КОПІЯ

Справа № 127/1547/14-ц Провадження № 22-ц/772/16/2016Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.

Категорія 27Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Сопруна В.В., Шемети Т.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представника позивача Довгаля І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В с т а н о в и л а:

В січні 2014 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-B00/003/2006 від 20 січня 2006 року станом на 30 грудня 2013 року в сумі 122 374,98 грн.

В березні 2014 року відповідач ОСОБА_3 звернулась в суд із зустрічною позовною заявою до ПАТ «ОТП Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 і ОСОБА_5, про розірвання договору споживчого кредиту та пов'язаних з ним договорів.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 9 квітня 2014 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 і ОСОБА_5, про розірвання договору споживчого кредиту та пов'язаних з ним договорів, до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 та первісний позов ПАТ «ОТП Банк» об'єднано в одне провадження.

В квітні 2014 року позивач ПАТ «ОТП Банк» подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою просив стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/003/2006 від 20 січня 2006 року станом на 18 квітня 2014 року в сумі 164 768,40 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 і ОСОБА_5, про розірвання договору споживчого кредиту та пов'язаних з ним договорів, залишено без розгляду.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/003/2006 від 20 січня 2006 року в розмірі 14 685,24 доларів США, що еквівалентно 314 998,40 грн., з яких: 13 719,49 доларів США, що еквівалентно 294 283,06 грн. - залишок заборгованості за кредитним договором, 965,75 доларів США, що еквівалентно 20 715,34 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» судовий збір у розмірі 3 149,99 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Зазначила, що рішення суду вважає незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач ОСОБА_4 рішення суду не оскаржив.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_6, будучи судом повідомленими про час і місце розгляду справи двічі: 25.01.2016 року і 8.02.2016 року, у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 20 січня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № CNL-В00/003/2006, згідно якого відповідач ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 24 000 доларів США на споживчі цілі на строк до 20 січня 2016 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки - 14% річних (том 1 а. с. 12-16).

Факт надання банком відповідачу ОСОБА_3 кредиту в розмірі 24 000 доларів США підтверджується кредитною заявкою від 20 січня 2006 року (том 1 а. с. 17).

Відповідно до п. 1.4.1. частини № 2 кредитного договору у разі використання фіксованої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються на основі фіксованої процентної ставки, яка є незмінною на весь строк дії цього договору, з розрахунку річної бази нарахування процентів. Проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, і сплачуються позичальником відповідно до умов ст. 1.5. цього договору.

Пунктом 1.5. частини № 2 кредитного договору встановлено, що погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням. Нараховані у порядку, передбаченому цим договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з порушенням відповідної частини кредиту. Якщо до сплати процентів з моменту надання кредиту залишається не більше трьох банківських днів, перше нарахування та сплата процентів здійснюється у наступному місяці.

Відповідно до п. 1.9.1 частини № 2 кредитного договору (в редакції згідно додаткового договору № 3.1. від 20 квітня 2010 року (том 1 а. с. 62) банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем боргових та інших зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки.

20 березня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року, згідно умов якого сторони погодили, що за період з 20 березня 2009 року до 20 серпня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка в розмірі 8,31% річних, а за період з 20 серпня 2009 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - 14,89% річних (том 1 а. с. 60-61).

20 жовтня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року, умовами якого встановлено, що на період з 20 жовтня 2009 року до 20 листопада 2009 року встановлено фіксовану процентну ставку в розмірі 13,16% річних, а на період з 20 листопада 2009 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - 16,02% річних (том 1 а. с. 63-64).

20 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року, згідно якого на період з 20 квітня 2010 року до 21 червня 2010 року встановлено фіксовану процентну ставку в розмірі 16,02% річних, а на період з 21 червня 2010 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - 16,48% річних (том 1 а. с. 65-67).

18 травня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 4 до кредитного договору № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року, яким сторони, зокрема, погодили, що за період з 20 травня 2011 року до 20 вересня 2011 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка в розмірі 15,09% річних, а за період з 20 вересня 2011 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - 14,00% річних (том 1 а. с. 71-73).

19 квітня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 5 до кредитного договору № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року, відповідно до якого на період з 19 квітня 2013 року до 21 квітня 2013 року встановлено фіксовану процентну ставку в розмірі 14% річних, а на період з 22 квітня 2013 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - 14,09% річних (том 4 а. с. 99-104).

Свої зобов'язання за кредитним договором відповідач ОСОБА_3 належним чином не виконувала, в зв'язку з чим склалася заборгованість зі сплати кредиту та відсотків.

25 листопада 2013 року позивач надіслав на адресу відповідача ОСОБА_3 досудову вимогу (вих. № 22-2/825686) про погашення заборгованості за кредитним договором (том 1 а. с. 85).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого позивачем в додатку до заяви про збільшення позовних вимог, заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором станом на 18 квітня 2014 року становить 14 685,24 доларів США, із яких: 13 719,49 доларів США - заборгованість зі сплати кредиту; 965,75 доларів США - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом (том 3 а. с. 163-165).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Також по справі встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 19 квітня 2013 року укладено договір поруки № CR-В00/003/2006/1, згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_3 її боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов'язань (том 1 а. с. 79-80).

Умовами договору передбачено, що порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі (п. 2.1.). На дату укладення цього договору розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою, становить 24 000 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі зміни їх суми відповідно до цього договору (п. 2.2.). В разі зміни, в тому числі збільшенні розміру боргових зобов'язань та/чи інших зобов'язань боржника за кредитним договором після укладення цього договору, такі зобов'язання забезпечуються порукою в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору, а підписання поручителем цього договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору (п. 2.2.2.).

