ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2016р.                                                                        Справа№ 914/3890/14

Господарський суд Львівської області в складі колегії суддів Петрашко М.М. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_3 товариства “Завод пластмас “Артгос”, м.Бжозув Підкарпатського воєводства ОСОБА_4

до відповідача ОСОБА_5 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт”, м.Городок Львівської області

про стягнення 1 321 205,61 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_6 – представник (довіреність б/н від 01.04.2015р.);

від відповідача ОСОБА_7 – представник (довіреність б/н від 12.01.2015р.).

Заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено ОСОБА_3 товариства “Завод пластмас “Артгос” до відповідача ОСОБА_5 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” про стягнення 1 321 205,61 грн.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 03.06.2015р. було зупинено провадження у даній справі №914/3890/14 до вирішення справи 914/1126/15 за позовом ОСОБА_5 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” до відповідача ОСОБА_3 товариства “Завод пластмас “Артгос” про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р.

Слід зазначити, що рішенням господарського суду Львівської області від 10.06.2015р. у справі №914/1126/15 позов задоволено повністю, визнано недійсним договір про визнання та оплату заборгованості від 20 серпня 2014 року, укладений між Резидентом ОСОБА_4 ОСОБА_3 товариством Завод пластмас “Артгос” та ОСОБА_5 спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” разом з наступними змінами та доповненнями відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про визнання та оплату заборгованості від 27.08.2014 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015р. апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 10.06.2015р. у справі №914/1126/15 скасувано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015р. у справі №914/1126/15 касаційну скаргу ОСОБА_5 спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" залишено без задоволення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених у поданому відзиві на позовну заяву. Крім того представником відповідача подано додаткові пояснення (вх.№887/16 від 12.01.2016р.) щодо предмета спору. Також представником відповідача подано клопотання (вх.№133/16 від 12.01.2016р.) про призначення судової економічної експертизи.

Розглянувши клопотання про призначення судової економічної експертизи, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, оскільки не вбачає необхідності для її призначення, а в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд,-

встановив:

20.08.2014р. між ОСОБА_3 товариством “Завод пластмас “Артгос” (надалі – кредитор) та ОСОБА_5 спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” (надалі – боржник) укладено договір про визнання та оплату заборгованості, відповідно до умов якого боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі Ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. включно у розмірі 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,61 грн.

Відповідно до п.1.2. вказаного договору боржник зобов’язується оплатити заборгованість, визначену в п.1.1. цього договору до 20.09.2014р. включно.

27.08.2014р. сторони договору уклали додаткову угоду №1 до договору про визнання та оплату заборгованості, якою сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1. договору в новій редакції, а саме:

« 1.1. Боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі:

- Ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. включно у розмірі 205 113,82 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840 966,66 грн.;

- Договору оперативного лізингу №1 від 01.02.2010р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. у розмірі 66 049,90 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270 804,59 грн.;

- Фактури VAT FSE-2012/11/USLUG від 31.12.2012р. у розмірі 51 081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209 434,35 грн.

Загальна сума заборгованості за цим договором становить 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,60 грн.».

Як стверджує позивач, відповідач не виконує умови договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. Відтак позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1 321 205,61 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

20.08.2014р. між ОСОБА_3 товариством “Завод пластмас “Артгос” (надалі – кредитор) та ОСОБА_5 спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” (надалі – боржник) укладено договір про визнання та оплату заборгованості, відповідно до умов якого боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі Ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. включно у розмірі 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,61 грн.

Додатковою угодою № 1 від 27.08.2014р. до договору про визнання та оплату заборгованості сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1. в наступній редакції:

« 1.1. Боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі:

- Ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. включно у розмірі 205 113,82 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840 966,66 грн.;

- Договору оперативного лізингу №1 від 01.02.2010р. в період з 31.12.2012р. по 24.06.2014р. у розмірі 66 049,90 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270 804,59 грн.;

- Фактури VAT FSE-2012/11/USLUG від 31.12.2012р. у розмірі 51 081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209 434,35 грн.

Загальна сума заборгованості за цим договором становить 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,60 грн.».

Слід зазначити, що як договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. так і Додаткова угода № 1 від 27.08.2014р. до договору про визнання та оплату заборгованості є чинними на момент прийняття рішення у даній справі.

Крім того, рішенням господарського суду Львівської області від 10.06.2015р. у справі №914/1126/15 позов задоволено повністю, визнано недійсним договір про визнання та оплату заборгованості від 20 серпня 2014 року, укладений між Резидентом ОСОБА_4 ОСОБА_3 товариством Завод пластмас “Артгос” та ОСОБА_5 спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” разом з наступними змінами та доповненнями відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про визнання та оплату заборгованості від 27.08.2014 року. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015р. апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 10.06.2015р. у справі №914/1126/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015р. у справі №914/1126/15 касаційну скаргу ОСОБА_5 спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Артгос-Пласт" залишено без задоволення.

Суд звертає увагу, що предметом та підставою позову є стягнення з відповідача заборгованості яка виникла на підставі договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р. у редакції додаткової угоди № 1 від 27.08.2014р. до договору про визнання та оплату заборгованості, а не стягнення на підставі інших договорів чи документів, які зазначені у цьому договорі чи додатковій угоді, заборгованість за якими підтверджена сторонами шляхом підписання договору про визнання та оплату заборгованості та додаткової угоди до нього.

В прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 1 321 205,61 грн. Однак, як вбачається із додаткової угоди №1 до договору про визнання та оплату заборгованості сторони погодили, що заборгованість відповідача становить 1 321 205,60 грн.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 321 205,60 грн.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується квитанцією №26 від 28.10.2014р. на суму 26 424,11 грн., які відповідно до норм ст.49 ГПК України суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_5 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Артгос-Пласт” (81500, Львівська область, м.Городок, вул.Заводська, 4, код ЄДРПОУ 30714984) на користь ОСОБА_3 товариства “Завод пластмас “Артгос” (Zakіad Tworzyw Sztucznych «Artgos» Spуlka Akcyjna) (REGON: 370415303, NIP: НОМЕР_1, 36-200, ОСОБА_4, Підкарпатське воєводство, Бжозувський повіт, гміна м.Бжозув, м.Бжозув, вул.Жешувська 20) заборгованість в розмірі 1 321 205,60 грн. та судовий збір в розмірі 26 424,11 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 18.01.2016р.

Головуючий суддя Петрашко М.М.

Cуддя Кидисюк Р.А.

Cуддя Cухович Ю.О.