ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"16" червня 2009 р. № 9/76/28-11.
За позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств, м. Луцьк
до відповідача 1 Виконавчого комітету Луцької міської ради, м. Луцьк
відповідача 2 Підприємця ОСОБА_1, с. Гараджа Луцького району
відповідача 3 Комунального підприємства “Волинське обласне бюро технічної інвентаризації”, м. Луцьк
про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Луцької міської ради 144-2 від 01.03.2007 р. «Про затвердження акту приймання в експлуатацію приміщення магазину промислових товарів», №322-19 від 17.05.2007 р. «Про оформлення права власності на нерухоме майно», визнання недійсним свідоцтва про право власності від 21.05.2007 р. на приміщення магазину промислових товарів загальною площею 209,9 кв.м. у м. Луцьку по вул.. Карпенка-Карого,1 та скасування державної реєстрації права приватної власності за громадянином ОСОБА_1
Суддя Л.І. Соломка
Представники:
Від позивача: Данилік Ф.Я. –начальник управління правової роботи, довіреність №1/6-257 від 31.12.2008 р.; Діхтяренко Ю.І. –заст. начальника упр-ня правової роботи, довіреність від 12.01.2008 р.;
Від відповідача 1: Гармай І. Т. –гол. спеціаліст-претензійно-позовного сектору юрид. упр-ня, довіреність №1.1-8/1179 від 01.04.2008 р.;
Від відповідача 2: ОСОБА_1 –підприємець, ОСОБА_5 –представник, довіреність від 15.06.2009 р.;
Від відповідача 3: н/з.
Права та обов’язки представникам сторін роз’яснені відповідно до ст.22 ГПК України.
Відводу складу суду відповідно до ст.20 ГПК України не заявлено.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представників сторін не поступало.
У судовому засіданні 16.06.2009 р. за згодою представників сторін відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: Позивач –Волинська обласна спілка споживчих товариств звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва на право власності від 21.05.2007 р. на приміщення магазину промтоварів загальною площею 209,9 кв.м, розташованого: м. Луцьк, вул.. Карпенка-Карого,1 та скасування державної реєстрації права власності за гр.. ОСОБА_1
Свої позовні вимоги в позовній заяві та додаткових поясненнях від 12.02.2009 р. обґрунтовує наступним:
- згідно рішення господарського суду Волинської області у справі №7/153-75, яке набрало законної сили, підприємцю ОСОБА_1 відмовлено в позові про визнання права власності на дану надбудову;
- у 2007 році підприємець звернувся до виконкому Луцької міської ради про оформлення права власності на магазин промислових товарів. 17.05.2007 р. за №322-19 прийнято рішення виконкому Луцької міської ради “Про оформлення права власності на нерухоме майно”, яким вирішено оформити право власності на магазин промислових товарів (літер Б-1) загальною площею 209,9 кв.м за ОСОБА_1. На підставі цього рішення визнано свідоцтво на право власності від 21.05.2007 р., КП “Волинське обласне бюро технічної інвентаризації”08.06.2007 р. зареєстровано право власності на дане нерухоме майно;
- позивач вважає, що виконком Луцької міської ради при видачі свідоцтва на право власності порушив норми чинного законодавства та права і охоронювані законом інтереси Волинської облспоживспілки, незаконно перебрав на себе функції суду. Цивільний кодекс України не передбачає узаконення самочинного будівництва в адміністративному порядку, таке узаконення має відбуватися виключно за рішенням суду;
- позивач зазначив, що обставини, які стали підставою для видачі свідоцтва на право власності ОСОБА_1 на даний час відпали, оскільки за рішенням суду визнано недійсними договір оренди з викупом від 23.02.2002 р., укладений між Луцьким госпрозрахунковим ринком та підприємцем ОСОБА_1 на споруду туалету площею 216 кв.м., також є недійсними всі зміни та доповнення до нього та договір оренди землі площею 302 кв.м., укладений між Луцькою міською радою та підприємцем ОСОБА_1;
- відповідач КП “Волинське обласне бюро технічної інвентаризації” порушив Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації, затверджену наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 р. (далі –Інструкція), по замовленню підприємця ОСОБА_1 станом на 21.03.2007 р. виготовив технічний паспорт на магазин промислових товарів по вул.. Карпенка-Карого,1, що є фактично самочинно зведеною надбудовою, хоча вказане приміщення зазначене в технічному паспорті облспоживспілки на торговий комплекс –ринок “За вокзальний”, в результаті чого на один об’єкт нерухомості видані два технічні паспорти за однією адресою. На цей момент існував спір щодо цього майна, КП “ВОБТІ” було стороною у справі №7/153-75 і йому було це відомо, проте всупереч цим обставинам було виготовлено технічну документацію при відсутності свідоцтва на право власності;
- вказаний самочинно збудований об’єкт нерухомості в березні 2007 р. прийнятий в експлуатацію як магазин промислових товарів всупереч Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1234 від 22.09.2004 р. (далі –Порядок), оскільки відсутнє розпорядження виконкому міської ради про дачу дозволу на будівництво магазину, під час будівництва магазину проектна документація управлінням містобудування та архітектури затверджена не була, дозволу на виконання будівельних робіт не видавалося.
20.03.2009 р. позивач –Волинська обласна спілка споживчих товариств подала заяву №6-115/с про збільшення позовних вимог, де просить: визнати незаконним рішення відповідача 1 –виконкому Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р. “Про оформлення права власності на нерухоме майно”, визнати недійсним свідоцтво на право власності від 21.05.2007 р. на приміщення магазину промислових товарів загальною площею 209,9 кв.м, який розташований в м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого,1, скасувати державну реєстрацію права приватної власності за гр. ОСОБА_1
Позовні вимоги в частині визнання незаконним рішення виконкому Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р. позивач обґрунтував тим, що приміщення магазину промислових товарів, право власності на яке оформлене за ОСОБА_1 на підставі оспорюваного рішення, є самочинним будівництвом, узаконення якого має відбуватися виключно за рішенням суду, а не в адміністративному порядку. Позивач вважає, що предметом позову є спір про право, тому дана справа повинна розглядатися господарським судом за нормами ГПК України. У подальшому позивач в обґрунтування позовної вимоги посилався на те, що рішення про оформлення права власності оскаржувалось ним в порядку адміністративного судочинства лише з тієї підстави, що будівництво магазину проведено самочинно і узаконення такого будівництва мало здійснюватися в судовому порядку. А в даному позові про визнання незаконним рішення №322-19 від 17.05.2007 р. рішення оскаржується з підстав його невідповідності п.6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно поряд з підставами, які виникли після набрання чинності постановами господарського суду Волинської області від 12.09.2007 р.
28.05.2009р. позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 27.05.2009 р. №6-116 с, згідно якої просить визнати незаконним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №144-2 від 01.03.2007 р. про затвердження акту приймання в експлуатацію приміщення магазину промислових товарів загальною площею 210 кв.м на вул. Карпенка-Карого,1.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що даним рішенням затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спірного обґєкта, який став підставою для проведення технічної інвентаризації даного обґєкта та подальшого оформлення згідно технічного паспорта права власності на приміщення магазину промислових товарів над громадською вбиральнею торгового комплексу –ринку “Завокзальний”, правомірність оформлення якого оспорюється позивачем у даній справі.
Відповідач 1 – Виконавчий комітет Луцької міської ради у відзиву від 18.02.2009 р., доповненнях до пояснень у справі від 20.03.2009 р. №161/01-09, запереченнях на збільшені позовні вимоги від 14.04.2009 р. №159/01-09 та від 15.06.2009 р. №283/01-09 проти первісних та збільшених позовних вимог заперечує, посилаючись на таке:
- рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.05.2007 р. №322-19 було вирішено оформити гр. ОСОБА_1 право власності на магазин промислових товарів. З тексту рішення вбачається, що воно прийняте на підставі розгляду матеріалів гр.. ОСОБА_1, статей 321,325,328 Цивільного кодексу України, ст.30,50,52 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п.6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5 (далі –Тимчасове положення), посилання на ст.376 Цивільного кодексу України, яке регулює самочинне будівництво відсутнє; оскаржуване свідоцтво на право власності видане на підставі зазначеного рішення. Рішення виконкому було предметом судового розгляду за позовом Волинської облспоживспілки, у позові було відмовлено; відповідач вважає, що дане рішення є чинним та правомірним;
- крім того, відповідач зазначив, що саме лише свідоцтво на право власності на певний об’єкт майна не є правовстановлювальним документом та не може бути предметом спору;
- щодо збільшеної позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Луцької міської ради від 17.05.2007 р. №322-19 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» відповідач 1 зазначив, що дана вимога безпідставна, оскільки позивач не обгрунтував, в чому полягає невідповідність компетенції виконкому вимогам ст.ст.325,328,331 Цивільного кодексу України та ст.ст.30,52,59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та вважає, що дане рішення прийняте у відповідності до вимог Цивільного кодексу України та в межах компетенції виконавчого комітету Луцької міської ради. Рішенням Луцької міської ради від 31.01.2007 р. №10/14 «Про затвердження порядку вирішення питань, повґязаних із самочинним будівництвом»затверджено Порядок вирішення даних питань на території м. Луцька, у відповідності до якого діяв виконком при оформленні права власності на обґєкт нерухомого майна за ОСОБА_1 Крім того, відповідач 1 зазначив, що оспорюване рішення уже було предметом судового розгляду за позовом Волинської ОСС, у позові місцевим судом було відмовлено постановою від 12.09.2007 р., яка згідно ухавали Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2007 р. залишена без змін. У подальшому Волинська ОСС з посиланням на визнання недійсними договорів оренди з викупом б/н від 23.03.2002 р. та договору оренди землі від 18.02.2005 р. зверталась про перегляд постанови господарського суду Волинської області від 12.09.2007 р. у справі №1/104-11А за новововиявленими обставинами. Згідно постанови місцевого суду від 04.08.2008 р. позов було задоволено, визнано нечинним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.05.2007 р. №322-19, однак постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2008 р. дану постанову скасовано, в позові відмовлено.
