 року, Конституцію України, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” позивачка просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання позивачка не з'явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, просила суд розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, згідно клопотання просив розглянути справу за відсутності представника відповідача та відмовити у задоволенні позову на підставі наданих заперечень.   

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності,  суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1,  виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945) було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням №НОМЕР_1 (а.с.5), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на щомісячне отримання державної соціальної допомоги до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідачем у 2006 році позивачу державна соціальна допомога,  що виплачується замість пенсії -  у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком не виплачувалася взагалі. На протязі 2007 року державна соціальна допомога як дитині війни позивачу також не виплачувалась , що підтверджується відомостями довідки, доданими відповідачем до письмових заперечень на позов.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004, в редакції, яка діяла у  період 2006-2007 рр., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 20.12.2005 року дію статті 6 вищевказаного Закону на 2006 рік було зупинено, а згідно з Законом України від 19.01.2006 року дію статті 6 Закону було відновлено.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України» інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті б, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.

З оглядом на вищевикладене, суд дійшов до висновку про незаконність дій відповідача щодо невиплати позивачеві у 2006-2007 році щомісячного  підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у відповідності з діючою на той час редакцією ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ  від 28.12.2007 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була викладена у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».

Як убачається з довідки відповідача, розмір виплат спірного підвищення до пенсії позивачеві складав:  з січня 2008 по березень 2008 рр. (включно) - 47 гривень на місяць, з квітня 2008 по червень 2008 рр. (включно) -  48 гривень 10 копійок щомісячно,  з липня 2008 по вересень 2008 рр.(включно) - 48 гривень 20 копійок щомісячно, з жовтня 2008 по грудень 2008 рр. (включно) - 49 гривень 80 копійок щомісячно.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22.05.2008 року (часу ухвалення вищевказаного рішення Конституційним Судом України) й на теперішній час діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з 01.01.2008 по 21.05.2008 рр. розмір спірного підвищення, яке нараховувалося та фактично виплачувалося позивачеві, за відомостями вищенаведеної довідки, відповідало вимогам  діючого у цей час законодавства (до ухвалення рішення 22.05.2008 року Конституційним Судом України), а з  22.05.2008  по 31.12.2008 рр. та з 01.01.2009 по квітень 2009 рр. (в межах заявлених позивачем позовних вимог) розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачеві як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але ж,  фактично, підвищення  виплачувалося у заниженому розмірі.

Тому вимоги позивача у частині неправомірності дій відповідача щодо сплати щомісячного підвищення до пенсії позивачеві як дитині війни у заниженому розмірі у період з 01.01.2008 по квітень 2009 рр.(включно) підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що   включає   право   на   забезпечення   їх   у   разі   повної,   часткової   або   тимчасової  втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного

довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.

Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.

Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.

Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом неправомірні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.

З наведених підстав, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідача щодо законодавчого не визначення порядку виконання положень ст. 6 спеціального Закону, та відсутністю коштів у відділу Пенсійного Фонду України  на проведення вказаних виплат у законодавчо визначеному розмірі.          

Разом з тим, у письмових запереченням на позов, представник відповідача  наполягав на застосуванні судом першої інстанції наслідків пропущеного строку на звернення до суду.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Оскільки позивачка звернулася  до суду 28.04.2009 року (а.с.2), тобто позовні вимоги мають бути задоволені частково в межах річного строку на звернення до суду.

Доказів поважності причини пропуску строку звернення до  суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.

Посилення позивача у цієї частині на ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стосовно того, що грошові суми пенсії, які не отримані з вини органів, що призначають пенсії, по перше, не можуть бути враховані судом саме як поважні причини, що перешкоджали звернутися позивачеві до суду своєчасно, а по - друге, вказана норма стосується сум пенсій, які були нараховані, але несвоєчасно виплачені з вини пенсійного органу, але ж,  як було встановлено судом, спірні суми або взагалі  не нараховувалися позивачеві або нараховувалися, але ж у заниженому розмірі, що вимусило позивача звернутися до суду з публічно-правовим спором та зобов'язати відповідача саме у судовому порядку їх нарахувати.

Таким чином, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачеві у відповідності з діючою у період 22.05.2008р. - квітень 2009 р.р. редакцією ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як зазначалося судом вище, повинен був складати: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому, розмір мінімальної пенсії за віком, повинен був бути розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого у вказаний період для непрацездатних осіб: з 22.05.2008 - 31.05.2008 - 144, 30 грн. ( 481,00 грн. х 30%) (за 10 днів травня 2008р.) - 46,54 грн., з 01.06.2008 - 30.06.2008  - 144, 30 грн. ( 481,00 грн. х 30%), з 01.07.2008 - 30.09.2008 - 144, 60 грн. ( 482 грн. х 30%),  з 01.10.2008 - 31.12.2008 - 149, 40 грн. ( 498,00 грн. х 30%), с 01.01.2009 - по квітень 2009 року - 149, 40 грн. ( 498,00 грн. х 30%) , всього 1670,44 грн., але ж фактично за вказаний період було виплачено 589, 40 грн., тобто недоплачена сума складає 1081,04 грн. та підлягає до виплати позивачеві.

Згідно з ч. І ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання незаконним протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням  усього вищевикладеного  у сукупності, суд дійшов до висновку, що порушені діями Управління Пенсійного Фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АРК права позивача  у сфері публічно-правових відносин, будуть захищені та відновлені шляхом: визнання судом незаконними  дій відповідача щодо невиплати позивачеві у 2006-2007 році, та з 22.05.2008-квітень 2009р. (включно) щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни  та покладення та відповідача обов'язків нарахувати та виплатити позивачеві а період з 22.05.2008р. - квітень 2009р. (включно) як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії  у розмірі 1081,04 грн.

  У задоволенні решти позовних вимог, позивачеві слід відмовити, з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

На підставі ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152  Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за конституційним поданням 46-х народних депутатів України щодо відповідності ряду статей Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік», Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутату України щодо відповідності ряду статей Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», керуючись статтями  2, 6, 7,  9-11, 17-18,  87, 94, 99, 100, 159,  162-163, 167, 185-186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України,  суд,-  

 

п о с т а н о в и в:

       Позовні вимоги ОСОБА_1  - задовольнити частково.

       Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АРК щодо  невиплати ОСОБА_1   у 2006-2007 році, та  з 22.05.2008р. - квітень 2009 р. (включно) щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь нарахувати та виплатити   ОСОБА_1   недоплачене щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22.05.2008р. - квітень 2009 р. (включно) у розмірі 1081 (одна тисяча вісімдесят одна) гривні 04 коп.

У  задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржене в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня складення постанови у повному обсязі (з 10.07.2009р.) заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

 

Суддя