справа № 2-369/09р.
Р І Ш Е Н НЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2009 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Скрипник К.О.,
при секретарі - Олексієнко О.В.;
за участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, -
В С Т А Н О В И В :
Позивачка 31 жовтня 2007 року звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом в якому вказала, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 07 лютого 1997 року до 20 грудня 2007 року. Від шлюбу мають неповнолітню дитину – сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. У 2006 році сторонами у кредит був придбаний автомобіль Daewoo Sens, 2005 року випуску, д/н НОМЕР_1, вартістю 42880 грн., який був зареєстрований за відповідачем. 01 серпня 2008 року відповідач продав вказаний автомобіль, у зв’язку з чим позивачка, згідно уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача вартість Ѕ частини спірного автомобілю у розмірі 21440 грн. та судові витрати.
В судовому засіданні позивачка, її представник підтримали позовні вимоги і просили задовольнити. В обґрунтування позовних вимог, представник позивачки посилався на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову. Суду пояснив, що спірний автомобіль був придбаний ним за власні кошти, і тому не є спільною власністю подружжя.
Суд вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідача, свідка, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню по наступним підставам.
При розгляді даної цивільної справи, суд керується також Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 лютого 1997 року по 28 березня 2008 року (а.с.13, 49). Від сумісного подружнього життя мають неповнолітню дитину – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
У судовому засіданні встановлено, що фактично сторони проживали разом та вели спільне господарство до 11 січня 2007 року. Під час перебування сторін у шлюбі, вони виявили бажання придбати автомобіль і у 2001 році ОСОБА_3 звернувся до ЗАТ «АІСЕ Україна» для надання послуг через систему Автоплан, спрямовану на придбання автомобілю, щомісячно відповідачем робились внески згідно договору та 30 червня 2005 року сторони отримали автомобіль НОМЕР_2 (а.с.30, 105).
Встановлено, що в подальшому, 01 серпня 2008 року відповідач продав автомобіль НОМЕР_2 (а.с.104).
В той саме час, суд критично ставиться до посилань відповідача стосовно того, що внески за автомобіль він робив сам зі своїх власних коштів і тому він є його власністю, оскільки у судовому засіданні встановлено, що най той час сторони вели спільне господарство, позивачка теж працювала та отримувала дохід, який шов на потреби сім’ї, вела господарство, що не заперечував відповідач. Той факт, що позивачка отримувала менший дохід ніж відповідач не впливає на здійснення подружжя права спільної сумісної власності і тому вважає, що автомобіль НОМЕР_2 був спільною власністю подружжя.
В силу ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
В той саме час, суд враховує, що на сьогоднішній день спірний автомобіль вже проданий, а саме, відповідачем спільне сумісне майно було відчужено проти волі позивачки і не в інтересах сім”ї, ні на потреби сім”ї, у зв’язку з чим, позивачка має право на отримання компенсації вартості його Ѕ частини. Однак через те, що відповідачем не надано доказів суми, яку він отримав від продажу вказаного автомобілю, суд вважає за необхідне взяти за вартість автомобілю, суму, яку сторони сплатили за його купівлю. Так, згідно акту приймання-передачі транспортного засобу від 30 червня 2005 року, вартість автомобіля НОМЕР_2 складає 42880,14 грн. (а.с.107), та відповідно Ѕ частина складає 21440 грн.
Враховуючи вищевикладене, та аналізуючи здобуті по справі докази, суд вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та вважає, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 має бути стягнута вартість Ѕ частини спільно нажитого сторонами під час шлюбу майна, а саме автомобіля Daewoo Sens, 2005 року випуску, у розмірі 21 440 гривень.
На підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивачки судові витрати, понесені позивачкою по сплаті державного мита у межах позовних вимог у розмірі 214,40 гривень, витрат та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень та витрат на отримання правової допомоги у розмірі 2500 гривень, що загалом складає 2744,40 гривні.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 60, 63, 70 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, ст.ст. 5, 6, 10, 27, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна - задовольнити .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість Ѕ частини автомобіля Daewoo Sens, 2005 року випуску, у розмірі 21 440 гривень (двадцять одна тисяча чотириста сорок гривень).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2744 гривні 40 копійок (дві тисячі сімсот сорок чотири гривні 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20- с ти денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя К.О. Скрипник