У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання: Вох В.С.

за участі: сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 17 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя на будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом житлового будинку, поділ незавершеного будівництвом житлового будинку і припинення права спільної сумісної власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом житлового будинку,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського районного суду від 17 листопада 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя на будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом житлового будинку, поділ незавершеного будівництвом житлового будинку і припинення права спільної сумісної власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом житлового будинку.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач покликалася на його незаконність та необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

На її обґрунтування зазначала про хибність висновку суду щодо відсутності переліку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані при будівництві і підлягають поділу, яку мають вартість, коли були придбані та якими доказами це підтверджено. В зв’язку з тим, що при зверненні до суду доказів про ці обставини у позивача не було, тому вона просила в судовому засіданні призначити будівельно-технічну експертизу, висновок в якій і підтвердив би її доводи. Однак після проведення експертизи судового експерта до суду викликано не було, що призвело до однобічності з'ясування обставин у справі.

ОСОБА_1 не згодна і з твердженнями суду про те, що спірна будівля була передана батьку відповідача, оскільки з 1994 року сторони створили одну сім'ю і мешкали разом із батьками відповідача. При цьому залишено без уваги те, що батько відповідача був головою колгоспного двору і вже мав у своїй власності будинковолодіння.

Щодо земельної ділянки, то вказувала про те, що сторони користуються нею у рівних частках відповідно до рішення органу місцевого самоврядування про це. Своє право на приватизацію земельної ділянки на підставі рішення Новоукраїнської сільської ради №91 від 2 листопада 2011 року ОСОБА_2 не використав, а права власності на землю не набув.

Вважала, що житловий будинок, який успадкувала матір відповідача, і спірний об’єкт незавершеного будівництва не є тотожними і є різним нерухомим майном, адже відрізняються своїми якісно-родовими характеристиками.

Крім того, ця обставина вбачається і з рішень Рівненського районного суду та Апеляційного суду Рівненської області у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в її інтересах та в інтересах дітей про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

З викладених міркувань просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове – про задоволення позову повністю.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Іншими особами рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із необґрунтованості вимог позивача, оскільки незавершений будівництвом будинок, який є предметом спору, сторонам не належить ні з договірних підстав, ні за законом.

Крім того, спірна нерухомість є об’єктом самочинного будівництва, а тому унеможливлюється виникнення та існування щодо нього цивільних прав та обов’язків.

Матеріалами справи встановлено, що з 26 лютого 1994 року по 11 листопада 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від відносин у якому мають трьох дочок – Ольгу, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6, зв.; 9-10).

На підставі зборів уповноважених, що засвідчено відповідним протоколом №2 від 14 квітня 1997 року, Колективне сільськогосподарське підприємство "Дружба" безоплатно передало на користь батька відповідача – ОСОБА_4 об’єкт незавершеного будівництва по вулиці Приходька в с. Нова Українка Рівненського району, куди входили жилий будинок та сарай загальною вартістю 17 992 гривні (з урахуванням податку на додану вартість).

Цей факт підтверджено накладною №462 від 10 червня 1997 року (а.с. 38).

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що незавершений будівництвом будинок на час передання складався із фундаменту, неоштукатурених цегляних зовнішніх стін та перестінків, а також був накритий дахом.

Проектно-дозвільної документації на будівництво житлового будинку на той час не було і не існує зараз, а сам будинок в експлуатацію не прийнятий, що вбачається з листів Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації №4388 від 26 червня 2014 року і Новоукраїнської сільської ради №305 від 7 серпня 2014 року (а.с. 17, 22-23).

Поштової адреси незавершеному будівництвом будинку виконавчим органом місцевого самоврядування не присвоєно, а ОСОБА_2 і ОСОБА_1 його умовно вважають розташованим за адресою: Рівненський район, село Нова Українка, вулиця Приходька, 104 "б".

В подальшому з усного дозволу ОСОБА_4 спірну нерухомість було передано в користування сторонам, які провели там ремонтно-опоряджувальні роботи і почали там проживати.

12 квітня 2011 року ОСОБА_4 помер (а.с. 112). Після його смерті належне спадкодавцю майно – земельну частку (пай) розміром 2, 45 га, житловий будинок №104 по вулиці Приходька в с. Нова Українка Рівненського району та грошові вклади на 0, 19 гривень з компенсаційним рахунком на 3 336, 15 гривень успадкувала його дружина – ОСОБА_3 (а.с. 121, 126, 127). Спірний будинок №104 "б" по вулиці Приходька в с. Нова Українка до складу спадщини включено не було і права на нього не успадковувалися.

Протягом останніх восьми років відповідач мешкає окремо – у будівлі для тимчасового проживання, що розташована поряд, а в спірному будинку – позивач разом із дітьми.

Відповідно до висновку експерта у будівельно-технічній експертизі від 29 липня 2015 року ступінь готовності незавершеного будівництвом будинку становить 98 відсотків (а.с. 82).

2 листопада 2011 року рішенням Новоукраїнської сільської ради №91 відповідачу безоплатно передано у приватну власність дві земельні ділянки площею 0, 25 га, одна з яких з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спору (будинок №104 "б" по вулиці Приходька в с. Нова Українка Рівненського району), друга – для ведення особистого селянського господарства (а.с. 24). Тобто до винесення органом місцевого самоврядування зазначеного рішення земельна ділянка під спірним будинком належала до фонду земель запасу Новоукраїнської сільської ради.

Наведені обставини також визнаються сторонами і ними не оспорюються.

Спірні правовідносини виникли з приводу визнання будівельних матеріалів та конструктивних елементів спірного будівництва об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ незавершеного будівництвом житлового будинку і припинення в зв’язку з цим права спільної сумісної власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи незавершеного будівництвом житлового будинку.

Повно і правильно з’ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, застосуванню не підлягають, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 4 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають:

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій – з актів планування;

в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок інших дій громадян і організацій;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

З роз’яснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. першому-другому п. 6 своєї постанови від 30.03.2012 року №6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва", вбачається, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об’єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Оскільки незавершений будівництвом будинок було безоплатно передано Колективним сільськогосподарським підприємством "Дружба" на користь батька відповідача, який згодом усно дозволив сторонам у справі ним користуватися, тому ОСОБА_1 будь-яких цивільних прав та обов'язків на будівельні матеріали і конструктивні елементи спірного об’єкту нерухомості не набула і не могла набути.

Крім того, незавершений будівництвом будинок є об’єктом самочинного будівництва, що унеможливлює виникнення у позивача суб’єктивного права на нього.

Доводи апеляційної скарги про неповноту з'ясування обставин справи та помилкове застосування норм матеріального права спростовуються правильністю висновків суду.

Таким чином, викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам, встановленим на підставі поданих сторонами доказів, і ґрунтуються на нормах матеріального права. Порушення норм процесуального законодавства, що призвело би до неправильного вирішення справи, при проведенні оцінки доказів не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні свого рішення є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського районного суду від 17 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: