ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
30.06.09 Справа № 5/140-09.
за позовом малого приватного виробничо-торгівельного підприємства «ВМ», м. Суми
до відповідача – приватного підприємця ОСОБА_1, м. Суми
про стягнення 15000 грн. 00 коп. та зобов’язання вчинити певні дії Суддя Гудим В.Д.
Представники сторін:
Від позивача – предст. Остра Н.Є., Конорєв В.О.
Від відповідача – ОСОБА_1, предст. ОСОБА_4
Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 15000 грн., в тому числі 5000 грн. збитків, 10 000 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельних місць; зобов’язати відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 28 та № 57 в стані, в якому їх було одержано в оренду. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі 1000 грн. витрат на плату послуг адвоката.
Відповідач подав відзив в якому не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити в задоволенні позову.
Позивач подав додаткові матеріали на підтвердження позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Відповідно до укладених між сторонами договорів позивач передав, а відповідач прийняв у платне користування торгівельні місця № 28 та № 57 на території ринку, розміщеного за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2 ж.
Відповідно до п. 7.1.1. укладених між сторонами договорів, договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.08р. та пролонгації не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконує обов’язків з повернення об'єкту оренди (найму) після припинення договірних відносин. Така бездіяльність відповідача перешкоджає позивачу і унеможливлює використання торгівельного місця на розсуд останнього для отримання доходів.
Позивач зазначає, що відповідач всупереч вимогам закону не повертає торгівельні місця, чим завдає позивачу збитки майнового характеру, які полягають у тому, що протягом 10 місяців відповідач перешкоджає позивачу отримувати доходи від використання торгівельних місць, які повинні були бути повернуті позивачу після закінчення строку дії укладених між сторонами договорів.
Як зазначає позивач, розмір збитків становить 5000 грн. і розрахований, виходячи із суми розміру місячної орендної плати (250 грн.) за користування торгівельними місцями, яка була встановлена сторонами на час дії договірних відносин.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, позивачем розрахована неустойка за прострочення строку повернення торгівельних місць, виходячи з розміру місячної орендної плати, кількості неповернутих торгівельних місць та місяців прострочення, яка становить 10 000 грн. 00 коп.
В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач посилається на те, що договори, які були укладені між сторонами 1 лютого 2008 року, містять ознаки як договору оренди, так і договору про надання послуг.
Позивач наполягає на тому, що до правовідносин, які склались між сторонами, повинні застосовуватись положення глави 58 Цивільного кодексу України «Найм (оренда)», посилаючись на те, що це випливає зі змісту договору. Крім того, позивач посилається на п. 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПА України, Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 р. № 57/188/84/105, відповідно до якого торгівельне місце може використовуватись на умовах оренди, про що сторони мають укласти відповідну угоду.
Предмет договору про надання послуг визначено в частині 1 статті 901 Цивільного кодексу України - за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 759 Цивільного кодексу України визначає предмет договору найму та встановлює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а згідно частини 1 статті 760 названого кодексу, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно з статтею 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Поняття неспоживаної речі встановлено у частині 2 статті 185 Цивільного кодексу України - неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.
Частиною 1 статті 184 Цивільного кодексу України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Згідно з частиною 1 статті 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Як вбачається з договорів № 28, 57 від 01.02.08 року їх предмет сторонами встановлений як платне користування не споживаною річчю - торгівельним місцем, яка визначена індивідуальними ознаками - номером, місцем розташування торгівельного місця, площею, ціллю використання.
Про те, що між сторонами після підписання договорів виникли правовідносини найму свідчить наступне. Пунктом 3.1.4 Договорів сторонами встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, пунктом 4.1.Договорів встановлено розмір орендної плати. На додаток до вказаного, пунктом 7.1.1 Договорів сторонами обумовлено, що договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.08 року.
Враховуючи викладені обставини, господарський суд дійшов до висновку про те, що договори № 28,57 від 01.02.08 року за своєю суттю є саме договорами найму (оренди), а не договорами про надання послуг, в зв'язку з чим заперечення відповідача в цій частині не можуть бути прийняті судом до уваги.
