ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.01.16р. Справа № 904/5472/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Трейдінг" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 13/КЛ-0713 від 23.07.2013 у загальному розмірі 28 193 478 грн. 29 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/№ від 18.11.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Стандарт" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій він просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Трейдінг" (далі - відповідач) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 13/КЛ-0713 від 23.07.2013 у загальному розмірі 28 193 478 грн. 29 коп. Також позивач просить суд у разі відсутності коштів на рахунках відповідача звернути стягнення на його майно.

Ціна позову складається з наступних сум:

- основний борг - 22 500 000 грн. 00 коп.;

- проценти за користування кредитом - 2 327 054 грн. 81 коп.;

- пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 3 180 821 грн. 92 коп.;

- пеня за несвоєчасну сплату процентів - 185 601 грн. 56 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 13/КЛ-0713 від 23.07.2013 в частині повного та своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за його користування. Крім того, на підставі пункту 10.1 договору позивач нарахував та просить стягнути пеню за несвоєчасне повернення кредиту за період прострочення з 07.03.2015 по 31.05.2015 в сумі 3 180 821 грн. 92 коп. та пеню за несвоєчасну сплату процентів за період прострочення з 01.03.2015 по 31.05.2015 у сумі 185 601 грн. 56 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2015 (суддя Золотарьова Я.С.) порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 08.07.2015.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 08.07.2015 не з'явилися, вимоги ухвали суду від 24.06.2015 не виконали.

Враховуючи викладені обставини, ухвалою суду від 08.07.2015 (суддя Золотарьова Я.С.) в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.07.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 27.07.2015 вдруге не з'явилися, вимоги ухвали суду від 24.06.2015 не виконали, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2015 (суддя Золотарьова Я.С.) позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" задоволено, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2015 скасовано та справу № 904/5472/15 направлено до господарського суду Дніпропетровської області для розгляду спору по суті.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 (суддя Золотарьова Я.С.) справу № 904/5472/15 прийнято до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 13.01.2015 (у визначенні дати допущено описку, яка не була виправлена).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 задоволено заяву судді Золотарьової Я.С. про самовідвід від розгляду справи № 904/5472/15.

У зв'язку із задоволенням заяви судді Золотарьової Я.С. про самовідвід від розгляду справи, на підставі статті 21 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 1225 від 21.12.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/5472/15.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2015 справу № 904/5472/15 передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою суду від 22.12.2015 справу № 904/5472/15 суддею Фещенко Ю.В. прийнято до свого провадження, її розгляд призначено в засіданні на 18.01.2016.

Так, від позивача 12.01.2016 на виконання вимог ухвали суду від 22.12.2015 були надані витребувані судом документи (вх.суду 936/16 від 12.01.2016) (а.с.108-143).

У судове засідання 18.01.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 18.01.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.01.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49101, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверти з ухвалами судів першої, апеляційної та касаційної інстанції від 24.06.2015, 08.07.2015, 03.09.2015, 15.09.2015 та від 19.11.2015 були повернуті за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.29, 30, 82, 85, 87, 99).

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 22.12.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.01.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 244 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомленням від 24.12.2015, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 22.12.2015 також не було вручено відповідачу.

Суд наголошує на тому, що, зокрема, ухвала суду від 22.12.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Крім того, суд враховує, що провадження у даній справі було порушено 24.06.2015 та протягом всього часу розгляду справи судами здійснювалось належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи, однак жодна з ухвал не була отримана відповідачем з причин, що не залежали від суду та внаслідок недобросовісної поведінки самого відповідача.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 22.12.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.01.2016 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Крім того, судами була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки впродовж періоду з 24.06.2015 по 18.01.206 відбулося п'ять судових засідань у даній справі.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Представником позивача у судовому засіданні 18.01.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Так, представник позивача повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 23.07.2013 Між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Стандарт" (далі - банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Трейдінг" (далі - позичальник, відповідач) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 13/КЛ-0713 (далі - кредитний договір) (а.с.10-14), відповідно до умов пункту 1.1. якого банк відкриває позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України, що надалі іменується "кредитна лінія", надає позивальнику грошові кошти (надалі - кредити) за рахунок кредитної лінії на умовах договору, а позичальник зобов’язується використовувати кредити на цілі, зазначені в пункті 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, повертати банку кредити та загальну заборгованість за кредитною лінією в повному обсязі та у строки, передбачені статтею 8 договору, а також виконувати інші умови договору. У договорі терміном "відновлювальна кредитна лінія" позначається кредитна лінія, протягом строку дії якої після повного та часткового повернення наданих позичальнику кредитів банк здійснює подальше кредитування позичальника в межах ліміту, зазначеного у пункті 1.2. договору.

У пункті 11.3. кредитного договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання зобов'язань позичальника по договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 23.07.2013 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно з пунктом 1.2. кредитного договору, ліміт кредитної лінії складає 5 000 000 грн. 00 коп. з часу укладення договору.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір № 03 від 27.11.2013 до кредитного договору, яким вони погодили, зокрема, збільшити ліміт кредитної лінії та встановили його у розмірі 20 000 000 грн. 00 коп. (а.с.16).

У додатковому договору № 05 від 27.02.2014 до кредитного договору сторони домовились, зокрема, пункт 1.2. договору викласти в наступній редакції:

- "1.2. Ліміт кредитної лінії складає 23 500 000 грн. 00 коп." (а.с.17).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання пункту 1.1. кредитного договору відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію та перерахував відповідачу окремими частинами кредитні кошти в сумі 22 500 000 грн. 00 коп. Вказане підтверджується банківськими виписками по особовим рахункам за період з 23.07.2013 по 03.06.2015 (а.с. 113-135).

Згідно частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Розмір процентів за користування кредитами складає 15% річних (пункт 1.3. кредитного договору).

У додатковому договору № 03 від 27.11.2013 до кредитного договору сторони домовились, зокрема, пункт 1.3. договору викласти в наступній редакції:

- "1.3. Розмір процентів за користування кредитами складає 25% річних." (а.с.16).

Відповідно до пункту 1.4. кредитного договору термін дії кредитної лінії закінчується 06.08.2013 включно.

Додатковою угодою № 22 від 02.02.2015 до кредитного договору було змінено термін остаточного повернення кредиту та викладено, зокрема, пункт 1.4. кредитного договору в наступній редакції:

- "1.4. Термін дії кредитної лінії закінчується 06.03.2015 (включно) з врахуванням затвердженого графіку зниження ліміту кредитування." (а.с.18).

Як було зазначено вище, з наявної в матеріалах справи банківської виписки по особовому рахунку відповідача за період з 23.07.2013 по 03.06.2015 вбачається, що позивачем на виконання умов кредитного договору видавалися відповідачу транші та станом на 06.01.2016 залишилися неповернутими кредитні кошти в сумі 22 500 000 грн. 00 коп.

Зокрема, позивачем було долучено до матеріалів справи меморіальні ордери, які підтверджують надання кредиту в сумі 22 500 000 грн. 00 коп., а саме:

- меморіальний ордер № 605 від 23.07.2013 на суму 5 000 000 грн. 00 коп.;

- меморіальний ордер № 731 від 27.11.2013 на суму 5 500 000 грн. 00 коп.;

- меморіальний ордер № 4709 від 30.12.2013 на суму 12 000 000 грн. 00 коп.

При цьому, відповідно до пункту 6.5. кредитного договору нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту (частини кредиту) не враховується при нарахуванні процентів. Сплачувати банку нараховані проценти за кредитами, наданими згідно з додатковими договорами щомісяця не пізніше 10–го календарного дня місяця, наступного за тим, за який вони були нараховані. Якщо десятий календарний день припадає на вихідний, святковий або неробочий день місяця, останнім днем строку сплати процентів вважається робочий день, що передує останньому дню строку сплати процентів, а також у день повного дострокового погашення заборгованості за кредитами та у дні повного погашення заборгованості за кредитами, вказані у додаткових договорах та у пункті 1.4. договору.

При цьому, як було зазначено вище, у пункті 1.4. кредитного договору (з урахуванням подальших змін) сторони визначили, що остаточна дата повернення кредиту 06.03.2015.

Так, у термін, визначений в пункті 1.4. кредитного договору отриманий кредит відповідачем повернутий не був, крім того, відповідач не здійснив також і сплату процентів за користування кредитом період з 01.01.2015 по 31.05.2015 в сумі 2 327 054 грн. 81 коп. Вказане і є причиною спору.

Судом враховано, що згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Фактично з даним позовом до суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Стандарт" від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" - ОСОБА_2, призначений рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.02.2015 № 38 (а.с.7) та повноваження якого були продовжені рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.05.2015 № 101 (а.с.8).

Крім того, в матеріалах справи міститься рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.11.2015 № 208, яким, зокрема, відкликано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" - ОСОБА_2 та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" - ОСОБА_3

Довіреність на представника позивача - ОСОБА_1 видана уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" - ОСОБА_3 (а.с.143). При цьому, вказаний представник був присутній у судовому засідання 18.01.2016 та наполягав на задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, суд виходив також із наступного.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В свою чергу відповідачем зобов’язання за кредитним договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитною лінією у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- основний борг - 22 500 000 грн. 00 коп.;

- проценти за користування кредитом в період з 01.01.2015 по 31.05.2015 - 2 327 054 грн. 81 коп.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов пунктів 1.4. та 6.5. кредитного договору, а також вказаних норм чинного законодавства відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, доказів погашення вказаної вище заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Так, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення відповідачем заборгованості по кредиту в сумі 22 500 000 грн. 00 коп., заборгованості по процентам в сумі 2 327 054 грн. 81 коп.

При цьому, розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, а також заборгованості по процентам (станом на 03.06.2015), додані позивачем до позовної заяви, визнаються судом обґрунтованими (а.с.19,136).

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 500 000 грн. 00 коп. простроченої заборгованості за кредитом та 2 327 054 грн. 81 коп. прострочених процентів за користування кредитом суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до пункту 10.1. кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових коштів зобов’язань за договором, позичальник зобов’язується сплачувати банку неустойку (пеню):

а) за порушення строків повернення кредиту, які визначені статтею 8 договору (крім випадків дострокового повернення) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення;

б) за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, які визначені статтею 6 договору - у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

На підставі вказаного пункту кредитного договору позивач нарахував та просить стягнути 3 180 821 грн. 92 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту за період прострочення з 07.03.2015 по 31.05.2015, а також 185 601 грн. 56 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за період прострочення з 01.03.2015 по 31.05.2015, які розраховані виходячи із поточної суми заборгованості за кредитом у кожному окремому періоді. Розрахунок пені здійснений позивачем за кожний розрахунковий період окремо.

Розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором, умови пункту 10.1. кредитного договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 180 821 грн. 92 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 185 601 грн. 56 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Разом з тим, суд відхиляє вимоги позивача, наведені в прохальній частині позовної заяви, згідно з якими він просить суд у випадку відсутності коштів на рахунках відповідача звернути стягнення на його майно.

Так, по-перше, чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості при прийнятті рішення у справі викладати резолютивну частину альтернативно, а відповідно й заявлення альтернативних позовних вимог є неправомірним.

По-друге, розглядаючи спір про стягнення грошових коштів суд не перевіряє їх достатність у відповідача станом на час вирішення спору по суті, як і не зобов'язаний встановлювати коло іншого майна, за рахунок якого можуть бути задоволені майнові вимоги позивача.

Порядок звернення стягнення на інше майно боржника у разі недостатності коштів для виконання рішення суду, передбачено статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Зокрема, в частині 2 вказаної статті визначено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем (частина 5 статті 52 Закону).

Таким чином, питання щодо задоволення вимог позивача у разі відсутності у відповідача коштів у достатньому розмірі, має вирішуватись в межах виконавчого провадження з виконання прийнятого у даній справі рішення про стягнення грошових коштів.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 28 193 478 грн. 29 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 182 700 грн. 00 коп. (150 розмірів мінімальних заробітних плат).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, статтею 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в тому числі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку (пункт 22 частини 1 статті 5). Фактично з даним позовом до суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Стандарт" від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Комерційний банк "Стандарт" - ОСОБА_2, призначений рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.02.2015 № 38 (а.с.7) та повноваження якого були продовжені рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.05.2015 № 101 (а.с.8).

Частиною 1 статті 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що до кола повноважень уповноваженої особи Фонду, з дня її призначення, віднесено, зокрема, вжиття заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Враховуючи наведені норми, з відповідача стягується судовий збір в доход Державного бюджету України в сумі 182 700 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Трейдінг" (49101, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 31540367) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" (04017, м. Київ, вулиця Почайнинська, будинок 45; ідентифікаційний код 36335426) - 22 500 000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 2 327 054 грн. 81 коп. процентів за користування кредитом, 3 180 821 грн. 92 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 185 601 грн. 56 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Трейдінг" (49101, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 31540367) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м. Дніпропетровськ, площа Шевченка, будинок 7, ідентифікаційний код 37989269, рахунок 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) судовий збір в сумі 182 700 грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4