ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.02.16р. Справа № 904/84/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" (м. Одеса)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.2013 у розмірі 7 661 грн. 29 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Ульянов С.В. - представник (довіреність від 07.01.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.2013 у розмірі 7 661 грн. 29 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.201 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2014 року по лютий 2014 року у встановлений договором строк, а також порушенням зобов'язань щодо оплати експлуатаційно-сервісних послуг та відшкодування витрат на комунальні послуги за вказаний період, відповідно, наявністю боргу у сумі 7 661 грн. 29 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.01.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 01.02.2016.

У судове засідання 01.02.2016 з'явився представник позивача, вимоги ухвали суду від 06.01.2016 позивачем також були виконані.

Представник відповідача у судове засідання 01.02.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.01.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50071, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 06.01.2016 було повернуто 21.01.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 19.01.2016 "За закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 06.01.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль для отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

У судовому засіданні 01.02.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні 01.02.2016 наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Представник позивача наголошував, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті, в той час, як інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права, оскільки у даній справі до стягнення заявлений лише основний борг.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача, оскільки останній про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином: ухвала суду 06.01.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.01.2016 та неотриманні відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника відповідача документально підтверджена не була, а надані позивачем матеріали справи є достатніми та дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 14.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ (далі - договір, а.с.11-15), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в строкове платне користування нежиле приміщення № 2.4 - 53,00 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вулиця Димитрова, 30-Б, перший поверх. (пункт 1.1. договору).

Також у розділі 1 договору сторони погоди наступне:

- об'єкт оренди належить орендодавцю на праві власності (пункт 1.2. договору);

- об'єкт оренди буде використовуватися орендарем з метою розміщення торгівельно-виставкового салону (пункт 1.3. договору);

- орендодавець передає, а орендар приймає об'єкт оренди по акту прийому-передачі. Акт прийому-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється їх печатками і є невід'ємною частиною договору (пункт 1.4. договору).

У відповідності до вказаних умов договору, між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі майна за договором оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.2013 щодо передачі майна в оренду (а.с.16).

У пункті 7.1. та 7.3. договору сторони погодили, що орендар орендує приміщення з моменту отримання його за актом приймання-передачі строком до 31.12.2013. Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.2013 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати та інших платежів, а саме:

- розмір орендної плати за користування 1 кв.м. орендованої площі протягом одного календарного місяця становить 60,00 грн., у т.ч. ПДВ. Сума орендної плати складає 3 180,00 грн., у т.ч. ПДВ. Розмір орендної плати змінюється на умовах і в порядку, визначених договором, у зв'язку з загальним підвищенням цін на товари і послуги (інфляцією) за офіційними даними Держкомстату України, або у зв'язку із збільшенням курсу долару США відносно до гривні, встановленому НБУ; введення та/або збільшення земельного податку, введення нових податків, інших рішень або дій державних органів України або право на власний розсуд самостійно змінювати розмір орендної плати (пункт 3.1. договору);

- крім орендної плати орендар відшкодовує орендодавцю витрати за електропостачання, комунальні послуги, компенсує втрати електричної енергії у зв'язку з її перетіканням в мережах орендодавця на підставі виставлених орендодавцем рахунків. Розмір плати за електропостачання визначається згідно показів лічильників. Покази лічильників фіксується двостороннім актом. У разі, якщо орендар відмовився або ухиляється підписати зазначений акт, то в акті робиться запис, що орендар відмовився або ухиляється від підпису та акт вважається складеним. У разі відсутності лічильника або неможливості його встановлення, орендар компенсує орендодавцю витрати за електропостачання згідно середнього розрахунку споживання електричної енергії. Вказані витрати відшкодовуються орендарем за перший місяць оренди у строк до 15 числа поточного місяця оренди, в подальшому - до 15 числа поточного місяця за наступний місяць.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору від 01.07.2013, в якій сторони дійшли згоди, зокрема, розділ 3 договору доповнити пунктом 3.8. наступного змісту:

- "3.8. Крім вказаних витрат орендар щомісяця сплачує орендодавцю до 10-го числа поточного місяця за поточний місяць експлуатаційно-сервісні послуги (зміст експлуатаційно-сервісних послуг визначається у додатку до договору). Вартість експлуатаційно-сервісних послуг визначається з розрахунку 10,90 грн. за 1 кв.м., у т.ч. ПДВ та становить 577,70 грн., в т.ч. ПДВ на місяць." (а.с.17).

У додатку № 2 до договору сторони затвердили зміст експлуатаційно-сервісних послуг (а.с.18)

Крім того, між сторонами була укладена додаткова угода до договору від 31.12.2013, в якій сторони домовились пункт 3.8. договору викласти у наступній редакції:

- "3.8. Крім вказаних витрат орендар щомісяця сплачує орендодавцю до 10-го числа поточного місяця за поточний місяць експлуатаційно-сервісні послуги (зміст експлуатаційно-сервісних послуг визначається у додатку до договору). Вартість експлуатаційно-сервісних послуг визначається з розрахунку 18,40 грн. за 1 кв.м., у т.ч. ПДВ та становить 975,20 грн., в т.ч. ПДВ на місяць." (а.с.19).

Отже, у відповідності до умов договору відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату та експлуатаційно-сервісні послуги самостійно у визначений договором строк.

На підтвердження наявності заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги позивач надав наступні акти:

- акт № ОУ-0009407 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2014 на суму 904 грн. 91 коп. за січень 2014 року (доданий до клопотання вх.суду 5177/16 від 28.01.2016);

- акт № ОУ-0009781 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2014 на суму 1 051 грн. 14 коп. за лютий 2014 року (доданий до клопотання вх.суду 5177/16 від 28.01.2016);

- акт № ОУ-0010139 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2014 на суму 20 грн. 10 коп. за березень 2014 року (доданий до клопотання вх.суду 5177/16 від 28.01.2016).

