ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

0

25.01.16р. Справа № 904/11142/15

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (м. Дніпропетровськ)

відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (с. Сокиричі, Ківерцівського району, Волинської області)

про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором у розмірі 12 013 грн. 17 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Єрмолов Є.М. - спеціаліст (довіреність № 3438-К-О від 14.08.2015)

від відповідача-1: не зявився

від відповідача-2: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, Клієнт) заборгованість за договором про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 від 04.06.2008 у розмірі 12 013 грн. 17 коп.

Ціна позову складається з пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 09.10.2012 по 05.11.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 від 04.06.2008 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування. Позивач посилається на те, що відповідно до договору ним було проведено платежі понад залишок коштів на картковому рахунку клієнта НОМЕР_2 відкритому в банку за рахунок кредитних коштів у межах ліміту. Відповідач за умовами договору свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем станом на 08.10.2012 в загальній сумі 39 930 грн. 01 коп. При цьому, рішенням господарського суду Волинської області від 18.12.2012 по справі № 5004/1557/12 за спірним договором з відповідача було стягнуто на користь позивача 39 930 грн. 01 коп. заборгованості, яка утворилась станом на 08.10.2012. На теперішній час рішення суду відповідачем не виконано, у зв'язку з чим позивач нарахував пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором за період з 09.10.2012 по 05.11.2015 у сумі 12 013 грн. 17 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.01.2016.

Листом від 29.12.2015 було запитано у господарського суду Волинської області належним чином засвідчену копію рішення по справі № 5004/1557/12, а також інформацію щодо набрання законної сили вказаним рішенням та відомості щодо апеляційного та касаційного оскарження рішення по справі № 5004/1557/12.

Від господарського суду Волинської області 11.01.2016 надійшла відповідь (вх.суду 787/16 від 11.01.2016), в якій повідомлено, що рішення господарського суду Волинської області від 18.12.2012 по справі № 5004/1557/12 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 01.02.2013, також було надано належним чином засвідчену копію вказаного рішення.

У судове засідання 25.01.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не зявилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.12.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3, офіс 181, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-1.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.12.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-2 є: АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

Відповідач-2 отримав ухвалу суду від 29.12.2015 особисто 09.01.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994530661245 (№ 4522300012028), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою.

Конверт з ухвалою суду від 29.12.2015, надісланий відповідачу-1, було повернуто 12.01.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Про повернення за закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача-1 за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем-1 відбулося саме з його вини. Відповідач-1, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем-2 у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи. Крім того, відповідач-2 отримав ухвалу суду та був обізнаний про час та місце розгляду справи судом.

Суд також наголошує на тому, що ухвала суду від 29.12.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача-1,2.

Крім того, від відповідачів клопотань щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судовому засіданні 25.01.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, з підстав, що викладені ним у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 25.01.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідачі жодних проплат не здійснювали, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена банківська виписка по рахунку відповідача за період з 04.06.2008 по 06.01.2016. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представників відповідачів-1,2 не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.06.2008 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, Клієнт) було укладено договір про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 (далі - договір, а.с.13-17), відповідно до умов якого Банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язався здійснювати овердрафтове обслуговування Клієнта на підставі заяви на встановлення овердрафтового кредиту на картковий рахунок, що полягає в проведені платежів , здійснених довіреними особами клієнта з використанням корпоративних платіжних карток, понад залишок коштів на картковому рахунку клієнта НОМЕР_2, відкритому в банку за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до пункту 1.3. договору, шляхом дебетування картрахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо (пункт 1.1. договору).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, дебіторської заборгованості, сплати відсотків та винагороди в обговорені додатком до договору терміни.

На момент підписання договору ліміт складає 10 000 грн. 00 коп. (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пункту 1.4 договору проведення платежів Клієнта в порядку, встановленому договором, проводиться банком в строк до 03.06.2009.

Згідно з пунктом 1.5 договору овердрафтове кредитування клієнта здійснюється банком у межах ліміту і термін, установлених згідно з пунктами 1.3, 1.4. договору, з періодом безпосереднього користування кредитом не більше 30 днів. Періодом безпосереднього користування кредитом в період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на картковому рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на картковому рахунку клієнта під час закриття банківського дня. Зменшення чи зростання заборгованості за кредитом в цей період не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, після закінчення якого на картковому рахунку зафіксоване нульове дебетове сальдо.

Відповідно до пунктів 1.1.2. та 1.1.3. договору Клієнт зобов'язаний сплатити відсотки за користування кредитом згідно пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору. Проводити погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 1.5 договору.

Згідно із пунктом 1.1.9. договору Клієнт надає Банку щоквартально, не пізніше 30-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, фінансову інформацію (баланс, форма 2, сумарні надходження на всі належні рахунки за три останніх місяця, у розрізі кожного місяця, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості, декларацію про доходи підприємства), а також іншу інформацію на вимогу Банку.

Пунктом 1.1.10. договору встановлено, що Клієнт зобов'язаний на вимогу інформувати Банк про хід виконання договору, цільове використання кредитних коштів.

Відповідно до пункту 3.1. договору за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на картковому рахунку відповідача після закриття банківського дня відповідач сплачує відсотки, виходячи з диференційованої процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом і встановлений у Додатку № 2 до договору.