Щодо збільшеної позовної вимоги про визнання незаконним рішення №144-2 від 01.03.2007 р. «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обґєкта»відповідач 1 заперечує, посилаючись, що даний спір не може бути розглянутий за правилами ГПК України, оскільки відповідно до ст.3 КАС України спори між юридичними особами та суб’єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, розглядаються за правилами адміністративного судочинства, просить припинити провадження у цій частині на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Відповідач 2 – приватний підприємець ОСОБА_1 у відзиву від 18.02.2009 р. та у судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись, що надбудова над приміщенням громадської збиральної не є самочинним будівництвом, прийнята в експлуатацію згідно акту державної приймальної комісії, утвореної за розпорядженням міського голови №65 від 05.02.2007 р.;
- рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р. ніким не скасовано, хоча чотири рази було предметом розгляду у місцевому та апеляційному господарських судах, свідоцтво на право власності видано підприємцю на підставі цього рішення;
- свідоцтво на право власності не є актом державного чи іншого органу у розумінні ст.12 ГПК України, видане на виконання рішення міськвиконкому, тому не є документом, що породжує певні правові наслідки, даний предмет спору не відповідає встановленим законом або договором способу захисту прав, що є підставою для відмови в позові;
- щодо зобов’язання КП “ВОБТІ” скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, дана норма суперечить нормам процесуального права, її не належить розглядати в порядку господарського судочинства, тому просить припинити провадження у справі в частині даної вимоги.
У запереченнях на збільшення позовних вимог та на позовні вимоги в цілому від 18.05.2009 р. проти позову заперечує посилаючись, що свідоцтво на право власності видане на підставі рішення Луцького міськвиконкому не може бути предметом розгляду в суді, а саме визнаватись недійсним. Рішення Луцького виконкому від 17.05.2007р. №332-19 “Про оформлення права власності на нерухоме майно” було предметом розгляду в суді з приводу визнання його нечинним. Рішення суду про відмову у визнанні цього рішення міськвиконкому нечинним набрало законної сили з 09.12.2008р. (ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду). Просить припинити провадження в частині збільшених позовних вимог згідно з п.2 ч.1 ст.80 ГПК України .
Державна реєстрація права власності проведена згідно вимог закону та у встановленому порядку на підставі відповідних документів, тому вважає, що підстави до її скасування відсутні.
Відповідач 3 - КП “Волинське бюро технічної інвентаризації” у поясненнях від 05.05.2009р. №1640 та у судовому засіданні 18.05.2009 р. проти позову заперечує, посилаючись , що у жовтні 2002р. за замовленням позивача проведено технічну інвентаризацію та видано технічний паспорт на торговий комплекс –ринок “Завокзальний” загальною площею 11063,6 кв.м. Згідно п.3.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №75 від 07.02.2002 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002. за №157/6445 (із змінами та доповненнями) (далі –Тимчасове положення) на підставі рішення господарського суду від 07.07.2003р. проведено державну реєстрацію права власності на зазначене майно за Волинською ОСС, на момент державної реєстрації магазин промислових товарів не входив до складу нерухомого майна.
У вересні 2006р. за замовленням Волинської ОСС проведено технічну інвентаризацію та видано технічний паспорт на торговий комплекс –ринок “Завокзальний” загальною площею 11262,7 кв.м, в який було включено магазин промислових товарів.
Однак документи в підтвердження факту будівництва та належність права власності на даний магазин замовником надано не було, про що в технічному паспорті свідчить штамп “самовільне будівництво”.
У березні 2007р. за замовленням підприємця ОСОБА_1 проведено технічну інвентаризацію та виготовлено технічний паспорт на магазин промислових товарів , як на самостійний об’єкт нерухомого майна. До заяви було долучено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Ариванюк Т.О. та зареєстрований в книзі реєстрації договорів оренди 09.09.2004р. за №238, акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію від 01.03.2007р. №144-2.
У відповідності до п.1.6 Тимчасового положення, після проведення технічної інвентаризації 08.06.2007р., на підставі свідоцтва про право власності, виданого Луцьким міськвиконкомом 21.05.2007р. згідно рішення від 17.05.2007р. №332-19, проведено державну реєстрацію права власності на магазин промислових товарів за ОСОБА_1 Після проведення державної реєстрації права власності на магазин промислових товарів за ОСОБА_1 в матеріалах технічної інвентаризації внесено поточні зміни –магазин промислових товарів виключено з торгового комплексу –ринок “Завокзальний”, загальна площа якого, з врахуванням змін становить 11087,1 кв.м.
У судовому засіданні 18.05.2009 р. представник КП “Волинське бюро технічної інвентаризації” надав для огляду окремі інвентаризаційні справи №19580 на об’єкт торговий комплекс –ринок “Завокзальний”та №32367 на магазин промислових товарів, план та експлікацію будівель.
З пояснень представників сторін, наявних доказів по справі, господарський суд
в с т а н о в и в:
Позивач –Волинська облспоживспілка звернувся до господарського суду з позовом , де просить визнати недійсним свідоцтво на право власності від 21.05.2007 р. на приміщення магазину промислових товарів загальною площею 209,9 кв.м, який розташований у м. Луцьку по вул.. Карпенка-Карого, 1 та скасувати державну реєстрацію права приватної власності за громадянином ОСОБА_1
Після порушення провадження у справі позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, зокрема просив визнати незаконним рішення відповідача 1 –виконавчого комітету Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р. «Про оформлення права власності на нерухоме майно»
28.05.2009 р. позивач подав заяву про уточнення та збільшення позовних вимог та просить визнати незаконним рішення №144-2 від 01.03.2007 р. про затвердження акту приймання в експлуатацію приміщення магазину промислових товарів.
Заяви про уточнення та збільшення позовних вимог позивачем подані на підставі ст.22 ГПК України. Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
Водночас, відповідно до п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 08.04.2008 р. №01-8/218 «Про внесення змін до деяких інформаційних листів ВГСУ»збільшення позовних вимог не може бути пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося у позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв’язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами, то їх може бути пред’явлено з дотриманням приписів ст.58 ГПК України.
Крім того, одночасна зміна позивачем предмета і підстав позову неможлива з огляду на приписи частини 4 ст.22 ГПК України, тому суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).
Під збільшенням розміру позовних вимог (ч.2 ст.22 ГПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абз.2 підп.3.7 п.3 розґяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України».
Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
В даному випадку зазначені заяви позивач по своїй суті не є власне заявами про збільшення позовних вимог. Фактично йдеться про об?єднання в одній позовній заяві чотирьох різних вимог і таке об?єднання має відповідати приписам частини першої ст.58 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст.58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Отже, можна обґєднати вимоги, якщо обставини, на яких вони грунтуються, підтверджуються тими самими доказами. Порушення правил об?єднання вимог з врахуванням обставин даної справи може бути підставою для повернення додатково поданих заяв без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.63 ГПК України.
Водночас, не допускається обґєднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів, якщо сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме зґясування прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.
Як вбачається з першої та другої заяв про уточнення та збільшення позовних вимог, позивач звернувся з позовом про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Луцької міської ради 144-2 від 01.03.2007 р. «Про затвердження акту приймання в експлуатацію приміщення магазину промислових товарів, №322-19 від 17.05.2007 р. «Про оформлення права власності на нерухоме майно»
Відповідачем по даних вимогах може бути лише міська рада, позивач же відповідачем 2 зазначив СПД –ФО ОСОБА_1 та відповідачем 3 - КП “Волинське обласне бюро технічної інвентаризації”, які не можуть бути відповідачами за цими вимогами.
Позивачем порушено правила обґєднання позовних вимог, також обґєднано в одній позовній заяві 4 позовних вимоги, що суттєво ускладнює вирішення справи.
Крім того, усі вимоги, які об’єднуються в одній позовній заяві, повинні бути підвідомчі господарському суду. Не допускається обґєднання в одній позовній заяві позовних вимог, які підлягають розгляду в судах різної юрисдикції.
У пунктах 1-2 рекомендацій Президії ВГСУ від 27.06.2007 р. №04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»зазначено, що необхідно мати на увазі, що ГПК не передбачено можливості обґєднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому, у разі подання позову, в якому такі вимоги об’єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові в господарських судах, а в іншій частині з посиланням на п.1 ч.1 ст.62 ГПК України відмовляє у прийнятті позовної заяв. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.
За визначенням понять, що даються у ст.3 КАС України: справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч.1), суб’єкт владних повноважень –орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1). Таким чином, згідно з положеннями ст.3 цього Кодексу, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб’єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов’язків у правовідносинах, в яких хоча б один законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб’єкта, а цей суб’єкт, відповідно, зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого суб’єкта владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що оспорювані рішення прийняті суб’єктом владних повноважень –виконавчим комітетом Луцької міської ради при здійсненні владних управлінських функцій, тому спір в цій частині повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, оспорюване у даній справі рішення виконкому Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р. було предметом спору в адміністративному суді за нормами КАС України. На даний час позивачем подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду по справі №22-а-12986/08 про визнання нечинним рішення виконкому Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р., у звґязку з чим позивач заявляв клопотання про зупинення провадження у даній справі. Клопотання позивача відхилено судом як безпідставне. Тому суд вважає, що підвідомчість спору за даною вимогою адміністративному суду встановлена судовими рішеннями по даній справі.
Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними рішень виконкому Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р. та №144-2 від 01.03.2007 р. слід припинити на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва на право власності від 21.05.2007 р. на приміщення магазину промислових товарів судом встановлено, що дане свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 17.05.2007 р. №322-19 «Про оформлення права власності на нерухоме майно».
Відповідно до п.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Свідоцтво про право власності, видане на підставі відповідного акта не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу (п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. №01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 р.»), тому у позові в цій частині слід відмовити.
Щодо позовної вимоги скасувати державну реєстрацію права приватної власності за громадянином ОСОБА_1, судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.06.2007 р. реєстраційний номер 19151821, магазин промислових товарів (літер Б-1) загальною площею 209,9 кв.м. за адресою: м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого,1, зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності (322-19 від 17.05.2007 р.) 21.05.2007 р. виконкомом Луцької міської ради.
Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно –це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об’єктів нерухомого майна на підставі право встановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (п.1.4).
Реєстр прав власності на нерухоме майно є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності, суб’єктів прав, об’єкти нерухомого майна, право встановлювальні документи, на підставі яких здійснено реєстрацію права власності.
Відповідно до п.6.1 Тимчасового положення оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадяться з видачею свідоцтва про право власності: а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об’єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об’єкта і введення його в експлуатацію.
Відповідно до додатку №1 до п.2.1 Тимчасового положення -Перелік право встановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, де в п.6 зазначено: свідоцтво про право власності на об’єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями
Як вбачається з матеріалів справи, державна реєстрація права власності КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»проведена у відповідності до п.6.1 Тимчасового положення, після проведення технічної інвентаризації 08.06.2007 р., на підставі свідоцтва про права власності, виданого виконкомом Луцької міської ради 21.05.2007 р. згідно рішення виконкому від 17.05.2007 р. №322-19, тому у позові в цій частині слід відмовити.
В даному випадку КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»виступає лише як реєстратор відповідного права, тому спір повинен розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п.5 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. №04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах про оскарження лише таких рішень, ухвалених суб’єктом владних повноважень, якими останній зобов’язує суб’єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення дій або нести відповідальність, за умови, що оскаржуваний акт згідно із законодавством України є обов’язковим до виконання; інші ж справи за участю суб’єктів господарювання та суб’єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах.
Враховуючи викладене, керуючись Цивільним кодексом України, Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, ст.ст.12,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
в и р і ш и в:
1. Провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Луцької міської ради 144-2 від 01.03.2007 р. «Про затвердження акту приймання в експлуатацію приміщення магазину промислових товарів»та №322-19 від 17.05.2007 р. «Про оформлення права власності на нерухоме майно» припинити.
2. У решті позову відмовити.
Суддя Л.І. Соломка
Дата виготовлення повного
тексту рішення –30.06.2009 р.