У судовому засідання 01.02.2016 представник позивача посилався на те, що в акті звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2015 зафіксована заборгованість відповідача в сумі 7 661 грн. 29 коп. Крім того, наявність вказаного боргу, на думку позивача, підтверджується також розгорнутим розрахунком, який було долучено до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 06.01.2016.

З приводу вказаних обставин, суд вважає за необхідне зазначити, що підписаний лише позивачем акт звірки, а також складений позивачем розгорнутий розрахунок заборгованості не можуть вважатися належними доказами наявності заявленої до стягнення заборгованості.

Враховуючи те, що у вказаних доказах є посилання на правовідносини з 01.06.2013 та саме з цього часу здійснений аналіз нарахованої плати з частковими оплатами відповідача, а в матеріалах справи наявні лише докази наявності боргу, що стосуються спірного періоду, а саме: січень-лютий 2014 року.

При цьому, в матеріалах справи також міститься додаткова угода до договору від 28.02.2014, укладена про наступне:

- сторони домовились про дострокове припинення дії договору оренди нежилого приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.2013 з 28 лютого 2014 року, який є останнім днем оренди;

- орендар зобов'язується протягом 3-х календарних днів з моменту укладання додаткової угоди оплатити заборгованість перед орендодавцем у розмірі 9 396,10 грн., а саме: заборгованість з орендної плати та заборгованість з відшкодування експлуатаційно-сервісних витрат - 8 686,37 грн., заборгованість з відшкодування комунальних послуг - 709,73 грн.;

- протягом двох робочих днів з моменту укладання додаткової угоди орендар повинен передати об'єкт оренди за актом прийому-передачі орендодавцю. У разі неповернення об'єкту оренди за актом прийому-передачі орендодавцю у зазначений строк, то орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної місячної орендної плати за користування об'єктом оренди за кожен день прострочення (а.с.20).

На виконання вказаної додаткової угоди між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі майна за договором оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.2013 щодо повернення майна з оренди (а.с.21).

При цьому, відповідач свої зобов'язання щодо погашення заборгованості у сумі 9 396 грн. 10 коп. виконав лише частково. Так, позивач посилається на те, що відповідач погасив лише 1 901 грн. 14 коп., а саме: 01.04.2014 суму 1 051 грн. 14 коп. та 17.04.2014 суму 850 грн. 00 коп.

При цьому, суд дійшов висновку, про недоцільність досліджувати весь період виконання спірного договору, на який є посилання в акті звірки та у розрахунку, оскільки сторони, шляхом укладення додаткової угоди, визнали, що станом на 28.02.2014 у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі у розмірі 9 396 грн. 10 коп., а саме: заборгованість з орендної плати та заборгованість з відшкодування експлуатаційно-сервісних витрат - 8 686 грн. 37 коп., заборгованість з відшкодування комунальних послуг - 709 грн. 73 коп.

Отже, суд досліджує наявність оплат відповідачем у період після підписання вказаної додаткової угоди та вважає, що підтвердженою обома сторонами є заборгованість саме в сумі 9 396 грн. 10 коп.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що після 28.02.2014 відповідачем було здійснено два платежу на погашення існуючої заборгованості у загальній сумі 1 901 грн. 14 коп., а саме: 01.04.2014- 1 051 грн. 14 коп. та 17.04.2014 - 850 грн. 00 коп.

Крім того, суд враховує, що акт № ОУ-0010139 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2014 на суму 20 грн. 10 коп. за березень 2014 року (доданий до клопотання вх.суду 5177/16 від 28.01.2016) було підписано в березні 2014 року, а отже, вказану у ньому суму слід додати до визначеної у додатковій угоді суми заборгованості (9 396,10 + 20,10 = 9 416,20).

Так, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, оплати експлуатаційно-сервісних послуг та відшкодування витрат по сплаті комунальних послуг за період з січня по лютий 2014 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 7 515 грн. 06 коп. (9 416,20 - 1 901,14).

При цьому, суд зазначає, що наявність визначеної позивачем заборгованості в сумі 7 661 грн. 29 коп. не підтверджується матеріалами справи.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.4. договору, а строк оплати експлуатаційно-сервісних послуг у пункті 3.8. договору (з подальшими змінами). Вказані платежі здійснюються відповідачем самостійно у визначений договором термін.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату та експлуатаційно-сервісні послуги за період з січня 2014 року по лютий 2014 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної сплати орендних платежів та експлуатаційно-сервісних послуги за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на комунальні послуги суд зазначає наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Так, умови спірного договору містять зобов'язання відповідача з відшкодування витрат по сплаті комунальних послуг (пункт 3.4. договору).

З приводу відсутності доказів виставлення відповідачу рахунків, що передбачено пунктом 3.4. договору (відсутні докази вручення або направлення) суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати наданих послуг, який у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту їх надання виконавцем.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обовязку сплатити надані послуги (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2014 року по лютий 2014 року у встановлений договором строк, а також порушенням зобов'язань щодо оплати експлуатаційно-сервісних послуг та відшкодування витрат на комунальні послуги за вказаний період, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди нежитлового приміщення № 14/06/2013/ДБ від 14.06.2013, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 7 515 грн. 06 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що наявність визначеної позивачем заборгованості в сумі 7 661 грн. 29 коп. не підтверджується матеріалами справи.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50071, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Петроліум" (65080, м. Одеса, вулиця Варненська, будинок 4, корпус Б; ідентифікаційний код 25417282) - 7 515 грн. 06 коп. - основного боргу, 1 194 грн. 75 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко