Справа № 11-255/2009 р.                                       Головуючий у І інстанції - Стеблина А.В.

Категорія - ч. 1 ст. 286 КК України.                    Доповідач                - Баглай І.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

21 травня 2009 року         Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області  в складі:

головуючого судді     Навозенко Л.С.,

суддів               Баглая І.П., Зенченко Т.С.,

з участю прокурора     Гапєєвої Н.П.,

адвоката             ОСОБА_1,

засудженого         ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2009 року.

Цим вироком     ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, з професійно-технічною освітою, не одружений, працюючий водієм СПД „ОСОБА_5”, раніше не судимий, засуджений

за ч. 1 ст. 286 КК України до штрафу в розмірі 1020 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

    Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8070 грн. в рахунок відшкодування матеріальних збитків та 4800 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати на користь держави в сумі 1945 грн. 87 коп..

    Запобіжний захід ОСОБА_2, до набрання вироком законної сили, залишено у виді підписки про невиїзд.

    Судом ОСОБА_2 було засуджено за те, що він, 18.12.2007 року, о 12 год. 35 хв., керуючи в м. Чернігові автомобілем марки „СПВ 17 Рута”, д.н.з. НОМЕР_1,  при виконанні маневру лівого повороту з вул. О. Молодчого, зі сторони вул. Савчука, на вул. Шевченка, грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3.б, 10.1, 12.3, 16.2 Правил дорожнього руху України, проявив неувагу, не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого не дав дороги пішоходу ОСОБА_3, яка перетинала проїжджу частину по пішохідному переходу з права наліво відносно руху автомобіля на зелений сигнал світлофора для пішоходів.

    В результаті наїзду ОСОБА_3 було заподіяно тілесні ушкодження  середнього ступеня тяжкості за ознакою розладу здоров'я строком понад 21 день.

Не погодившись з вироком суду, засуджений ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій просив вирок змінити, скасувати призначене йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та зменшити розмір сум, призначених у відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілій. Вважає, що суд належним чином не обґрунтував своє рішення про призначення йому додаткової міри покарання, не врахував думку інших учасників судового розгляду, у тому числі прокурора, про можливість не застосування її з тих мотивів, що це може призвести до втрати ним засобів до існування. Зазначає, що в обґрунтування застосування до нього додаткової міри покарання суд неправомірно послався на те, що він раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, оскільки за ці правопорушення він вже поніс відповідальність і, на момент винесення вироку, за часом давності він вважався таким, що їх не скоював. Крім того вказує, що після скоєння ДТП він продовжував працювати водієм, за цей час жодного порушення правил дорожнього руху не вчинив. На його думку це може свідчити про його щире бажання виправитись. Зазначає, що позбавлення права керувати транспортними засобами залишить його без засобів до існування та позбавить можливості відшкодувати заподіяну злочином шкоду. Вказує, що перебіг судового процесу не фіксувався технічними засобами, що свідчить про упередженість суду при розгляді справи. Вважає, що сума відшкодування заподіяної шкоди, яка була призначена судом, є необ'єктивною, оскільки не доведена доказами, які б могли свідчити про реальні витрати потерпілої. Також, вважає призначену судом суму  відшкодування моральної шкоди занадто великою.

Заслухавши доповідача, засудженого, який просив задовольнити апеляцію з викладених в ній підстав, адвоката ОСОБА_1 і прокурора, які апеляцію вважали необґрунтованою,  дослідивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів знаходить можливим задовольнити її частково.

    Висновок суду про доведеність вини засудженого у скоєнні інкримінованого злочину, за обставин наведених у вироку, повністю підтверджується сукупністю зібраних і перевірених судом першої інстанції доказів, які є достатніми та достовірними.

    При обранні засудженому міри та виду покарання, суд, у відповідності зі ст. 65 КК України, призначив його з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного злочину, особи засудженого, який раніше судимий не був, позитивно характеризується за місцями роботи та проживання. Суд, також, врахував таку обставину, яка пом'якшує покарання засудженому, як щире каяття,  відсутність обставин, які обтяжують покарання  та систематичне порушення Правил дорожнього руху у минулому. Посилання засудженого на незаконну згадку у вироку про порушення ним Правил дорожнього руху у минулому колегія суддів вважає необґрунтованим, бо ця обставина не вплинула на кваліфікацію інкримінованого злочину, а приведена як така, що характеризує особу. Також необґрунтовано засуджений скаржиться, що не фіксувався перебіг розгляду справи в місцевому суді, бо такого клопотання ніхто не заявляв.

Правильно місцевий суд вирішив і питання про відшкодування моральної шкоди, врахувавши вимушені зміни в житті потерпілої, перенесені нею фізичні та моральні страждання.

Разом з тим, розв'язуючи цивільний позов в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції це своє рішення не мотивував і не звернув увагу, що у справі притягнуто як співвідповідача Чернігівську філію Української страхової компанії „Дженералі Гарант” (а.с. 154).

Також поза увагою суду залишилася та обставина, що відповідно до вимог ст. 1172 УК України, юридична чи фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Згідно матеріалів справи, засуджений скоїв дорожньо-транспортну пригоду на автомашині ОСОБА_4, однак у трудових відносинах він перебуває з СПД „ОСОБА_5”, у якого, в свою чергу, укладено договір про сумісну діяльність з СПД „ОСОБА_4”.

Тому вирок суду, в частині  відшкодування матеріальної шкоди, підлягає скасуванню і направленню на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в іншому складі суду.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2009 року щодо     ОСОБА_2 про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 8070 грн. в рахунок відшкодування матеріальних збитків скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд в іншому складі.

Судді:

Л.С. Навозенко             І.П. Баглай                 Т.С. Зенченко