ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2009 р. Справа № 2a-1779/09/0370
Волинський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Дмитрука В.В.
при секретарі Годунок Т.О.,
з участю позивачаОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника третьої особи ОСОБА_4
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відділу міграційної служби у Волинській області про скасування рішення про відмову у наданні статусу біженця в Україні та зобов'язання надати статус біженця,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення про відмову у наданні статусу біженця в Україні відІНФОРМАЦІЯ_1р. НОМЕР_1 та зобов'язання надати статус біженця.
Свої вимоги обґрунтував тим, що відповідачем не вчинено жодних дій по встановленню справжніх фактів стосовно позивача, особова справа якого розглядалася, не прийнято до уваги того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань при поверненні до Чечні є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами особової справи. ОСОБА_1 вказує, що був змушений покинути останнє місце проживання в Республіці Білорусь в зв'язку з побоюванням бути заарештованим та переданим правоохоронним органам Російської Федерації як близький родич особи, за яку він клопотав перед президентом Республіки Білорусь та яка була засуджена в подальшому за участь в терористичному акті.
В судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали заявлені вимоги.
Відповідач у своїх запереченнях з приводу заявлених вимог (наданих представником) від 03.03.2009р. просить в задоволенні позову відмовити з тих мотивів, що з матеріалів особової справи позивача вбачається, що позивач не зазнав будь-яких переслідувань і підстави вважати, що ОСОБА_1 зазнає їх в майбутньому відсутні; позивач до прибуття на територію України легально перебував на території Республіки Білорусь, тобто на території третьої безпечної країни, де із заявою про надання статусу біженця не звертався, відповідно його приїзд в Україну носить характер вибору місця проживання, а не втечі від переслідувань; позивачем не надано жодних доказів про оголошення його в розшук на території Російської Федерації, а також таких доказів не було надано на звернення відділу міграційної служби у Волинській області до СБУ, що додатково підтверджує відсутність належних обгрунтувань для звернення із заявою про надання статусу біженця в Україні.
Представник відповідача та представник третьої особи на стороні відповідача повністю підтримали викладені в запереченнях мотиви, крім того повідомили суд про те, що згідно інформаційних ресурсів мережі «інтернет» ситуація в Чеченській республіці стабілізувалася, існують всі передумови для безпечного повернення осіб, які покинули її територію в зв'язку з побоюваннями стати жертвою викрадень чи вбивства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку:
Позивач 28.12.2005р. звернувся до відділу міграційної служби у Волинській області із заявою про надання статусу біженця.
За результатами співбесіди, головний спеціаліст відділу у справах біженців відділу міграційної служби у Волинській області ОСОБА_4у висновку від ІНФОРМАЦІЯ_2р. зазначив, що заява позивача є необґрунтованою, відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, документальне підтвердження будь-яких насильницьких дій відносно заявника та його родини відсутнє, переїзд заявника до України носить характер планового вибору місця проживання.
Відділ міграційної служби у Волинській області на підставі вказаного висновку видало наказ НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_2р., яким було відмовлено позивачу в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
ІНФОРМАЦІЯ_2р. відділом міграційної служби у Волинській області було надіслано повідомленняНОМЕР_3 про відмову позивачу в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
ОСОБА_1 оскаржив наказ відділу міграційної служби у Волинській областіНОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2р. до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Постановою Луцького міськрайонного суду у справі НОМЕР_4р. від ІНФОРМАЦІЯ_3р. скасовано наказ відділу міграційної служби у Волинській областіНОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2р. як необгрунтований і безпідставний та зобов'язано прийняти рішення про оформлення документів щодо надання статусу біженця ОСОБА_1
Відділ міграційної служби у Волинській області видав наказ НОМЕР_5від ІНФОРМАЦІЯ_4р., яким було розпочато процедуру оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу.
03.09.2007р. відділом міграційної служби у Волинській області складено висновок, у якому за результатами розгляду особової справи позивача у зв'язку з відсутністю в останнього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань та в зв'язку з перебуванням зазначеної особи до прибуття в Україну в третій безпечній країні, зазначено про доцільність відмовитиОСОБА_1 в надані статусу біженця.
Державний комітет України в справах національностей та релігій прийняв рішення НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1р., яким підтримав висновок відділу міграційної служби у Волинській області та відмовив позивачу у надані статусу біженця.
Відповідно до частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 14 Закону № 2557-III рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. Документи, отримані або підготовлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції під час прийняття рішення за заявою, долучаються до особової справи заявника. На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця. Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону. Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсилається до органу міграційної служби, який розглядав заяву. Орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про надання статусу біженця видає кожній особі, яка досягла шістнадцяти років, посвідчення біженця встановленого зразка.
Відповідно до ст. 10 Закону № 2557-III статус біженця не надається особі:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
Виходячи з вищенаведених норм вбачається, що під час розгляду заяви особи про надання їй статусу біженця органи міграційної служби та центральний орган виконавчої влади у справах міграції всебічно вивчають матеріали справи та вчиняють дії з використанням повноважень встановлених ст. 6-7 Закону для повного та всебічного з'ясування викладених особою обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи оскаржуване рішення, Державний комітет України у справах національностей та релігій керувався статтею 10 Закону України «Про біженців», а саме абз. 5, відповідно до якого статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до абз. 2 ст. 1 під біженцем, відповідно до положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відділ міграційної служби у Волинській області звернувся із запитами до Управління Служби безпеки України у Волинській області (двічі) та Управління міністерства внутрішніх справ України у Волинській області щодо наявності у цих органів даних стосовно позивача, відповідно до яких статус біженця не може бути наданий. Управління СБУ у Волинській області листом НОМЕР_7 від ІНФОРМАЦІЯ_5р. та Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Волинській області листомНОМЕР_6 від ІНФОРМАЦІЯ_6р. повідомили, що не володіють інформацією стосовно громадянина Російської ФедераціїОСОБА_1, відповідно до якої статус біженця не може бути наданий позивачу.
Однак, відділ міграційної служби у Волинській області всупереч відсутності даних про позивача, які є підставою для відмови в надані статусу біженця склав висновок про доцільність відмовити Позивачу в надані статусу біженця.
Таким чином, Державним комітетом України у справах національностей та релігій під час проведення перевірки викладених позивачем обставин не встановлено, що у позивача немає бажання користуватися захистом країни свого походження та позивач не хоче повертатися до Російської Федерації внаслідок зазначених у ст. 1 побоювань.
Згідно частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, як орієнтир, Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивача він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши про те, що надіславши клопотання щодо свого племінника - ОСОБА_6Президенту Республіки Білорусь Лукашенку О.Г., в якому просив не видавати ОСОБА_6російській владі з метою врятувати йому життя, він міг бути затриманий спецслужбами Білорусі та переданий правоохоронним органам РФ. Дізнавшись, що його клопотання передано в Генеральну прокуратуру РФ та оголошення його в розшук в Чечні, позивач негайно виїхав з території РБ на територію України як в першу безпечну країну. Крім того, в матеріалах особової справи позивачем наведено факти вбивств та зникнень членів його сім'ї та близьких родичів, які були активними учасниками чеченського опору, що також унеможливлює безпечне повернення до Чечні.
Тобто, позивач під час співбесіди повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні.
Викладені позивачем обставини підтверджуються також Поданням організації «Міжнародна амністія» стосовно Російської Федерації в рамках процедури універсального періодичного огляду, зробленого на четвертій сесії робочої групи УПО в лютому 2009 року, де зокрема вказується, що з Чеченської республіки продовжують надходити повідомлення про порушення прав людини, таких як насильницькі зникнення, позасудові страти, тортури і інші види жорстокого поводження, а також незаконні арешти і таємне тримання під вартою, при чому безкарність за дані злочини як і раніше має повсякчасний характер. «Зізнання», вибиті з допомогою тортур у можливих учасників збройних формувань використовувались в якості доказів на судових процесах в Північному Кавказі, які не відповідали міжнародним нормам справедливого судочинства і закінчувались тривалими термінами позбавлення волі. Атмосфера безкарності посилюється, оскільки особи, чиї права порушені, небезпідставно бояться помсти у випадку звернення до влади за відшкодуванням шкоди, завданої діями правоохоронних органів. Жителів регіону, що звернулись з позовами до Європейського суду з прав людини залякують і переслідують.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що Відповідач під час вивчення питання щодо прийняття рішення про відмову Позивачу у наданні статусу біженця не вчинив належних дій, з використанням наданих йому повноважень для з'ясування всіх необхідних обставин для прийняття безстороннього, розсудливого та обґрунтованого рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Крім того, судом не взято до уваги посилання відповідача на те, що позивач до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебував в третій безпечній країні, оскільки стосовно громадян Російської Федерації, у яких наявні обгрунтовані побоювання бути підданими переслідуванням на її території, Республіка Білорусь не може вважатись третьою безпечною країною, виходячи з норм Договору про створення союзної держави від 08.12.1999р., згідно якого РФ та РБ утворюють таку союзну державу, а отже Республіка Білорусь в даному випадку не відповідає умовам третьої безпечної країни.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірність свого рішення НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1р. про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу біженця, а позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Більш того, суд виходячи з викладеного приходить до висновку про наявність підстав для отримання позивачем статусу біженця.
Керуючись ст.ст. 2, 69, 70, 71, 86, ч.3 ст.160, ст.163 КАС України та на підставі ст. 1 Конвенції про статус біженців, ст.ст. 1, 10, 16 Закону України «Про біженців», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати рішення Державного комітету України в справах національностей та релігій від ІНФОРМАЦІЯ_1р. НОМЕР_1 про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу біженця.
Зобов'язати Державний комітет України в справах національностей та релігій надати ОСОБА_1 статус біженця.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі, тобто з 20 березня 2009 року. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В.Дмитрук