Справа № 22ц-1146/2009                              Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                     Білий М.М.

                                                                        Доповідач - Шевченко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту  на право власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку, -

 .

В С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2009 року, яким визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧН №005421, виданий згідно рішення Куликівської селищної ради від 18 грудня 1997 року №123 ОСОБА_1, що зареєстрований в Книзі Записів Державних актів на право приватної власності на землю за № 188, згідно якого останньому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,22 га, що знаходиться біля будинкуАДРЕСА_1, а в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,22 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 відмовлено.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вважає, що позивачкою пропущено визначений законом строк позовної давності, оскільки Державний акт на право приватної власності на землю був виданий в 1997 році, тобто 11 років тому, а тому суд повинен був відмовити їй в задоволенні позову, окрім того, із заявою про поновлення пропущеного строку  вона не зверталась і взагалі це питання не розглядалось в судовому засіданні.  На думку апелянта, неправильним є застосування ст. 120 ЗК України, оскільки дана норма діє, якщо продавець - власник будівлі одночасно є і власником землі, на якій вона знаходиться, а в даному випадку придбаний ними у спільну власність будинок з надвірними будівлями знаходився на землі, що належала Куликівській  селищній раді, а приватизувати земельну ділянку, на якій знаходиться будівля - право, а не обов'язок власника будівлі. Апелянт також не погоджується з висновком суду про те, що при проведенні приватизації земельної ділянки орган, який займався питаннями приватизації, не вияснив чи є інші особи, які мають право на приватизацію цієї земельної ділянки, чи є у його дружини бажання приватизувати частину земельної ділянки. При цьому, апелянт зазначає, що судом порушені вимоги ст. 10 ЦПК України щодо змагальності сторін та всебічне і повне з'ясування судом обставин справи, оскільки не з'ясовувалась його думка  з цього питання та представники органу приватизації не були в судовому засіданні.

    Апелянт вважає, що земельна ділянка, на яку набуто право власності шляхом приватизації є особистою приватною власністю  того з подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, а тому не є спільною власністю подружжя і не підлягає поділу відповідно до ст. 60 та ст. 70 СК України.  Приймаючи рішення про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю та відмовляючи у визнанні права власності на цю земельну ділянку за позивачкою, суд фактично задовольнив її позовні вимоги повністю, оскільки позивачка, як єдина власниця всього будинку з надвірними будівлями, що стоїть на оспорюваній землі, зможе приватизувати всю земельну ділянку, а він не зможе приватизувати навіть її половину. На думку апелянта, судове рішення повинно ґрунтуватися не лише на словах позивачки, а суд повинен був викликати в судове засідання представників Куликівської селищної ради, витребовувати у них необхідні документи і лише з'ясувавши таким чином всі обставини справи і при виявленні порушень під час приватизації земельної ділянки, спочатку визнати протиправними дії посадових осіб Куликівської селищної ради, а потім визнавати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю.

також  підлягає і моральна шкода, заподіяна протиправними діями відповідачів.

    Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

    Судом установлено, що за час шлюбу та спільного  проживання сторонами за договором купівлі- продажу 13 жовтня 1996року був придбаний житловий будинок по АДРЕСА_1, який розташований на присадибних землях Куликівської селищної Ради, та  є спільною сумісною власністю подружжя.  Рішенням  місцевого Куликівського районного суду від 7 грудня 2004року, яке набуло законної сили розділене майно подружжя,  виділено ОСОБА_2  в натурі жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 з визнанням за нею права власності на вказане майно, а  ОСОБА_2, частину   належного йому майна виділено  у вигляді грошової компенсації в розмірі 8000грн.

    Судом встановлено, що за час шлюбу рішенням Куликівської селищної ради народних депутатів№123 від 18 грудня 1997року ОСОБА_1 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку розміром 0,22га по АДРЕСА_1 для ведення особистого підсобного господарства, і на підставі цього рішення 21 квітня 1998року відповідач отримав  Державний акт на право приватної власності на землю.

Виходячи ж зі змісту ст.56 Земельного Кодексу України ( в редакції 1992року) земельними ділянками для ведення особистого підсобного господарства визнавалися землі, передані громадянами у власність для  сільськогосподарського призначення, і такі земельні ділянки не призначалися для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.     

Таким чином,  внаслідок передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1    було порушено право ОСОБА_2    як власника житлового будинку, оскільки внаслідок зміни цільового призначення земельної ділянки, та передачі її у власність відповідачу позивачка позбавлена можливості обслуговувати житловий будинок належний їй на праві власності  та споруди.

Оскільки вказаним рішенням та Державним актом було фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок і господарські споруди, і яка належала до присадибних земельних ділянок, що призначалася для обслуговування жилого будинку, господарських споруд та будівель, а також не було враховано право ОСОБА_2  як власника жилого будинку та господарських споруд, на  користування та подальшу приватизацію земельної ділянки або її частини, необхідної для обслуговування цього будинку та споруд, рішення суду про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю виданий ОСОБА_1, є обґрунтованим.

    Доводи апеляційної скарги про те що земельна ділянка яка приватизована ОСОБА_1, є особистою приватною власністю того з подружжя  кому вона безоплатно передана у власність  не підлягає поділу, і тому неможливе  визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю  є безпідставним, оскільки спірна земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_1 неправомірно, в порушенні вимог земельного законодавства та прав ОСОБА_2   

    Таким чином, суд першої інстанції з”ясував усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, і дав їм правильну правову кваліфікацію, та обґрунтовано частково задовольнив позов.

    На підставі наведеного, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу необхідно відхилити і залишити рішення без змін.

Керуючись ст.ст.  303,   307, 308,  314, 315, 317, 319 ЦПК України,    суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

 Головуючий:                                          Судді: