КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 760/20440/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Кицюк В.С. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Єрчак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Військової частини А0105 про зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року,

У с т а н о в и в :

12 листопада 2015 року позивач звернувся у суд із позовом до Військової частини А0105, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 23 вересня 2011 року та компенсацію за речове майно, що підлягає видачі при звільненні в запас, у розмірі 5 320,27 грн.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року адміністративний позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до місцевого суду для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з таких підстав.

Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем без жодних поважних причин пропущено встановлений законом строк звернення до суду за захистом своїх прав.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Предметом даного позову являються вимоги позивача щодо нарахування й виплати йому компенсації за продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 23 вересня 2011 року та компенсації за речове майно, що підлягає видачі при звільненні в запас.

Кодексом адміністративного судочинства України установлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. ч. 1, 2 ст. 99 Кодексу).

Про невиплату компенсації за продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 23 вересня 2011 року позивачу не могло не бути відомо після звільнення з військової служби.

Із матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби в запас 23 вересня 2011 року, згідно наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 23 вересня 2011 року №682.

Матеріали справи містять довідку Військової частини А1937 від 13 жовтня 2011 року №350 про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11 березня 2000 року при звільненні в запас, що видана позивачу.

За таких обставин, перебіг строку звернення до суду з даним позовом розпочався ще у 2011 року.

Разом з тим, адміністративний позов до Солом'янського районного суду м. Києва подано ОСОБА_4 лише в листопаді 2015 року. Тобто, більш ніж через чотири роки з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав та інтересів.

Частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відтак, умовою поновлення пропущеного строку звернення до суду є наявність поважних причин його пропущення. Поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами відповідних дій.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що хворів та перебував на стаціонарному лікуванні, що завадило йому вчасно звернутись до суду.

Так, матеріали справи містять докази перебування позивача на обстеженні та лікуванні в неврологічному відділенні Головного військово-медичного клінічного центру Міністерства оборони України в період з 12 липня по 21 липня 2011 року та у відділенні професійної патології клініки професійної патології та нетрадиційних методів лікування Військово-медичного клінічного центру в період з 21 липня по 04 серпня 2011 року.

Наведені обставини не можуть слугувати причиною пропущення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, адже такі мали місце до початку перебігу цього строку.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, доказів безперервного стаціонарного лікування впродовж більш ніж чотирьох років з моменту, коли його права були, ймовірно, порушені, позивач суду не надав. Тому, посилання позивача на те, що перешкодою вчасного звернення до суду була хвороба (хвороби), є необґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виявилось у не розгляді його клопотання про поновлення строку звернення до суду в судовому засіданні, позаяк відповідно до частини другої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява може бути залишена без розгляду на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

З тих же підстав, колегія суддів не приймає покликання апелянта на те, що суд першої інстанції мав право провести судове засідання та заслухати пояснення позивача і вивчити додаткові докази щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач не був позбавлений права надати згадані ним додаткові докази до суду апеляційної інстанції. Проте, жодних обґрунтованих письмових пояснень та документів, що підтверджували б поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, до апеляційної скарги не додано та не надано під час апеляційного розгляду справи.

Також, апелянт безпідставно посилається на положення статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі, і питання про поновлення пропущеного строку суд вирішує в письмовому провадженні чи в судовому засіданні, адже, згідно частини четвертої цієї процесуальної норми, правила даної статті не поширюються на строки звернення до адміністративного суду.

Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо вирішеного ним питання, та не свідчать про існування поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про залишення даного позову без розгляду.

З огляду на наведене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін на підставі ст. ст. 199 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко

суддя О.Є. Пилипенко

суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 22 січня 2016 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.