ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"25" січня 2016 р.                                                             Справа № 911/4051/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОУЗІЛ СОЛАР",АР Крим, м. Сімферополь

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державне підприємство “Енергоринок”

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м. Київ

про звернення стягнення на предмет застави

Головуючий суддя Щоткін О.В.,

Суддя Конюх О.В.,

Суддя Шевчук Н.Г.

за участю :

позивач – ОСОБА_1 предст. дов. №19-3-02/141 від 19.11.2015;

відповідач – не з’явився;

третя особа 1 – не з’явилась;

третя особа 2 – не з’явилась.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Оузіл Солар”(відповідач), в якому просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Оузіл Солар” перед публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” за Договором кредитної лінії №6 від 08.02.2011, яка станом на 28.08.2015 становить становить 109 683 497,86 долари США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 75 475 048,03 доларів США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 11 663 814,00 доларів США; нараховані проценти за період з 01.08.15 -27.08.15 -600 181,72 доларів США.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 18 166 262,31 доларів США; 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту - 1 607 139,11 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 1 920 990,31 доларів США; 3% річних за несвоєчасну сплату процентів - 250 062,38 долар США, звернути стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав №37 від 30.11.2011, який був укладений між АТ “Ощадбанк та ТОВ “Оузіл Солар”, а саме: належне ТОВ “Оузіл Солар” на підставі Договору купівлі-продажу електроенергії № 7700/02 від 27.10.2011, право грошової вимоги до Державного підприємства “Енергоринок” у сумі 17 297 110,28 гривень за продану в березні 2014 електроенергію; перевести на публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" право вимоги грошової вимоги ТОВ “Оузіл Солар” до Державного підприємства “Енергоринок” здійснити платежі за придбану у березні 2014 електроенергію у сумі 17 297 110,28 грн. за Договором купівлі-продажу електроенергії № 7551/02 від 06.09.2011 укладеного між ТОВ “Оузіл Солар” та ДП “Енергоринок”, а також стягнути з ТОВ “Оузіл Солар” сплачений судовий збір у розмірі 73080,00 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області 04.09.2015 було порушено провадження у справі № 911/4051/15 та призначено до розгляду на 19.10.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.10.2015 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державне підприємство “Енергоринок” та відкладено розгляд справи на 02.11.2015 року.

02.11.2015 року до господарського суду Київської області ДП “Енергоринок” було подано клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів, яке було задоволене судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.11.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, продовжено строк розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК України та відкладено розгляд справи на 16.11.2015 року.

05.11.2015 року третьою особою ДП “Енергоринок” були подані письмові пояснення щодо позовних вимог у даній справі, в яких ДП “Енергоринок” заперечує проти позову посилаючись на те, що до грошової вимоги, яка є предметом застави, Законом України “Про електроенергетику” встановлені спеціальні вимоги, а саме - виконання ДП “Енергоринок” грошового зобов’язання можливо виключно шляхом перерахування грошових коштів із свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, що, у свою чергу, може бути проведене лише на користь відповідних суб’єктів. У зв’язку з цим, місце кредитора в цьому зобов’язанні може зайняти лише спеціальний суб’єкт, передбачений законом, яким позивач не являється.

Таким чином, на думку ДП “Енергоринок”, у даному випадку зобов’язання з оплати електроенергії нерозривно пов’язане з особою відповідача, а відтак укладений між позивачем та відповідачем правочин в частині застави майнових прав на кошти від реалізації електричної енергії за договором купівлі-продажу №7700/02 від 27.10.2011 суперечить вимогам ст.ст. 514, 515 ЦК України та як наслідок, в силу положень Закону України “Про заставу”, ч. 2 ст. 215 ЦК України, є нікчемним.

Крім того, як зазначила третя особа, листом № 01/51-4-4533 від 28.04.2014 відповідача було повідомлено про зупинення дії договору з 01.04.2014 на підставі п. 6.2 договору (на термін дії обставин непереборної сили), настання якої підтверджується відповідною довідкою Торгово-промислової палати України.