Відповідно до пункту 3.2. договору, у разі порушення клієнтом будь-якого з зобов'язань з погашення кредиту, передбачених кредитним договором, клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі подвійної ставки річних інтервалу "16-30 днів" від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до пункту 6.1. договору він діє до повного виконання зобов'язань сторонами за договором.

Відповідно до пункту 1 додатку № 2 до договору для розрахунку відсотків за користування кредитом установлюється диференційована процентна ставка.

Згідно з пунктом 1.1. додатку № 2 до договору процентна ставка до розрахунку залежить від терміну існування непогашеного залишку за кредитом.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 10 000 грн. 00 коп. на корпоративну картку НОМЕР_2.

В процесі виконання вказаного договору відповідачем-2 було допущено порушення його умов в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування.

Так, рішенням господарського суду Волинської області від 18.12.2012 по справі № 5004/1557/12 за спірним договором з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" було стягнуто 9 988 грн. 32 коп. заборгованості по кредиту, 19 662 грн. 64 коп. заборгованості по сплаті відсотків, 10 279 грн. 05 коп. пені та 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

Відповідно до листа господарського суду Волинської області від 05.01.2016 (вх.суду 787/16 від 11.01.2016) вказане рішення суду в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось, а отже, набрало законної сили 02.01.2013.

Вказане рішення суду мотивоване порушенням відповідачем-2 зобов'язань за договором про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 від 04.06.2008 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування, у зв'язку з чим судом була визнана правомірною та стягнута заборгованість, яка утворилась станом на 08.10.2012 у сумі 39 930 грн. 01 коп., яка складається з наступних сум: 9 988 грн. 32 коп. - заборгованість по кредиту, 19 662 грн. 64 коп. - заборгованість по сплаті відсотків, 10 279 грн. 05 коп. - пеня.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням того, що у справі № 5004/1557/12 було встановлено факт наявності основного боргу, а також визначено періоди, за які були проведені нарахування, зокрема, відсотків та пені за порушення грошового зобов'язання (зазначено, граничний термін нарахування - станом на 08.10.2012), судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад осіб як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 5004/1557/12 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Рішенням суду у справі № 5004/1557/12 встановлено факт настання терміну повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем-2 своїх грошових зобов'язань за договором про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 від 04.06.2008.

На час розгляду справи № 904/11142/15, рішення господарського суду Волинської області від 18.12.2012 по справі № 5004/1557/12 набрало законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 5004/1557/12.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Рішенням господарського суду Волинської області від 18.12.2012 по справі № 5004/1557/12 встановлено, що свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-2 кредит, з яких 9 988 грн. 32 коп. не було повернуто позивачу.

В свою чергу відповідачем-2 зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а також рішення господарського суду Волинської області від 18.12.2012 по справі № 5004/1557/12 у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього продовжила утворюватись заборгованість перед позивачем, зокрема, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 09.10.2012 по 05.11.2015.

Факт кредитування рахунку НОМЕР_2 на підставі договору про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 від 04.06.2008 встановлено рішенням господарського суду Волинської області від 18.12.2012 по справі № 5004/1557/12, а також підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки за період з 04.06.2008 по 06.01.2016 по рахунку відповідача-2, на ньому обліковуються прострочені суми.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Відповідно до статті 1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 від 04.06.2008.

Судом встановлено, що укладений правочин в частині встановлення та обслуговування кредитного ліміту за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 04.06.2008 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-2 умов договору, відповідачами господарському суду надано не було.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості та виконання рішення суду від 18.12.2012 відповідачі-1,2 не надали, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростували.

При цьому, згідно з пунктом 4.1. договору при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, зазначених у даному пункті, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної дисконтної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

На підставі вказаного пункту кредитного договору позивач нарахував та просить стягнути пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в період з 09.10.2012 по 05.11.2015 в сумі 12 013 грн. 17 коп.

Згідно із статтею 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статтею 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення отриманого кредиту, порушення строків сплати процентів за договором, умови договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором (погашення кредиту, сплати відсотків) в період з 09.10.2012 по 05.11.2015 підлягають задоволенню в сумі 12 013 грн. 17 коп.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Так, 11.11.2013 між відповідачем-1 (поручитель) та позивачем (кредитор) укладено договір поруки № 80604VOE0O158, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником (відповідачем-2) всіх своїх обов'язків за договором про надання овердрафтового кредиту на картковий рахунок НОМЕР_3 від 04.06.2008 (пункт 1 договору поруки).

У пункті 2 договору поруки, встановлено, що поручитель (відповідач-1) відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в кредитному договорі.

За кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 4 договору поруки).

За умовами пункту 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги (пункт 6 договору поруки).

На виконання вказаних умов договору поруки, позивач звернувся до відповідача-1 щодо виконання обов'язків за договором від 04.06.2008 з вимогою вих. № 80604VOE0O158 від 21.10.2015, яка надіслана на адресу відповідача-1 26.10.2015, що підтверджується описом вкладення до цінного листа (а.с.32) та відповідною поштовою квитанцією.

Доказів виконання обов'язків за договором від 04.06.2008, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-2 перед позивачем заборгованості за договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, які відповідають перед позивачем солідарно, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м.Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 14360570) 12 013 грн. 17 коп. - пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Метробудівська, будинок 3 офіс 181; ідентифікаційний код 34562954) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ідентифікаційний код 14360570) 609 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ідентифікаційний код 14360570) 609 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко