ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.09 Справа № 3/97/09
Суддя Соловйов В.М.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Роджерс”, м. Запоріжжя
до відповідача: Управління у справах приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
про зобов’язання до укладення договору купівлі-продажу майна шляхом викупу
Суддя Соловйов В.М.
Представники:
від позивача: Трачук Н.І., представник, довіреність б/н від 01.07.2008р.
від відповідача: Корепін Д.О., юрисконсульт, довіреність №169/01-12 від 22.01.2009р.
ТОВ “Роджерс” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Управління у справах приватизації Запорізької міської ради про зобов’язання до укладення договору купівлі-продажу майна шляхом викупу.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві та обґрунтовані, ст. 1, 12, 13, 35, 44-49, 115 ГПК України, ст. 179,181, 187 ГК України, ст. 7, 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, рішенням Запорізької міської ради № 16 від 23.04.2008р.
Ухвалою господарського суду від 21.04.2009р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/97/09, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 19.05.2009р. о 14 годині 20 хвилин.
Ухвалою від 19.05.2009р. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладений до 15.06.2009р. об 11 годині 00 хвилин у зв’язку із неявкою відповідача.
За згодою сторін в судовому засіданні 15.06.2009р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.
В судовому засіданні 15.06.2009р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та просить зобов’язати відповідача укласти з позивачем договір-купівлі продажу нежитлового приміщення площею 89, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11.
Відповідач витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судовому засіданні представник відповідача з позицією щодо заявлених вимог не визначився, покладається на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно договору оренди не житлових приміщень № 873 від 28.01.1994р., додаткових угод до вказаного договору від 08.07.1996р., від 30.06.2004р., від 10.06.2007р., від 23.08.2007р. ТОВ “Роджерс” отримало від Управління житлового господарства Запорізької міської ради в оренду для використання під аптеку нежитлове приміщення площею 89, 0 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11.
Строк дії договору оренди продовжений на три роки - до 22.04.2010р., про що свідчить “Додаткова угода до договору оренди нежитлового приміщення № 873 від 28 січня 1994р.” між позивачем і відповідачем від 10.06.2007р.
Листом № 169 від 24.03.2008р. позивач звернувся до відповідача з приводу приватизації шляхом викупу вказаного нежитлового приміщення.
Рішенням Запорізької міської ради № 16 від 23.04.2008р. нежитлове приміщення площею 89, 0 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, 11 включено до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Листом № 187 від 20.03.2009р. позивач звернувся до відповідача з приводу укладення договору купівлі-продажу орендованого майна шляхом викупу.
27.03.2009р. відповідач надіслав позивачу лист № 967/01-12 “Про об’єкт приватизації – нежитлове приміщення на вул. Дудикіна, 11”, згідно якому Управління у справах приватизації Запорізької міської ради відмовилось від укладання договору купівлі - продажу, так як Законом України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” установлено мораторій на відчуження у будь-який спосіб гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.
Позивач зазначає, що будинок № 11 по вул. Дудикіна у м. Запоріжжі передано у комунальну власність територіальної громади м. Запоріжжя.
У відповідності з абз. 4 ст. 1 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, який набрав чинності з 01.01.2009р. передбачено, що цей закон не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у тому числі на ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.
Позивач зазначає, що ним було запропоновано відповідачу проект договору купівлі-продажу будівлі який є типовим і містить всі істотні умови, встановлені законодавством для договорів даного виду, зокрема, ст. 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та повністю відповідає положенням типового договору, затвердженого Наказом ФДМУ 22.08.2005р. N 2411. Проте, відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору, чим порушує право позивача на викуп нежилого приміщення площею 89, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11 та його інтереси, пов’язані з реалізацією цього права, передбачені ст. 2, 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Ціна об’єкту продажу відповідно до ст. 12 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” була визначена експертним шляхом і вона складає 173 989, 20 грн. з урахуванням ПДВ. Оцінка майна проведена станом на 31.01.2009р. на замовлення відповідача, незалежним суб’єктом оціночної діяльності - ТОВ “Оцінка Плюс”.
Отже, позивач вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для відмови позивачеві у реалізації його законного права на приватизацію нежитлового приміщення, оскільки, згідно з приписами чинного законодавства відмова у приватизації можлива виключно у випадках зазначених у абз. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, де, на його думку, вказано виключний перелік підстав для відмови у приватизації, а саме:
- особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом;
- є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства;
- не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.
Отже, за відсутності передбачених цією нормою виключного переліку підстав для відмови у приватизації, така відмова не допускається, тому у решті випадків, коли державним органом приватизації у встановленому порядку прийняте рішення щодо приватизації об’єкта, такий орган в подальшому не вправі відмовити в укладенні договору купівлі-продажу об’єкта приватизації, а у разі його ухилення від укладення такого договору господарський суд за позовом покупця вправі спонукати продавця укласти договір, за умови, що рішення про приватизацію об’єкта не суперечить закону.
Враховуючи, що рішення про приватизацію нежитлового приміщення було прийнято 23.04.2008р., але так і не було виконано, позивач просить суд зобов’язати відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 89, 0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, але зазначив, що є типова форма договору і тому в тій редакції, яку запропонував позивач, вказаний договір укладати немає необхідності.
Крім того, відповідач посилається на п. 3 розділу VІІІ “Прикінцеві положення” Закону України від 04.09.2008р. № 500-VI “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, яким встановлено мораторій на відчуження гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом трьох років з дня опублікування цього Закону.
Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з наступних підстав.
Відповідно до ч.3, 4 ст.179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Відповідно до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно ч.1 ст.187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Частиною 1 ст. 7 Закону України від 06.03.1992р. N 2171-XII “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” встановлено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають:
продажу на аукціоні, за конкурсом;
викупу.
Частиною 1 ст. 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” встановлено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.
У разі придбання об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.
Пунктом 3 Розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону України від 04.09.2008р. N 500-VI “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” встановлено, що з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установити мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом трьох років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.
Відповідно до абзацу 3 ст. 1 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України.
Нежиле приміщення площею 89, 0 кв. м. значиться на балансі Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання № 7” та знаходиться на першому поверсі літ. А-5 будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11.
Згідно свідоцтву про право власності на нерухоме майно від 24.01.2008р. вказане майно знаходиться у власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, форма власності – комунальна.
Це ж підтверджується і витягом ОП Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації “Про реєстрацію права власності на нерухоме майно” від 06.02.2008р. №17638320.
Таким чином, мораторій, встановлений Законом України від 04.09.2008р. N 500-VI “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” повною мірою розповсюджується на нежиле приміщення площею 89, 0 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11 і відповідач правомірно відмовив позивачу в укладенні договору купівлі-продажу вказаного майна.
Посилання ТОВ “Роджерс” на абзац 4 ст. 1 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” не спростовує висновки суду.
Вказаною нормою встановлено, що цей Закон не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у тому числі ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.
Тобто, цей абзац стосується гуртожитків:
- що знаходяться у приватній власності;
- що знаходяться у приватній власності і передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.
Нежиле приміщення площею 89, 0 кв. м. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 11 в приватній власності не знаходиться і не передавалося приватним власником територіальній громаді м. Запоріжжя у постійне чи тимчасове користування.
Ствердження позивача про те, що у відповідача відсутні правові підстави для відмови позивачеві у реалізації його законного права на приватизацію нежитлового приміщення, з посиланням на абз. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” також не спростовує, а підтверджує висновки суду.
Оскільки вказаною нормою зокрема встановлено, що відмова у приватизації можлива у випадку, коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.
В даному випадку Закон України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” і є саме тим законодавчо встановленим обмеженням на приватизацію нежилого приміщення, про який йдеться в абз. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Згідно зі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя: В.М. Соловйов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України – 22.06.2009р.