Пунктом 1.2. договору поруки встановлено, що поручитель і боржник відповідають як солідарні боржники.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно п. 3.1., 3.2. договору поруки у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, кредитор має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов'язань в повному обсязі чи в частині. Поручитель приймає на себе зобов'язання, у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому кредитором, протягом одного банківського дня з дати отримання відповідної письмової вимоги кредитора, якщо інше не передбачено цим договором.

Вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором відповідачу ОСОБА_4 направлено 21 січня 2014 року (том 1 а. с. 87), яка залишена без відповіді і без виконання.

За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши вимоги статей 212, 213, 215 ЦПК України всебічно, повно, об'єктивно і безпосередньо дослідив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо та їх достатність і взаємний зв'язок в сукупності й надав їм вірну юридичну оцінку, відобразивши результати такої оцінки у своєму рішенні, та дійшов вірного висновку про задоволення позову, стягнувши солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 14 685,24 доларів США, що еквівалентно 314 998,40 грн., із яких: 13 719,49 доларів США, що еквівалентно 294 283,06 грн. - заборгованість зі сплати кредиту та 965,75 доларів США, що еквівалентно 20 715,34 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 в тому, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин справи щодо розміру нарахованої банком заборгованості зі сплати відсотків та ухвалив в цій частині незаконне рішення, задовольнивши позовні вимоги, враховуючи те, що позивач неправомірно нарахував заборгованість зі сплати відсотків в розмірі фіксованої ставки - 14,09% річних, а не 14,00% річних, є безпідставними.

По справі встановлено, що 19 квітня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 5 до кредитного договору № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року, за період з 19 квітня 2013 року до 21 квітня 2013 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка в розмірі 14% річних, а за період з 22 квітня 2013 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором - 14,09% річних.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано заборгованість зі сплати відсотків, виходячи із фіксованої ставки 14,09% річних.

Не спростовують також висновків суду доводи апеляційної скарги щодо безпідставного задоволення вимог банку в зв'язку з відсутністю висновку економічної експертизи щодо визначення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись із сумою заборгованості за кредитним договором, що нарахована позивачем до стягнення із відповідачів, представником відповідачів ОСОБА_6 у суді першої інстанції заявлено клопотання про призначення судової бухгалтерської фінансово-кредитної експертизи з метою визначення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором № CNL-В00/003/2006 від 20 січня 2006 року (том 3 а. с. 179-180).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2014 року клопотання представника відповідачів задоволено і призначено у справі судову бухгалтерську фінансово-кредитну експертизу; витрати за проведення експертизи покладено на відповідача ОСОБА_3 та роз'яснено їй положення ст. 146 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі (том 3 а. с. 182-182а).

На виконання запитів експертної установи - НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області сторонами було надано ряд витребуваних додаткових документів, необхідних для проведення експертизи (том 3 а. с. 184-185, 194, 195-196, 198, 199, 200, 205-206, 214-215, 218).

6 лютого 2015 року судом першої інстанції направлено на адресу відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_6 рахунок № 8 від 28 січня 2015 року НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області на оплату за проведення економічного дослідження в сумі 8 438,40 грн. (том 3 а. с. 219, 220, 221).

Із листа НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області від 4 березня 2015 року № 27/3363 вбачається, що експертиза по справі була проведена та виготовлено висновок експерта № 8 на 28 аркушах, який буде надіслано суду після оплати згідно рахунка від 28 січня 2015 року (том 3 а. с. 227-228).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2015 року провадження у цивільній справі відновлено в зв'язку з тим, що 10 березня 2014 року цивільну справу повернуто до суду без проведення судової бухгалтерської фінансово-кредитної експертизи, оскільки відповідачем ОСОБА_3 не було здійснено проплату за виконання експертизи (том 3 а. с. 229).

Заявлене в суді апеляційної інстанції клопотання представника відповідачів про призначення експертизи задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 жовтня 2015 року по справі призначено судову бухгалтерську фінансово-кредитну експертизу, проведення якої доручено експертам НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області. Витрати за проведення експертизи покладені на відповідача ОСОБА_3 (том 4 а. с. 116-117).

На адресу експертної установи надіслано всі необхідні документи, у тому числі і на запит судового експерта.

23.12.2015 року Апеляційним судом Вінницької області отримано рахунок вартості проведення судово-економічної експертизи № 18 від 27.11.2015 року для спрямування його відповідачу ОСОБА_3 з метою здійснення оплати.

24 грудня Апеляційним судом Вінницької області на адресу відповідача ОСОБА_3 надіслано рахунок Вінницького НДЕКЦ МВС України для здійснення оплати за проведення судової експертизи.

Цей рахунок ОСОБА_3 отримала 14 січня 2016 року.

У зв'язку з не проведеною оплатою відповідачем рахунку за проведення судової експертизи ухвала суду повернута експертною установою без виконання.

Частиною 1 статті 146 ЦПК України встановлено, що у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу не можливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 20 постанови «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання. Якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вносяться обома сторонами порівну (ст. 73 ЦПК). У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши зазначені положення закону та те, що судова бухгалтерська фінансово-кредитна експертиза не була проведена лише з підстави неоплати за проведення експертизи відповідачем ОСОБА_3, обґрунтовано розглянув справу на підставі наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже, є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та рішення суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ В.В. Сопрун

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська