ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа № 809/1453/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мигалюка Ю.В.,

секретаря Котик Д.М.,

за участю сторін:

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач протиправно, на підставі помилкового висновку щодо порушення податкового законодавства оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування норм обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій. Зазначили, що висновки податкового органу з посиланням на акт, висновки експертів, показання свідків при закритій кримінальній справі є неправомірними, оскільки господарська діяльність є реальною, а ведення бухгалтерського обліку хоч і з деякими порушеннями, однак велася, та підтверджена всіма наявними первинними документами. Твердження відповідача не можуть бути достатніми доказами щодо прийняття висновку щодо порушення податкового законодавства, оскільки спростовується податковими накладними та матеріалами щодо закриття кримінального провадження. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та вказала, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції та донараховано додаткові податкові зобов'язання. Просила у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, взявши до уваги письмове заперечення, дослідивши докази в їх сукупності суд прийшов до висновку що позов підлягає до задоволення із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа, є платником податків і зборів.

Відповідачем на підставі наказу №138 від 16.09.2013 року проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, та згідно постанови слідчого від 11.09.2013 року.

За результатами проведеної перевірки 01.10.2013 року складено акт, яким встановлено порушення позивачем п.177.2 ст.177 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02 грудня 2010р. занижено суму валового доходу на 4823,41 грн., в результаті чого збільшено до сплати податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 1 370 863,95 грн. в т.ч. за 2010р.- 203198,89 грн., 2011р.- 323724,00 грн., 2012р.- 843941,04 грн., п.44.1 ст.44 п.77.10 ст.177 Податкового Кодексу України - порушення не ведення книги обліку доходів і витрат, п.4.1 , п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" за № 168/97-ВР від 03.04.97 року зі змінами і доповненнями, п. 185.1 ст. 185 , п. 188.1 ст. 188 , п. 187.1 ст. 187 , п. 198.6 ст.198 , п. 201.1. ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, всього у сумі 15 443 478 грн., в чому числі: за липень 2011 року р сумі 71 597грн., за серпень 2011 року в сумі 64401грн.,за вересень 2011 року в сумі 101665грн., за жовтень 2011 року в сумі 68 698 грн., за листопад 2011 року в сумі 78 786 грн., за грудень 2011 року в сумі 54 020грн., за січень 2012 року в сумі 59 870грн., за лютий 2012 року в сумі 36 565 грн., за березень 2012 року в сумі 60155 грн., за квітень 2012 року в сумі 82017 грн., за травень 2012 року в сумі 127153грн., за червень 2012 року в сумі 93976грн., за липень 2012 року в сумі 113957грн., за серпень 2012 року в сумі 135042грн.,за вересень 2012 року в сумі 101570грн., за жовтень 2012 року в сумі 140789грн., за листопад 2012 року в сумі 107819грн., за грудень 2012 року в сумі 45398грн., а також п.176.2 (б) ст.17б Податкового кодексу України, подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, абз.4 п.1 ст.8 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності ", п. 125.1 ст. 125 Податкового кодексу України від 02.12.2010р., за здійснення діяльності, без отримання відповідних торгових патентів, сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше подвійного його розміру за один місяць.

18.03.2015 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001901700 від 18.03.2015 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 1 713 579,95 грн., з яких за основним платежем 1 370 863,95 грн. та за штрафними санкціями - 342 716,00 грн.; -№ 0001921700 від 18.03.2015 року, згідно з яким позивачу визначено штрафну санкцію на загальну суму 510,00 грн; -№ 0001891700 від 18.03.2015 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 929 347,50 грн., з яких за основним платежем 1 543 478,00 грн. та за штрафними санкціями - 385 869,50 грн.; -№ 0001911700 від 18.03.2015 року, згідно з яким позивачу визначено штрафну санкцію на загальну суму 510,00 грн.; -№ 0001941700 від 18.03.2015 року, згідно з яким позивачу визначено штрафну санкцію за порушення законодавства про патентування, регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій на загальну суму 11 352,00 грн.

Судом встановлено, що висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем під час перевірки обставин, що не зовсім відповідають фактичним обставинам.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення норм Податкового кодексу України порушено норми податкового законодавства.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням окремих обмежень.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведення господарської діяльності позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено що у позивача є в наявності необхідні первинні документи.

У відповідності до п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з акту перевірки при перевірці використано було податкові декларації з ПДВ за період з 01.01.2010 року, матеріали надані слідчим відділом ДПС в Івано-Франківській області за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, дані з бази ПФУ, державного реєстру, МРЕВ, банківські виписки документи за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, а також відомості про нарахування зарплати з ПФУ за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року. За час розгляду справи, відповідачем до матеріалів справи подано висновки експертиз, що проводилися під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 32013090000000096 від 25.04.2013року. Зазначені докази, на думку відповідача, обґрунтовують висновки акту перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень.

В якості свідків були допитані службові особи податкового органу, які були включені до групи перевіряючих та безпосередньо здійснювали перевірку, результати якої оформлено актом перевірки. Згідно показань свідки повідомили що на їхній запит від органу, що проводив досудове розслідування документи було отримано, зокрема податкові накладні, видаткові накладні, касові ордери, реєстри податкових накладних, банківські виписки, протоколи допитів свідків в кримінальному провадженні, а також чорнові записи працівників позивача, де зазначалися суми.

Відповідно до положень ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної;б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник

податку на додану вартість, - продавця товарів/ послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця).

У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/ послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною

договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку

додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної

особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник

податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж)ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що піддягають сплаті з урахуванням податку;

Позивачем подано копії податкових накладних, що відповідають наведеним вимогам. Податкова накладна, що складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, формування позивачем податкового кредиту є правомірним та вірним.

Посилання представника відповідача на факт порушення кримінальної справи, за ознаками злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, та висновки експертів, показання свідків суд не приймає до уваги, так як лише вирок суду, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України може встановлювати обставини по справі.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти (зокрема, вину службових осіб) є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13.02.2015 року, що набрала законної сили, позивача звільнено від кримінального покарання, кримінальне провадження закрито, цивільний позов про стягнення шкоди залишено без розгляду.

Представником відповідача не надано достатніх доказів на підтвердження своїх доводів.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та правомірно включено суми податку на додану вартість сплачені контрагенту у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), а застосовані штрафні санкції та донараховані податкові зобов'язання є неправомірними.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В матеріалах справи відсутні достатні докази обставин, встановлених податковим органом.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про визнання винними відповідальних осіб у вчиненні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для прийнятих податковим органом висновків, та як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

При цьому суд зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, вказавши: визнати рішення «нечинним» та звертає увагу на те, що «визнати нечинним» можна лише нормативно-правовий акт, а не податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року положення ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України слід розуміти так, що суд, керуючись зазначеним принципом, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції №0001901700 від 18.03.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції №0001921700 від 18.03.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції №0001891700 від 18.03.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції №0001911700 від 18.03.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції №0001941700 від 18.03.2015 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова буде складена в повному обсязі 08.02.2016 року.

Суддя Мигалюк Ю.В.