КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-11724/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., позивача ОСОБА_2, представника відповідача Загинайченко І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування Наказу №249-о від 15.06.2011 та поновлення на посаді з виплатою заробітною плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд з урахуванням збільшення позовних вимог визнати незаконним та скасувати наказ ДПА у м. Києві від 15.07.2011 №249-о про припинення державної служби згідно п. 2 та п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу»; поновити ОСОБА_2 на державній службі на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на посаді; стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Справа неодноразово розглядалась судами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової адміністрації у м. Києві від 15.07.2011р. №249-о «Про припинення державної служби ОСОБА_2»; поновлено ОСОБА_2 на посаді на державній службі на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві; стягнуто з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_2 заробіток за дні вимушеного прогулу з 16 липня 2011 року по 23 листопада 2015 року у розмірі середньоденного заробітку позивача за кожен день вимушеного прогулу з розрахунку суми середньоденного заробітку без урахування відрахувань з нього податку з доходів фізичних осіб та соціального внеску; допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на державній службі на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві, а також стягнення з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_2 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом ДПА у м. Києві від 07.10.2009 №398-о ОСОБА_2 призначений в порядку переведення на посаду головного державного податкового інспектора відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління, як такий, що успішно пройшов стажування.

Наказом ДПА у м. Києві від 22.10.2009 №423-о позивач переведений на посаду головного державного податкового інспектора відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління.

На виконання наказу ДПА у м. Києві від 27 квітня 2011 року № 282 «Про проведення службового розслідування», з метою з'ясування причин порушення вимог Законів України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ, в редакції, чинної станом на час проведення перевірки та винесення спірного наказу), «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ (далі - Закон № 509-ХІІ, в редакції, чинної станом на час проведення перевірки та винесення спірного наказу), «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ, Кодексу професійної етики працівника державної податкової служби України, затвердженого наказом ДПА України від 7 лютого 2006 року № 59 (далі - Кодекс професійної етики) відповідачем проведено службове розслідування стосовно позивача.

За наслідками проведеного службового розслідування складено акт від 25 травня 2011 року № 100/14-012/26, яким встановлено невиконання позивачем службових обов'язків, поширення завідомо неправдивих відомостей стосовно начальника юридичного управління ДПА в м. Києві, порушення вимог Закону № 3723-ХІІ, Кодексу професійної етики.

На підставі вищевказаного акту відповідачем видано наказ від 14 червня 2011 року № 387 «Про результати службових розслідувань» де зазначено, що позивач заслуговує на звільнення із займаної посади за недотримання вимог, пов'язаних із проходженням державної служби, відповідно до п. 6 ст. 30 Закону № 3723-ХІІ, за порушення Присяги.

15 липня 2011 року ДПА у м. Києві на виконання наказу ДПА у м. Києві від 14.06.2011 №387 «Про результати службових розслідувань», за порушення вимог ст. 5, ч. 2 ст. 16, ст. 17 Закону України «Про державну службу» прийнято наказ №249-о «Про припинення державної служби ОСОБА_2», яким припинено державну службу 15.07.2011 головного державного податкового інспектора відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління ОСОБА_2 відповідно до п. 2 та п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу» за недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 та за порушення Присяги, передбаченої ст. 17 цього Закону.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи, що позивачем в апеляційній скарзі не заперечується правильність висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, то колегія суддів оскаржуване рішення в цій частині не переглядає.

Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди апеляційний суд зазначає таке.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 (далі - ЦК) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2371 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі - КЗпП) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 Верховний Суд України говорить про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК вина держаного органу як обов'язкова підстава відповідальності виключається.

Протиправність дій відповідача при звільненні позивача встановлена судом першої інстанції у частині рішення, яка не є предметом апеляційного оскарження. З огляду на це, колегія суддів вважає дану обставину встановленою.

Щодо наявності шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправними діями відповідача колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі позивач говорить про те, що протиправне звільнення призвело до втрати його нормальних життєвих зв'язків і потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та праці, завдало неабиякої моральної шкоди та значних душевних страждань, у нього зірвалися життєві плани, він змушений був нервуватися, уся ця ситуація є для нього стресовою і вимагала значних додаткових зусиль, що в свою чергу стало наслідком душевних переживань, погіршення самопочуття, зниження авторитету в очах колег та співробітників. Крім того враховуючи підстави та формулювання звільнення, а саме порушення присяги державного службовця, що зазначені у його трудовій книжці, були довгий час перепоною у працевлаштуванні на роботу за фахом, а працевлаштуватися на Державну службу стало взагалі не можливим.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що протиправне звільнення позивача призвело до приниження його ділової репутації, необхідності вжиття додаткових зусиль при пошуку нової роботи, а також душевних страждань та переживань.

Однак, апеляційний суд ставить під сумнів обґрунтованість визначення розміру моральної шкоди, виходячи з приблизного розміру мінімальної заробітної плати у період вимушеного прогулу. Не зрозумілим є те, яким чином позивач cпівставляє встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати зі своїми душевними стражданнями та переживаннями.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на тиск на нього з боку роботодавця у зв'язку заміною комп'ютера на його робочому місці. Фотографія співробітника позивача та заподіяння гр. ОСОБА_4 тілесних ушкоджень також не є підставою для висновку про завдання позивачу моральної шкоди у зв'язку з неправомірним звільненням з роботи. Варто зауважити, що у даній справі може розглядатися питання відшкодування моральної шкоди, завданої виключно внаслідок неправомірного звільнення позивача. Шкода, завдана з інших причин, відшкодовується в іншому порядку.

Відповідно відповідно до абз. 2 ч. 3 ст 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, з урахуванням встановленої протиправності дій відповідача, принципів розумності і справедливості, а також довготривалості розгляду даної справи, колегія суддів визначає розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у 5 000 грн.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав на задоволення позовних вимог в частині стягнення відшкодування моральної шкоди необґрунтованими.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в справі, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення завданої моральної шкоди та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, що стосуються стягнення завданої моральної шкоди в сумі 50 000 грн.

Прийняти в скасованій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_2 завданої моральної шкоди у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 18.01.2016.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.