Таким чином, з урахуванням зупинення дії договору, термін остаточної оплати електричної енергії, купованої у березні 2014 року, який відповідно до п. 4.2. Договору, мав би настати 15.04.2014 р., на сьогодні також не настав. Відповідно, права вимоги про оплату купленої в березні 2014 року у відповідача електроенергії на сьогодні не виникло в силу ненастання терміну остаточного розрахунку, у зв'язку з дією обставин непереборної сили та зупиненням дії договору з 01.04.2014 року.

Поряд з цим, третя особа зазначила, що відповідно до постанови НКРЕ № 2 від 21.12.2011 р. ДП “Енергоринок” не здійснюється перерахування грошових коштів виробникам електричної енергії, що здійснюють ліцензійну діяльність на території АР Крим та м. Севастополь.

Враховуючи зазначені норми законодавства та порядок розподілу коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання, ДП “Енергоринок” не може здійснити перерахування грошових коштів відповідачу, а отже, не зможе здійснити таке перерахування позивачу у разі відступлення останньому такого права грошової вимоги.

Враховуючи вищевикладене, третя особа вважає, що позовні вимоги ПАТ “Державний ощадний банк України” є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

16.11.2015 року через канцелярію суду письмові пояснення по суті спору надала третя особа- 2 - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, які були залучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.11.2015 призначено колегіальний розгляд справи та на підставі ухвали суду від 25.11.2015 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя – Щоткін О.В., судді: Шевчук Н.Г. та Конюх О.В та розгляд справи призначено на 11.01.2016 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.01.2016 розгляд справи було відкладено на 25.01.2016 року та зобов’язано ДП “Енергоринок” надати суду акт купівлі-продажу електроенергії від 31.03.2014 р., складений та підписаний між ТОВ “Оузіл Солар” та ДП “Енергоринок” за договором купівлі-продажу електроенергії № 7700/02 від 27.10.2011 р., а також документи на підтвердження обсягу перерахованих коштів ДП “Енергоринок” на користь ТОВ “Оузіл Солар” за придбану в березні 2014 року електроенергію.

25.01.2016 року позивачем до господарського суду Київської області були подані заперечення на письмові пояснення ДП “Енергоринок”, які були залучені судом до матеріалів справи.

У судове засідання 25.01.2016 року представники відповідача та третіх осіб не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0305703478951 та довідкою про розміщення інформації про дату та час судового засідання на офіційному веб-порталі господарського суду Київської області.

У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція зазначена в пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”.

Враховуючи, що неявка відповідача та третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 ГПК України щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.          

Згідно з ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

25.01.2016 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні повноважного представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

08.02.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (АТ «Ощадбанк»/Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Оузіл Солар” (ТОВ “Оузіл Солар”/Позичальник було укладено договір кредитної лінії № 6.

У подальшому зміни та доповнення до Кредитного договору вносились Додатковим договором № 1 від 18.03.2011, Додатковим договором № 2 від 04.05.2011, Додатковим договором № 3 від 06.05.2011, Додатковим договором № 4 від 10.06.2011, Додатковим Додатковим договором № 5 від 15.06.2011, Додатковим договором № 6 від 24.06.2011, Додатковим договором № 7 від 06.07.2011, Додатковим договором № 8 від 30.11.2011, Додатковим договором № 9 від 08.12.2011, Додатковим договором № 10 від 31.01.2012, Додатковим договором № 11 від 28.02.2012, Додатковим договором № 12 від 15.11.2012, Додатковим договором № 13 від 05.07.2013.

Згідно пункту 2.1 Кредитного договору (з урахуванням змін та доповнень), Банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а Позичальник зобов’язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 2.2 Кредитного договору кредит надається у вигляді мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 07 лютого 2021 року.

Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 75 877 948,00 доларів США (пункт 2.3 Кредитного договору).

