Справа № 627/624/13-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі :

головуючий : суддя Остапов М.О.

з участю : секретаря В`юнник В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні , в залі суду смт. Краснокутськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Укргазвидобування» , треті особи Октябрьське районне Управління Пенсійного Фонду України в м. Полтаві, Краснокутське районне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про стягнення невиплаченого середнього заробітку за період невиконання рішення суду, про проведення відрахувань до Пенсійного фонду страхових внесків, відшкодування заподіяної моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Краснокутського районного суду Харківської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПАТ «Укргазвидобування» про стягнення невиплаченого середнього заробітку за період невиконання рішення суду, про проведення відрахувань до Пенсійного фонду страхових внесків, відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2009 р., яким він був поновлений на роботі на посаді начальника служби пожежної безпеки та охорони об’єктів Краснокутського НГП газопромислового управління «Харківгазвидобування» Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з 8 травня 2008 р., як на порушення його трудових та пенсійних прав, що має потягнути за собою стягнення з відповідача середньої заробітної плати за період невиконання зазначеного рішення суду з 8 травня 2008 року по 16 червня 2014 року в порядку ст. 236 КЗпП, зобов’язання здійснити відповідні нарахування та відрахування пенсійних внесків, а також потягти відповідальність відповідача за заподіяну йому у зв’язку з цим моральну шкоду шляхом стягнення з ПАТ «Укргазвидобування» на його користь відшкодування у відповідності до ст. 2371 КЗпП, ч. 1 ст.23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України.

Позивачем були надані суду розрахунки грошових сум, що підлягають стягненню з відповідача у відповідності до вимог «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

Протягом розгляду справи у зв’язку з триваючим невиконанням ПАТ «Укргазвидобування» рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2009 р. про поновлення ОСОБА_1 на роботі, позивачем неодноразово уточнювався розрахунок позовних вимог. Останні уточнення до позовної заяви щодо розрахунку середньої заробітної плати за період невиконання рішення суду було подано позивачем станом на 16.06.14р. та прийняті судом.

В судових засіданнях з розгляду справи позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Третя особа Октябрьське районне Управління Пенсійного фонду України в м. Полтаві в судове засідання з розгляду справи не з’явилася, але надала суду заяву про розгляд справи без участі особи відповідно до норм чинного законодавства.

Представник третьої особи Краснокутського районного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області прибув в судове засідання, проти позовних вимог не заперечував, просив розглянути справу у відповідності до вимог законодавства, надав суду відповідну заяву та просив в подальшому розглядати справу без участі особи.

На початку розгляду справи представник відповідача ПАТ «Укргазвидобування» ОСОБА_3 позов не визнав, заперечував проти його задоволення в повному обсязі. Пояснив суду, що поновлення позивача на роботі на посаді начальника служби пожежної безпеки та охорони об’єктів Краснокутського НГП газопромислового управління «Харківгазвидобування» Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яку зазначено в Рішенні Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2009 р. неможливе через реорганізацію, в результаті якої Краснокутського НГП газопромислового управління «Харківгазвидобування» Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ліквідовано з 01.01.11р.

В подальшому під час розгляду справи, після поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі наказом № 412-П від 16.06.14р., представник відповідача змінив правову позицію і заперечував позовні вимоги в частині розміру сум заробітної плати, які підлягають сплаті ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу через невиконання Рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2009 р. про поновлення на роботі, в частині зобов’язання ПАТ «Укргазвидобування» здійснити відповідні нарахування та відрахування пенсійних внесків, а також стягнення на користь позивача відшкодування заподіяної моральної шкоди. В обґрунтування надав заперечення та власний розрахунок сум середньої заробітної плати за час непоновлення ОСОБА_1 на роботі, які підлягають виплаті позивачу. Пояснив, що нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу через невиконання Рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2009 р. має здійснюватися за робочі дні, без врахування святкових і вихідних. Також, до сум середньої заробітної плати за час непоновлення ОСОБА_1 на роботі, які підлягають виплаті позивачу, не має застосовуватися коефіцієнт підвищення тарифних ставок. Крім того, представник відповідача заявив, що ПАТ «Укргазвидобування» не є належним відповідачем в частині вимог щодо зобов’язання здійснити відповідні нарахування та відрахування пенсійних внесків, оскільки визначення розміру та порядку нарахування пенсійних внесків є обов’язком та повноваженнями органів Пенсійного фонду України. Також, представник відповідача заперечував проти задоволення вимог позивача про стягнення суми відшкодування моральної шкоди, вважаючи їх недоведеними, а надані докази недостатніми.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України розгляд та вирішення цивільних справ в суді здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Керуючись ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

4 червня 2009 р. рішенням Апеляційного суду Харківської області в цивільній справі № 2-14/2009 ОСОБА_1 був поновлений на роботі на посаді начальника служби пожежної безпеки та охорони об’єктів Краснокутського НГП газопромислового управління «Харківгазвидобування» Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з 8 травня 2008 р., також на користь ОСОБА_1 було стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 8 травня 2008 р. по 4 червня 2009 р., а також відшкодування моральної шкоди.

