КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01.07.2009                                                                                           № 37/105

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Лєщинський М.Р. – дов. №Д07/2009/01/21-2 від 21.01.2009р.;

                          Матвеєва В.П. – дов. №Д07/6361 від 06.11.2008р.;

 від відповідача - Сенчило В.В. – дов. №485 від 01.07.2009р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.05.2009

 у справі № 37/105 (суддя  

 за позовом                               АЕК "Київенерго"

 до                                                   ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

              

             

 про                                                   стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних в розмірі 4724220,76 грн. згідно договору № 97 від 10.01.1991 року

 

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних в загальному розмірі 4 724 220,76 грн. за прострочення грошових зобов’язань за  договором №97 від 10.01.1991р.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд відмовити в позові повністю, посилаючись, зокрема, на те, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних були предметом розгляду в іншій справі, а саме №6/44, за результатами розгляду якої позивачу було відмовлено в задоволенні вказаних вище вимог. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України інфляція нараховується лише до (або на момент винесення рішення) про стягнення основного боргу, у зв’язку з чим, на думку відповідача, підстави для стягнення інфляційних витрат та 3 % річних окремо від суми основного боргу, після винесення рішення про стягнення основного боргу, є незаконним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2009р. у справі №37/105 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 401710905, 49 грн. – інфляційні витрати, 552 315, 28 грн. – 3% річних, 25 500,00 грн. – державного мита та 118,00 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2009р. у справі №37/105 скасувати повністю і припинити провадження у справі № 37/105.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 01.07.2009р.

В судовому засіданні 01.07.2009р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, просив суд скаргу задовольнити, скасувати Рішення Господарського суду міста Києва у справі №37/105 від 12.05.2009р. та припинити провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 01.07.2009р. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання можливість підготувати письмові пояснення (заперечення) з приводу обставин, викладених у відзиві позивача на апеляційну скаргу.

Представники позивача заперечували проти вищевказаного клопотання представника відповідача, зазначаючи про те, що позиція позивача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу, ідентична тій, яка була викладена в позовній заяві та досліджувалась під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Апеляційний суд відмовив в задоволенні усного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, як необґрунтованого.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10 січня 1991 року між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО „Київенерго”, правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” (далі – позивач, електропостачальна організація) та Підприємством по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі – відповідач, споживач) було укладено договір на використання електричної енергії №97 (далі – Договір).

Оскільки відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленої продукції позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, штрафу, 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2007р. у справі №6/44, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2008р., вищезазначений позов було задоволено в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на користь позивача основного боргу та штрафу. В іншій частині в позові було відмовлено.

Згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Даним Рішенням було встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлену електроенергію в розмірі 11 190 897,40 грн. за період з лютого 2004р. по лютий 2006р. В частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних в позові відмовлено, оскільки останні були нараховані до моменту пред'явлення вимоги про оплату, тобто за час відсутності прострочення зобов'язання.

Окрім того, вищевказаним Рішенням суду першої інстанції у справі №6/44 було встановлено, що позивач 02.02.2005р. направив на адресу відповідача лист №Д07/611, в якому вимагав сплатити борг в розмірі 4 750 088,33 грн. 17.05.2007р. позивач направив відповідачу чергову вимогу про сплату боргу, яка була отримана відповідачем в той же день - 17.05.2007р. Однак, дані звернення були залишені відповідачем без належного реагування.

Отже, згідно з ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача оплатити вартість поставленої електроенергії в розмірі 4 750 088,33 грн. настав після закінчення семиденного строку від дня отримання вимоги, яка містилася в листі від 02.02.2005р. №Д07/611 (т.б. з 22.02.2005р.), а обов'язок щодо оплати боргу за спожиту електроенергію, який утворився станом на 01.05.2007р., настав після закінчення семиденного строку від дня отримання вимоги, яка містилася в листі від 17.05.2007р. (т.б. з 25.05.2007р.).

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В разі якщо зобов'язання виконане неналежним чином, воно не припиняється, а на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в т.ч. й ті, які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

В ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Беручи до уваги те, що зобов'язання з оплати вартості продукції в розмірі 11 190 897,40 грн. відповідачем було виконано лише частково, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що за позивачем збереглося право на нарахування інфляційних витрат та 3% річних на суму боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань вже були предметом розгляду в іншій справі і в задоволенні останніх було відмовлено, у зв’язку з чим провадження в даній справі має бути припинено, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2007р. у справі №6/44 вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних залишені без задоволення у зв’язку з тим, що вони нараховані  до  моменту  пред'явлення  вимоги  про  оплату,  тобто фактично до  дати виникнення боргу. Тоді як позовні вимоги у даній справі мають інший предмет позову, інфляційні та 3% річних нараховані за час прострочення виконання боргу з травня 2007 року по січень 2009 року.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається прострочення відповідачем грошового зобов'язання, у зв’язку з чим, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, він повинен сплатити на користь позивача 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати, тому апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2009р. у справі №37/105 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2009р. у справі №37/105 – без змін.

2. Матеріали справи №37/105 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 07.07.09 (відправлено)