Крім того, в заперечення проти позовних вимог відповідач посилається на те, що 20.03.08р. передав право власності на кіоск споживчому товариству «Козацька слобідка», тому вважає зобов’язання щодо передання торгівельного місця відповідачем припиненим на підставі ст. 607 ЦК України, згідно з якою зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку кожна із сторін не відповідає. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що жодним чином не порушує права позивача, оскільки ним не доведено право користування земельною ділянкою, на якій розташовані спірні торгівельні місця. Відповідач в обґрунтування своєї позиції у справі надав копію рішення Сумської міської ради від 04.03.2009 року № 2432-МР «Про врегулювання земельних відносин навколо земельної ділянки по вул. Леваневського, 2ж в м. Суми».
При цьому, господарський суд не може прийняти до уваги зазначенні заперечення відповідача, оскільки останнім не подано будь – яких доказів на підтвердження факту передачі кіосків третій особі - споживчому товариству «Козацька слобідка», а також матеріалів, якими підтверджується факт відсутності у позивача права користування земельною ділянкою, на якій розташовані спірні торгівельні місця.
Відповідач зазначає, що розрахунок неустойки за строк в 10 місяців суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не вказано законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання повинно бути виконано.
При цьому, частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України, на норми якого посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, передбачено, що до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
З огляду на зазначені обставини, господарський суд вважає заперечення відповідача в цій частині необґрунтованими та такими, що не приймаються судом до уваги.
Відповідно до п. 7.2. договорів № 28, 57 від 01.02.08р., укладених між сторонами, відповідач в строк до 31.03.08р. зобов'язується в обов'язковому порядку звільнити орендовані торгівельні місця на ринку.
Відповідно до п. 4.1. договорів № 28, 57 від 01.02.08р. орендна плата за використання торгівельного місця становить 250 грн. 00 коп. Згідно з розрахунком позивача розмір неустойки становить 10 000 грн. 00 коп. за два торгівельні місця виходячи з розміру подвійної орендної плати за користування торгівельним місцем за період - 10 місяців.
Враховуючи викладені обставини, а також те, що відповідач не подав доказів повернення позивачеві торгівельних місць, договірні відносини щодо торгівельних місць № 28, 57 існували саме між позивачем та відповідачем, господарський суд вважає позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 28 та № 57 в стані, в якому їх було одержано в оренду та стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн. 00 коп. неустойки обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення 5000 грн. збитків позивач посилається на те, що за період з дня припинення договірних відносин між сторонами позивач мав намір використовувати торгівельні місця більш ефективно, ніж передаючи їх в оренду, а сума завданих відповідачем позивачеві збитків (не отриманого доходу) розрахована виходячи з розрахунку розміру не отриманої позивачем орендної плати, як мінімальної суми доходу, яку б міг отримати позивач, використовуючи торгівельні місця на свій розсуд в разі належного виконання відповідачем обов'язків, покладених на нього законом по негайному поверненню торгівельних місць позивачу після припинення дії договірних відносин.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог в частині стягнення збитків, відповідач посилається на те, що обов’язковою умовою відшкодування шкоди може бути лише доведеність факту завдання шкоди саме діями чи бездіяльністю відповідача; позивач повинен довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача та заподіяними збитками.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. З наведеного вбачається, що обов'язок доказування вини на позивача законом не покладається; вина презюмується в силу закону; доведення відсутності вини є процесуальним обов'язком відповідача.
Враховуючи зазначені обставини, а також те, що відповідач не подав доказів того, що збитки завдані позивачеві не з його вини, договірні відносини щодо торгівельних місць № 28, 57 існували саме між позивачем та відповідачем, господарський суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5 000 грн. 00 коп. збитків обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Матеріалами справи, зокрема договором № 54 від 14.11.08р. про надання правової допомоги (а.с. 31-34), свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №1311 (а.с. 35), платіжним дорученням №85 від 12.05.09р. (а.с.47), підтверджується факт отримання позивачем адвокатських послуг та їх оплати.
Витрати на послуги адвоката, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 48, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
СУД ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_1 (40034, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) повернути Малому приватному виробничо-торгівельному підприємству "ВМ" (40035, м. Суми, вул. Заливна, б. 15, ідентифікаційний код 14001718) торгівельні місця № 28 та № 57, що розташовані на території торгівельної зони за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2ж, в стані в якому їх було одержано в оренду, видати наказ.
3. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (40034, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ" (40035, м. Суми, вул. Заливна, б. 15, ідентифікаційний код 14001718) 5 000 грн. 00 коп. збитків, 10 000 грн. 00 коп. неустойки за своєчасне неповернення торгівельних місць, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, 235 грн. 00 коп. державного мита, 1000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, видати наказ.
СУДДЯ В.Д. ГУДИМ