КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.06.2009                                                                                           № 44/90

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            Авдєєва  П.В.

             

 За участю представників:

 від позивача: Деменюк Я.С. – представник за довіреністю,  

від відповідача: Фурсік Н.О. – представник за довіреністю,  

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Закритого акціонерного товариства „Холдингова компанія „Бліц-Інформ”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 09.04.2009

 у справі № 44/90 (суддя  

 за позовом                               Закритого акціонерного товариства „Холдингова компанія „Бліц-Інформ”

 до                                                   Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Німецьке індустріальне представництво”   

              

             

 про                                                   стягнення 2277922,47 грн.,

 

ВСТАНОВИВ:

 В лютому 2009 року Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Німецьке індустріальне представництво” звернулось з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства „Холдингова компанія „Бліц-Інформ” 463 616,30 грн. – основного боргу за договором поставки №95 від 06.04.2007р., 389 840,70 грн. – компенсації курсової різниці, 1 370 121,22 грн. – залишок суми товарного кредиту з урахуванням курсової різниці, 29 393,28 грн. – пеню, 11 325,59 грн. - інфляційних втрат, 13 625,38 грн. – 3% річних  та судових витрат.

       В процесі розгляду даної справи у суді першої інстанції позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив зменшити загальну ціну позову на 184 166,40 грн. в зв’язку з помилкою позивача при розрахунку курсової різниці.  

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Закритим акціонерним товариством „Холдингова компанія „Бліц-Інформ” умов договору поставки №95 від 06.04.2007р. щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар.  

              

         Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2009р. позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Закритого акціонерного товариства „Холдингова компанія „Бліц-Інформ” на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Німецьке індустріальне представництво” 463 616,30 грн. - основного боргу, 29 393, 28 грн. - пені, 11 325, 59 грн. - інфляційних втрат, 13 625, 38 грн. – 3% річних, 5 179, 61 грн. - державного мита та 29,19 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        В іншій частині позову відмовлено.    

         Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити, як виняток, пеню, суму інфляційних втрат та 3% річних,  посилаючись  на порушення  господарським  судом  норм матеріального та процесуального права. Окрім того, апелянт стверджує, що порушення зобов’язання останнім сталося не з його вини, а внаслідок непередбаченої події в Україні, а саме, фінансової кризи, настання якої не передбачалось при укладенні договору, і яка безпосередньо вплинула на виконання останнього, оскільки відбувається незалежно від волі та бажання відповідача.    

          Позивачем  не надано відзив на апеляційну скаргу.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши  пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

        В силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець(постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

 Встановлено, що 06.04.2007р. між позивачем, постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір поставки № 95, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця вантажопідйомну та складську техніку (далі - Товар), а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти Товар та оплатити за нього відповідну грошову суму на умовах, передбачених цим Договором (далі – Договір).

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що асортимент, комплектність, номенклатура, кількість та ціна Товару визначаються в додаткових угодах до Договору, які складаються на кожну одиницю (партію) Товару.

Так, між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 26.04.2007р. та додаткову угоду №2 від 01.10.2007р. до Договору.

Відповідно до додаткової угоди №2 до Договору загальна вартість договору складає 1 961 978,78 грн., крім того, в даній угоді сторони дійшли згоди про встановлення для зобов'язання відповідача по оплаті позивачеві 1 961 978,78 грн. грошового еквіваленту в іноземній валюті, а саме: 272 142,00 Євро.

Пунктом 6 додаткової угоди №1 до Договору передбачено, що розрахунки за Товар здійснюються в безготівковій формі наступним чином: платіж здійснюється 25-ма долями; перший платіж здійснюється в якості передоплати в сумі 372 437,20 грн. - еквівалент 54 428,40 Євро від вартості Товару протягом 10 календарних днів з дати підписання додаткової угоди №1.