В порядку виконавчого провадження в квітні 2010 року відповідачем було виконано рішення Апеляційного суду Харківської області від 04.06.09р. в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 8 травня 2008 р. по 4 червня 2009 р., та відшкодування моральної шкоди шляхом перерахування вказаної суми 09.04.2010р. на рахунок ОСОБА_1 в ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» 47 381,59 грн.

В частині поновлення ОСОБА_1 на роботі рішення Апеляційного суду Харківської області в цивільній справі № 2-14/2009 від 04.06.09р. було виконано відповідачем лише 16 червня 2014 року.

У відповідності до ст. 236 КЗпП України, у випадку затримання власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить рішення про виплату йому середнього заробітку або різниці заробітку за час затримки. Відповідно до розрахунку, який надавався з уточненою позовною заявою від 23.04.15р. та виконаному у відповідності до «Порядку розрахунку середньої заробітної плати», відповідач зобов’язаний сплатити позивачу середній заробіток за вимушений прогул за період з 08.05.08р. по 16.06.14р., пов'язаний із затримкою виконання рішення Апеляційного суду Харківської області в цивільній справі № 2-14/2009 від 04.06.09р. в сумі 338 835,77 грн. (триста тридцять вісім тисяч вісімсот тридцять п’ять грн. 77 коп.)

Виконані та надані ОСОБА_1 розрахунки грошових сум щодо стягнення з відповідача на його користь у вигляді середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 08.05.08р. по 16.06.14р. обґрунтовані і відповідають положенням «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., тому їх прийнято судом як належні докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

Заперечення відповідача щодо розміру сум, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 як середній заробіток за час вимушеного прогулу, судом всебічно досліджено та з’ясовано, що вони не підтверджуються нормами чинного законодавства України та матеріалами справи.

Системний аналіз норм «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., зокрема п. 4 Порядку, свідчить про необґрунтованість заперечень відповідача щодо нарахування заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу через невиконання Рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2009 р. за робочі дні, без врахування святкових і вихідних.

Заперечення відповідача щодо застосування у розрахунку нарахування заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу через невиконання Рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2009 р. із застосуванням коефіцієнтів підвищення тарифної ставки за період з 08.05.08р. по 16.06.14р. також суперечать нормам чинного законодавства та спростовуються наявними у справі доказами. Відповідно до ст. 13 КЗпП України, в колективному договорі встановлюються взаємні обов’язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановленню форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов’язковими для роботодавця та працівника.

Аналіз наданих відповідачем до матеріалів справи колективних договорів з додатками свідчить про правомірність застосування позивачем при розрахунку позовних вимог коефіцієнта підвищення заробітної плати. Так, в п. 4.1. Колективних договорів НАК «Нафтогаз України» ДК «Укргазвидобування», ПАТ «Укргазвидобування» на 2008-2014 роки зазначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри всіх видів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі. Відповідно до п. 4.3.1. Колективних договорів за 2008 - 2014 роки, встановлено розміри тарифних ставок для визначення схем посадових окладів і тарифних ставок робітників професійних груп, а самі схеми посадових окладів, тарифних ставок визначаються шляхом множення розмірів вищевказаних тарифних ставок на відповідні коефіцієнти співвідношення, які визначені Додатками № 2 до Колективних договорів за 2008-2014 роки та по своїй суті визначають механізм їх підвищення .

Також судом встановлено, що відповідачем за час вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 в період з 08.05.08р. по 16.06.14р. не здійснені відповідні відрахування до Пенсійного фонду України, чим порушені вимоги Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464- IV.

Згідно зі ст. 113 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», держава створює умови для функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав та законних інтересів осіб щодо здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, які враховуються на накопичувальних пенсійних рахунках.

Згідно ст.ст. 1, 7, 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який здійснюється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Відповідач, як страхувальник та платник страхових внесків, за визначеннями ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в обов’язковому порядку має нараховувати, обраховувати і сплачувати у встановлені строки та в повному обсязі страхові внески, подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом, та нести відповідальність за порушення норм цього Закону, а також за невиконання чи неналежне виконання покладених на нього обов’язків. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідач є страхувальником, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», також є платником єдиного внеску. З аналізу зазначених норм ОСОБА_1 є застрахованою особою, але не є платником єдиного внеску.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» позивач та відповідач є суб’єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення.

Аналогічні тлумачення містяться і в статтях 1 та 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що для осіб, яким у відповідності до рішення суду нараховано середній заробіток за вимушений прогул, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Згідно абз. 8 ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», платники, зазначені в п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати, на суму якої нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Таку саму вимогу містить абз. 2 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов’язаний:1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також персоніфікований облік коштів накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється в порядку в порядку, визначеному Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Враховуючи, що судом встановлено факт невиконання відповідачем вимог пенсійного законодавства, а саме невиконані відрахування єдиного внеску по загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню з сум виплат ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 08.05.08р. по 16.06.14р. у встановленому законом порядку, позовні вимоги в частині покладення зобов’язання на ПАТ «Укргазвидобування» провести розрахунки з Пенсійним фондом України (Октябрьським районним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Полтаві) – територіальним органом Пенсійного фонду України за місцезнаходженням структурного підрозділу відповідача ГПУ «Полтавагазвидобування», в якому був поновлений на роботі ОСОБА_1, з відображенням цього в щомісячній звітності підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позовні ж вимоги щодо відрахування єдиного внеску по загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню з сум виплат ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 08.05.08р. по 16.06.14р. у встановленому законом порядку, в частині покладення зобов’язання на ПАТ «Укргазвидобування» провести розрахунки з Пенсійним фондом України (Краснокутським районним Управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області) задоволенню не підлягають з урахуванням матеріалів справи, які підтверджують реорганізацію відповідача, в результаті якої Краснокутського НГП газопромислового управління «Харківгазвидобування» Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ліквідовано з 01.01.11р.

Заперечення відповідача про те, що ПАТ «Укргазвидобування» не зобов’язане проводити відрахування на загальнобов’язкове державне пенсійне страхування не відповідають вимогам наведеного вище пенсійного законодавства України. Крім того, аргументи відповідача суперечать інформації, наданій до матеріалів справи Краснокутським районним Управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, згідно якої відповідач протягом 2005-2008, 2014 років здійснював відрахування до Пенсійного фонду України, нараховані на заробітну плату позивача, тобто визнав себе страхувальником та платником єдиного внеску.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми у відшкодування моральної шкоди, а також проаналізувавши матеріали справи та доведені обставини справи, суд прийшов до висновку, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 2371 КЗпП України, до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв’язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Обов’язок відповідача по відшкодуванню моральної шкоди виникає за умови, що моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв’язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника, тобто існує причинний зв'язок між цими умовами.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за наявності порушення прав працівника в сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд доходить висновку, що протягом п’яти років з 08.05.08р. по 16.06.14р. відповідач не поновлював ОСОБА_1 на роботі. Протягом цього ж часу ОСОБА_1 не виплачувалася заробітна плата, не здійснювалися пенсійні нарахування за обставин необхідності утримання позивачем непрацюючої дружини, погіршення стану здоров’я позивача, необхідності оплати послуг навчання доньки ОСОБА_1, привели до значних моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв’язків та потреби докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Проте, суд вважає, що сума, заявлена позивачем до стягнення з відповідача в якості компенсації за спричинену моральну шкоду в розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) грн. є завищеною, та на думку суду не є співрозмірною нанесеній моральній шкоді. Водночас, враховуючи значне та тривале порушення прав позивача відповідачем, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_1 на відшкодування спричиненої йому моральної шкоди в сумі 50 000,00 (п’ятдесят тисяч) грн.

Заперечення відповідача про те, що заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та бездоказовими, судом до уваги не приймаються, оскільки встановлені під час розгляду судом факти порушення прав ОСОБА_1 та надані ним в якості доказів судове рішення та матеріали виконавчого провадження, інші матеріали є беззаперечними доказами спричинення позивачу з боку відповідача моральної шкоди.

Суд , з урахуванням приведених вище доводів вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 1 – 15 , 57 – 60, 208 – 209, 212 – 215, 224 Цивільного – Процесуального Кодексу України, статтями 2, 5-1, 40, 235 – 236, 237 – 1, 240-1, 253-255,258 Кодексу Законів про Працю України, статтями 15-16, 1167 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року, Законом України «Про загальнообов`язкове державне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності» від 18 січня 2001 року, Законом України «Про розміри внесків на деякі види загальнообов`язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2011 року, Порядком обчислення середньої заробітної плати , затвердженим Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Укргазвидобування» , треті особи Октябрьське районне Управління Пенсійного Фонду України в м. Полтаві, Краснокутське районне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про стягнення невиплаченого середнього заробітку за період невиконання рішення суду, про проведення відрахувань до Пенсійного фонду страхових внесків, відшкодування заподіяної моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Публічного Акціонерного Товариства «Укргазвидобування» суму середнього заробітку за вимушений прогул з 04 червня 2009 року по 16 червня 2014 року в сумі 338 835 (триста тридцять вісім тисяч вісімсот тридцять п`ять ) гривень 77 коп.

Зобов`язати Публічне Акціонерне Товариство «Укргазвидобування» перерахувати до Пенсійного Фонду України страхові внески з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 травня 2008 року та за час невиконання рішення суду з 01 січня 2011 року по 16 червня 2014 року з відображенням цього в щомісячній звітності до Октябрьського районного Управління Пенсійного фонду України в місті Полтава в порядку статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Публічного Акціонерного Товариства «Укргазвидобування» 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Краснокутський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: ОСОБА_5