Відповідно до пункту 2.4 Кредитного договору, кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку для фінансування будівництва сонячної електростанції (проект «Будівництво сонячної електростанції (АР Крим, Сакський район, с. Охотникове встановленою потужністю 20 МВт), а також інших витрат, пов’язаних з експлуатацією забудованого об’єкта будівництва.

Пунктом 2.6 Кредитного договору встановлено, що за користування кредитом Позичальник зобов’язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим Договором. Згідно підпункту 2.6.1 Кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються Банком на основі процентної ставки в розмірі 16% річних в гривні; 10,5% річних в Євро; 10,75% річних в доларах США, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором. Проценти нараховуються за методом факт/факт на основну суму боргу за строк фактичного користування кредитними коштами, починаючи з першого дня видачі кредитних коштів включно, та до повного погашення договором основної суми боргу (підпункт 2.6.2 Кредитного договору).

Підпунктом 3.4.1 п. 3.4 Кредитного договору визначено, що підставою для визначення суми зобов’язань і підстав їх виконання (погашення основної суми кредиту, сплати суми нарахованих процентів, комісійних винагород, сплати інших платежів, відшкодування витрат Банку тощо) є виписки з рахунків, відкритих у Банку для обліку заборгованості Позичальника за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, виписок по рахунках обліку заборгованості Позичальника, Банком виконані свої зобов’язання за Кредитним договором по наданню Позичальнику кредиту траншами.

Згідно п. 5.3.1, 5.3.2 Кредитного договору, Позичальник зобов’язаний належним чином виконувати всі умови вказаного договору та взяті на себе цим договором зобов’язання; точно у строки, обумовлені вказаним договором, погашати кредит та сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов’язань за договором, на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено у договорі, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

У зв’язку з порушенням відповідачем умов Кредитного договору, позивач, використовуючи право вимагати негайного повернення суми Кредиту, керуючись пп.пп.5.3.1, 5.3.2 п.5.3 вимогою №55/2-06/84 від 02.12.2014 повідомив ТОВ “Оузіл Солар” про відкликання кредиту та необхідність здійснити повне погашення Кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку відповідно до умов Кредитного договору) не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення вимоги.

З огляду на те, що відповідачем отримано вимогу 02.12.2014 року, то у відповідності до умов Кредитного договору відповідач був зобов’язаний здійснити повне погашення кредиту у термін до 30.12.2014 року.

У зв’язку з невиконанням Позичальником умов кредитного договору 25.12.2015 АТ “Ощадбанк” звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.03.2015 у справі № 911/5590/14, яке набрало законної сили 04.04.2015 року, з ТОВ “Оузіл Солар” на користь АТ “Ощадбанк” було стягнуто 75 475 048 доларів США 03 центів простроченої заборгованості за кредитом; 6 951 565 доларів США 36 центів і простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 1 489 428 доларів США 16 центів пені за несвоєчасне погашення кредиту; 568 819 доларів США 88 центів пені за несвоєчасну сплату процентів, 198 960 доларів США 82 центів 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту; 80 517 доларів центів 3% річних за несвоєчасну сплату процентів та 73 080 гривень 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

У відповідності до ч. 3 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших справ, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вищевикладене, факт наявності у відповідача станом на 28.08.2015 року заборгованості у розмірі 109 683 497,86 долари США за Кредитним договором №6 від 08.02.2011 є встановленим та повторному доказуванню не підлягає.

Для забезпечення виконання зобов’язань Позичальника за Кредитним договором №6, 31 листопада 2011 року між Банком та ТОВ “Оузіл Солар” укладено Договір застави майнових прав №37.

У подальшому зміни та доповнення до Договору застави майнових прав вносились Додатковим договором №1 від 31.01.2012, Додатковим договором №2 від 28.02.2012, Додатковим договором №3 від 31.05.2012, Додатковим договором №4 від 30.07.2012, Додатковим договором №5 від 31.08.2012, Додатковим договором №6 від 28.09.2012, Додатковим договором №7 від 31.10.2012.