З пункту З додаткової угоди № 2 до Договору вбачається, що вартість товару, що залишилися, в сумі 1 589 541, 58 грн., еквівалент 271 713,60 Євро від вартості Товару, оплачується після поставки Товару протягом 24 місяців рівними частинами по 66 230,90 грн., еквівалент 9 071,40 Євро по курсу, встановленому НБУ на дату здійснення платежів, не пізніше З0 числа кожного місяця. Перший платіж здійснюється протягом 30 календарних днів після поставки Товару, крім того, суми які зазначені в п. 6.1.2. Договору та п. 6.1.2. додаткової угоди № 1 до Договору є незмінними протягом строку дії Договору.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві Товар загальною вартістю 1 961 978,78 грн., а відповідач прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними № Р-000772 від 11.10.2007р., № РН-000921 від 15.11.2007 р. та довіреностями серії ЯОЕ № 382541 від 09.10.2007 р., серії ЯОЕ № 382877 від 15.11.2007 р.

        Отже, викладене свідчить про належне виконання позивачем умов Договору.

Встановлено та не заперечувалось відповідачем, що останній в порушення умов Договору частково сплатив за поставлений Товар у розмірі 637 360,80 грн., що підтверджується банківськими виписками, а саме: від 22.05.2007 р., 17.01.2008 р., 22.02.2008 р., 28.03.2008 р. та 17.04.2008 р., в зв’язку з чим, у останнього перед позивачем утворилась заборгованість за Договором у розмірі 463 616,30 грн..

Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дана стаття кореспондується з нормами ст..ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

         Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

         Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

         Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами безпідставність позовних вимог в частині основного боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 463 616,30 грн. - основного боргу, оскільки відповідач визнав позовні вимоги у сумі неоплаченої вартості Товару.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, збитків внаслідок інфляції та 3% річних з простроченої суми, колегія встановила наступне.  

         Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

          Штрафними санкціями, в розумінні ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України  боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, сторони п.7.3 Договору погодили, що в разі порушення строків оплати відповідач зобов’язаний сплатити позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11 325,59 грн. збитків внаслідок інфляції, 29 393,28 грн. пені та 13 625,38 грн. 3 % річних, враховуючи порушення відповідачем строків розрахунків за поставлений Товар.   

         Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 205 674,30 грн. та товарного кредиту в зв’язку зі зміною курсової різниці у розмірі 1 370 121,22 грн. колегія суддів вважає висновок місцевого суду в цій частині також обґрунтованим, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

         Положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998   "Про удосконалення порядку формування цін"  встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Відповідно до листа Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 03.10.2001 р. № 27-22/605 "Щодо формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України" дія Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності та всі види цін, що застосовуються в державі.

Згідно з листом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.200 р. № 2-223/5463 "Щодо формування цін в еквіваленті іноземної валюти" імпортною складовою структури ціни вважається вартість використаних у виробництві сировини, матеріалів, запасних частин, тари тощо, оплата яких була здійснена у валюті країни - виробника (тобто у валюті).

Статтею 117 Конституції України передбачено, що постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем не надано колегії доказів в підтвердження наявності імпортної складової структури ціни при формуванні загальної ціни Договору, тому колегія приходить до висновку, що дані вимоги є не обґрунтованими (такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 12.02.2002 р. № 38/305 "Спори, що пов'язані зі стягненням курсових різниць".

      Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

 

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

         Доказів, які б спростовували  вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку  місцевого господарського суду, враховуючи вищезазначене.  

          Щодо поданого сторонами у суді апеляційної інстанції клопотання про затвердження мирової угоди між сторонами від 01.06.2009р. у даній справі колегія суддів  зважає на те, що затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК України( Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в п.4 Інформаційного листа від 20.10.2006р. № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року").          

Однак, колегія  суддів звертає увагу сторін на те, що вони можуть реалізувати своє право на затвердження мирової угоди у даній справі на стадії виконання судового рішення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

    Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Холдингова компанія „Бліц-Інформ” на рішення Господарського суду м. Києва  від 09.04.2009 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 09.04.2009 року у справі  №44/90  залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №44/90 направити до Господарського суду  м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Авдєєв  П.В.