УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., ЛеванчукаА.О., Нагорняка В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, переведення прав покупця та визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 21 вересня 2007 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Після смерті свого батька - ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 лютого 2012 року став власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1. 28 серпня 2013 року з метою покращення житлових умов вказану квартиру ним було продано та за попередньою домовленістю між ним та ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2013 року, виключно за кошти, виручені від продажу цієї квартири, придбано квартиру АДРЕСА_2. Не бажаючи виникнення непорозумінь в сім"ї, на вимогу своєї дружини - ОСОБА_5 він оформив квартиру на її ім'я. З 2014 року стосунки між ними припинилися, після чого ОСОБА_5 стала порушувати його права як власника квартири та перешкоджати користуватися нею. Просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, удаваним у частині покупця ОСОБА_5 з моменту його укладення, визнати його покупцем зазначеної квартири та визнати за ним право власності на квартиру.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 18 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю та загальним правилом договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмету купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитися з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Разом із тим, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

При цьому, удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось з його учасників, якщо буде встановлено що інший учасник за змістом договору домовився про істотні умови договору, про її ціну, сплатив за власні кошти її покупну ціну, придбав майно для себе та наступні дії сторін свідчать про прийняття виконання договору іншою стороною.

Так, відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2013 року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2.

Вважаючи вказаний договір удаваним правочином в частині покупця, позивач посилався на те, що спірна квартира була придбана за його кошти, а ОСОБА_5 була формально вписана у договір.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд на підставі належно оцінених доказів поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України) дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки як вбачається із матеріалів справи належних та допустимих доказів на доведення заявлених позовних вимог позивачем не надано. Доказами у справі не підтверджено, що обидві сторони договору купівлі-продажу спірної квартири діяли свідомо для досягнення певної особистої користі, їх дії були спрямовані на досягнення інших правових наслідків і приховували іншу волю учасників угоди, оскільки наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди не достатньо.

Оскільки решта вимог є похідними, то суди також обґрунтовано відмовили у їх задоволенні.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: М.Є. Червинська

А.О. Леванчук

В.А.Нагорняк