У відповідності п. 1.1 Договору Застави, предметом застави виступає належне Заставодавцю на підставі Контрактів (Договір купівлі-продажу електроенергії № 7700/02 від 27.10.2011 укладений між ТОВ “Оузіл Солар” та Державним підпризмством “Енергоринок”) право вимагати від Боржника (ДП “Енергоринок”) здійснення платежів на користь Заставодавця за поставлені (або такі, що будуть поставлені) Боржникам товари (виконані чи надані послуги), в розмірах та в строки, передбачені умовами Контрактів, укладених між Заставодавцем та Боржниками.

В заставу за цим договором передаються як права вимоги, що належать Заставодавцю в момент укладення цього договору, так і права вимоги, що виникнуть у Заставодавця в майбутньому.

Згідно п 1.2 Договору застави майнових прав, Сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього договору договірна вартість Предмету застави становить 9 131 982.81 євро, що у гривневому еквівленті по курсу НБУ станом на 31 жовтня 2012 року складає 94 612 154,47 гривень.

Пунктом 3.2 зазначеного вище договору застави майнових прав, передбачено, що у випадку, якщо при настанні Строку виконання Зобов’язання, воно (Зобов’язання) або будь-яка його частина не будуть виконані, а також в інших випадках, передбачених цим Договором та/або Законодавством, Заставодержатель реалізує своє право застави шляхом звернення стягнення на Предмет застави в порядку, визначеному цим Договором та Законодавством.

Відповідно до пункту 5.2.3 Договору застави майнових прав, Заставодержатель має право звернути стягнення на Предмет застави у випадку, якщо у момент настання Строку платежу Зобов’язання (або відповідна їх частина) не будуть виконані, а також у будь-який час незалежно від настання Строку платежу у випадку невиконання Заставодавцем будь-якого з своїх обов’язків, передбачених цим Договором та/або Кредитним договорами та/або іншими договорами з Позичальником та/або майновими поручителями.

Користуючись своїм правом та з огляду на невиконання позичальником умов кредитного договору, неповернення сум кредитних коштів та несплату відсотків останнім, позивач звернувся до суду позовом, в якому просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Оузіл Солар” перед публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” за Договором кредитної лінії №6 від 08.02.2011, яка станом на 28.08.2015 становить становить 109 683 497,86 долари США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 75 475 048,03 доларів США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 11 663 814,00 доларів США; нараховані проценти за період з 01.08.15 -27.08.15 -600 181,72 доларів США.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 18 166 262,31 доларів США; 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту - 1 607 139,11 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 1 920 990,31 доларів США; 3% річних за несвоєчасну сплату процентів - 250 062,38 долар США, звернути стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав №37 від 30.11.2011, який був укладений між АТ “Ощадбанк та ТОВ “Оузіл Солар”, а саме: належне ТОВ “Оузіл Солар” на підставі Договору купівлі-продажу електроенергії № 7700/02 від 27.10.2011, право грошової вимоги до Державного підприємства “Енергоринок” у сумі 17 297 110,28 гривень за продану в березні 2014 електроенергію; перевести на публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" право вимоги грошової вимоги ТОВ “Оузіл Солар” до Державного підприємства “Енергоринок” здійснити платежі за придбану у березні 2014 електроенергію у сумі 17 297 110,28 грн, за Договором купівлі-продажу електроенергії № 7551/02 від 06.09.2011 укладеного між ТОВ “Оузіл Солар” та ДП “Енергоринок”.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, як зазначено в ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ст. 576 Кодексу).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів ст. 20 Закону України “Про заставу”, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може здійснюватися в тому числі на підставі рішення суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог зазначеної статті позивачем було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмети забезпечувального обтяження за договором застави (копію витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна долучено до матеріалів справи).

Приписами статті 23 Закону України “Про заставу” передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ч. 2 ст. 23 Закону України “Про заставу”).

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що оскільки у даному випадку предметом застави виступає як наявне право грошової вимоги, так і те, що може виникнути в майбутньому, АТ “Ощадбанк” як заставодержатель, зважаючи на зазначені приписи Цивільного кодексу України та Закону України “Про заставу”, за договором застави майнових прав № 37 від 30.11.2011 р. має право звернути стягнення як на весь предмет застави, так і на його складову частину.

В свою чергу судом не приймаються до уваги посилання ДП "Енергоринок" на те, що у даному випадку договір застави майнових прав є нікчемним, оскільки суперечить приписам статті 515 ЦК України та ч. 4 ст. 4 Закону України “Про заставу”, з огляду на наступне.

Як стверджує ДП “Енергоринок”, грошова вимога, яка є предметом застави, стосується зобов’язальних відносин, що склалися між ДП “Енергоринок” та відповідачем стосовно купівлі-продажу електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України (ОРЕ), на якому статтею 15-1 Закону України “Про електроенергетику” встановлено спеціальний порядок проведення розрахунків, а саме - платежі за електричну енергію оптовим постачальникам електричної енергії проводяться виключно з поточного рахунку із спеціальним режимом використання згідно алгоритму оптового ринку електричної енергії, тим самим ДП “Енергоринок” позбавлене права користування та розпорядження грошовими коштами на цих рахунках. Одночасно, цією ж статтею встановлюється і суб’єктний склад отримувачів цих грошових коштів. Таким чином, до грошового зобов’язання за договором № 7700/02 від 27.10.2011 встановлені спеціальні вимоги, а саме - виконання ДП “Енергоринок” грошового зобов’язання виключно шляхом перерахування грошових коштів із свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, яке, у свою чергу, може бути проведене лише на користь відповідних суб’єктів. У зв’язку з цим, місце кредитора в цьому зобов’язанні може зайняти лише спеціальний суб’єкт, передбачений законом, яким позивач не є.

Поряд з цим, статтею 1 Закону України “Про заставу” встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Отже, укладання договору застави не передбачає заміну кредитора у зобов'язанні на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до ст. 512 ЦК України здійснюється така заміна кредитора у зобов’язанні.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 р. у справі № 33/341 та № 11/384.

Крім того, згідно з приписами статті 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Втім, відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України “Про заставу”, предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

Таким чином, договір застави майнових прав не є договором про заміну сторони кредитора у зобов'язанні.

Водночас, згідно з приписами ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого безпосередньо встановлена законом, в той час, третьою особою не наведено норми, яка б прямо передбачала недійсність вказаного договору та не надано доказів того, що станом на час розгляду справи договір застави майнових прав № 37 від 30.11.2011 визнано недійсним.

Посилання третьої особи на настання обставин непереборної сили, у зв’язку з чим призупинено виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу електричної енергії, а також на заборону здійснення розрахунків з виробниками електричної енергії, які розташовані на тимчасово окупованій території залишаються судом поза увагою, оскільки у даній справі позивачем будь-яких вимог до ДП “Енергоринок”, пов’язаних з виконанням зобов'язання за договором купівлі-продажу електроенергії № 7700/02 від 27.10.2011 р. не заявлялося.

З матеріалів справи слідує, що позивач, посилаючись на копію листа ТОВ "Оузіл Солар" вих. № 92 від 07.05.2014, просить суд звернути стягнення на заставлене майнове право грошової вимоги TOB “Оузіл Солар” до ДП “Енергоринок” у сумі 17 297 110, 28 грн. за поставлену в березні 2014 року електроенергію, та, як спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження, перевести на АТ “Ощадбанк” право грошової вимоги в сумі 17 297 110, 28 грн. до ДП “Енергоринок” за договором купівлі-продажу електроенергії № 7700/02 від 27.10.2011 р.

Як зазначалося вище, банк має право звернути стягнення на заставлене майнове право грошової вимоги TOB “Оузіл Солар” до ДП “Енергоринок” за договором купівлі-продажу електроенергії № 7700/02 від 27.10.2011 як у повному обсязі (на весь предмет застави), так і на його складову частину.

Проте, обов’язок доведення факту наявності заборгованості ДП “Енергоринок” перед ТОВ “Оузіл Солар” за заявлений банком період та у заявленій банком сумі, відповідно до чинного законодавствва лежить на позивачеві.

Так, приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відтак, наповнення доказової бази у господарській справі покладається процесуальним законом не на суд, а на сторони та інших учасників процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 36 Кодексу, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналах або в належним чином засвідченій копії.

Позивачем на підтвердження наявності заборгованості ДП “Енергоринок” перед ТОВ “Оузіл Солар” було додано до матеріалів справи незасвідчену копію листа вих. № 92 від 07.05.2014, в якому зазначається, що ДП “Енергоринок” не в повному обсязі розрахувалося перед TOB “Оузіл Солар” за придбану в березні 2014 року електроенергію, а саме - в сумі 17 297 110, 28 грн. та реєстр платежів ДП “Енергоринок” здійснених на користь TOB “Оузіл Солар” в період з 14.03.2014 року по 20.05.2014 року на загальну суму 1 281 458,50 грн.

При цьому, будь-яких інших документальних доказів, у тому числі первинних документів, які б підтверджували або спростовували факт наявності та розмір заборгованості ДП “Енергоринок”, право вимоги якої просить перевести на себе позивач, останнім до матеріалів справи протягом усього часу її розгляду не надано.

Первинний обліковий документ у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” має містити всі обов'язкові реквізити, відповідати вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Вказана копія листа ТОВ “Оузіл Солар” таким первинним документом не являється.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Господарським судом на підставі ст. 38 Господарського процесуального кодексу України було задоволено клопотання банку про витребування від третьої особи доказів на підтвердження вимог позивача. Проте, зазначені докази до матеріалів справи надані не були.

Поряд з цим слід зазначити, що згідно з п. 2.5 постанови Пленуму “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відтак, розмір заборгованості ДП “Енергоринок” перед ТОВ “Оузіл Солар” (якщо така мала місце) за придбану в березні 2014 року електроенергію має доводитися позивачем на підставі первинних документів, що підтверджують обсяги постачання електроенергії та здійснення розрахунків за неї.

Доказів обсягу постачання електроенергії за березень 2014 року позивачем суду не подано взагалі. Поданий реєстр платежів ДП “Енергоринок” здійснених на користь ТОВ “Оузіл Солар” за період з 14.03.2014р. по 20.05.2014р. опосередковано підтверджує суму, яку третьою особою було сплачено на користь позивача, однак без підтвердження первинними документами обсягу постачання електроенергії даний реєстр не доводить факт існування та розмір грошового зобов’язання ДП “Енергоринок” перед ТОВ “Оузіл Солар” за придбану у березні 2014 року електроенергію.

Будь-яких інших документальних доказів, які б підтверджували або спростовували факт наявності та розмір заборгованості ДП “Енергоринок”, право вимоги якої просить перевести на себе позивач, останнім до матеріалів справи протягом усього часу її розгляду не надано і, відповідно, вимоги позивача є необґрунтованими.

Стосовно решти доводів позивача та третьої особи ДП “Енергоринок”, викладених у долучених до матеріалів справи письмових поясненнях, варто зазначити, що вони були досліджені судом, однак наведених вище висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для звернення банком стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав та переведення на банк права грошової вимоги в сумі 17 297 110, 28 грн. за продану в березні 2014 року за договором купівлі-продажу електроенергії, у зв’язку з чим відмовляє у позові в повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Дата підписання повного тексту рішення 01.02.2016р.           

Головуючий суддя                               О.В. Щоткін          

           Суддя О.В. Конюх

           Суддя Н.Г. Шевчук