ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2009 р. Справа № 2а-14540/09/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
при секретарі судового засідання Курбай О.В.,
за участю представника відповідача Бугайова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 22.02.2008 року форми «Р» № 0001091701/0 та форми «В1» № 0001081701/0
ВСТАНОВИВ:
Підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 22.02.2008 року форми «Р»№ 0001091701/0 та форми «В1»№ 0001081701/0.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в ході проведення виїзної позапланової перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за листопад 2007 року встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на 126468 грн. та підлягає донарахуванню ПДВ в сумі 100 грн. за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижче їх звичайної ціни. Такий висновок Луцькою ОДПІ зроблений виходячи з того, що відповідач прирівнює звичайну ціну до митної вартості ввезених товарів, на підставі чого було встановлено завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування. Не погоджуючись з таким висновком відповідача, позивач зазначає, що відповідно до чинного законодавства України обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган, при цьому чинне законодавство не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при його реалізації на внутрішньому ринку України.
В першому судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з підстав викладених в позовній заяві та просив суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 22.02.2008 року форми «Р»№ 0001091701/0 та форми «В1»№ 0001081701/0. В наступне судове засідання позивач не з'явився, однак своїм листом від 15.06.2009 року просив слухати справу за його відсутності та без участі його представника.
Відповідно до ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття особи, яка бере участь у справі в судове засідання, яка була належним чином повідомлена та від якої надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності, не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що при імпорті товарів позивач сплачував митним органам ПДВ, виходячи з митної вартості товару, яка визначена в графі 12 ВМД з урахуванням акцизного збору, мита та митних зборів по коду 028 -“Податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності”, згідно Додатку 1 до наказу Держмитслужби України від 18.04.2002 року № 207. При цьому митна вартість, вказана у ВМД, є вищою від фактурної вартості, вказаної у графі 42. В подальшому при поставці товару на митній території України база оподаткування ПДВ ОСОБА_1. розраховувалася, виходячи з їх фактурної вартості. Однак, при визначенні бази оподаткування платником не враховано обмеження щодо рівня звичайної ціни на товари, в ході проведення перевірки не надано пояснення щодо обгрунтування рівня цін реалізації та їх відповідності рівню звичайної ціни. У зв'язку з тим, що митним органом митна вартість товарів визначена на підставі статистичної оцінки рівня цін їх реалізації на внутрішньому ринку України, то така ціна фактично відповідає рівню звичайної ціни. Таким чином, для цілей податкового обліку платнику необхідно було застосовувавти звичайну ціну, яка відповідає митній вартості товарів з урахуванням сплати мита та митних зборів.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову з таких підстав.
Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією 15 лютого 2008 року проведено позапланову виїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1. з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за листопад 2007 року, про що було складений акт. Перевіркою встановлено порушення п.4.1 ст.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п.5.9 ст.5 Наказу ДПА України “Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання” підприємцем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за листопад 2007 року на суму 126468 грн. та підлягає донарахуванню ПДВ в сумі 100 грн.
За наслідками перевірки Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією сформоване податкове повідомлення-рішення № 0001081701/0 від 22.02.2008 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 126468 грн. та податкове повідомлення-рішення №0001091701/0 від 22.02.2008 року у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за основним платежем 100 грн. та штрафних санкцій в сумі 170 грн.
В судовому засіданні встановлено, що позивач протягом листопада 2007 року імпортував на митну територію України сантехнічні вироби, текстильне покриття та кавовий напій Maccofee тощо. При розмитненні товару підприємець ОСОБА_1 сплачував митним органам податок на додану вартість виходячи з митної вартості товару, яка визначена в графі 12 вантажно-митної декларації з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів. При цьому митна вартість вказана у ВМД є вищою від фактурної вартості вказаної в графі 42.
Об'єкт, база та ставки оподаткування податком на додану вартість, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету визначені спеціальним Законом України “Про податок на додану вартість”.
Відповідно до абзацу першого п.4.3 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
В подальшому, при реалізації товарів на митній території України позивач розрахував базу оподаткування, виходячи з контрактної (фактурної) вартості, яка була менша митної вартості товарів.
Відповідно до абзацу першого п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Як зазначалось, відповідно до абзацу 1 п.4.1 ст.4 Закону “Про податок на додану вартість”база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).
Пунктом 1.18 ст.1 зазначеного закону встановлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Згідно п.1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”під звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки.
Підпунктами 1.20.5, 1.20.8 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”встановлено, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Згідно п.13 Указу Президента України від 23.07.98 року № 817/98 “Про деякі питання з дерегулювання підприємницької діяльності” індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.
В той же час, аналіз положень абзацу 1 п. 4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що при поставці на митній території України товарів, які були попередньо імпортовані платником податку на митну територію України, база оподаткування повинна визначатись з договірної (контрактної) вартості товару, але не менше митної вартості.
Таким чином, позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначав базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог підприємцяОСОБА_1
Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 162, 160 ч.3, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 22.02.2008 року форми «Р»№ 0001091701/0 та форми «В1»№ 0001081701/0 відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі -з 26 червня 2009 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий Т.М. Димарчук