Справа № 368/1935/15-ц Головуючий у І інстанції Іванюта Т. Є.

Провадження № 22-ц/780/6898/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 24.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

24 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Петленко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 28 жовтня 2015 року про забезпечення позову та від 11 листопада 2015 року про внесення виправлень у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 - законний представник ОСОБА_2, Ржищівської міської державної нотаріальної контори про поділ спадкового майна,  

встановила:

У жовтні 2015 року позивачі звернулися в суд до відповідачів із зазначеним позовом, в якому посилалися на те, що 13.04.2015 року помер ОСОБА_9, після смерті якого відкрилася спадщина за законом на належне йому майно, список якого наведений у додатку до позовної заяви.

Сторони у встановлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк належним чином прийняли спадщину шляхом подачі до Ржищівської міської державної нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини.

Оскільки відповідачка ОСОБА_2 ще до закінчення шестимісячного строку на прийняття спадщини та отримання всіма спадкоємцями свідоцтв про право на спадщину відчужила, привласнила та використовує у власних цілях майже все спадкове майно, то позивачі змушені звертатися в суд і просити поділити спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_9

Позивачі вважають, що на підставі ст. 364 ЦК України мають право на отримання від відповідачів грошової компенсації вартості їхньої частки в спадковому майні і просили провести між спадкоємцями поділ зазначеного в позові спадкового майна, стягнути з відповідачів на користь позивачів по 1/6 частині на кожного грошової компенсації за частку в спадковому майні, а також стягнути в рівних частках судові витрати.

У заяві про забезпечення позову позивачі просили накласти арешт та заборону відчужувати спадкове майно, яке належало ОСОБА_9, як фізичній особі-підприємцю, а саме: майновий комплекс (база), легкові і вантажні автомобілі, причепи та напівпричепи, пункт автозаправочний, спортивно-риболовецькі товари, будівельні і покрівельні матеріали, та інші товарно-матеріальні цінності в тому числі майно, вказане іноземною мовою.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 28 жовтня 2015 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт та заборонено відчужувати спадкове майно ОСОБА_9,а саме: майно, яке вказане в позовній заяві, в тому числі майновий комплекс (база), легкові і вантажні автомобілі, причепи та напівпричепи, пункт автозаправочний, спортивно-риболовецькі товари, будівельні і покрівельні матеріали, та інші товарно-матеріальні цінності в тому числі майно, вказане іноземною мовою.

11.11.2015 року позивач ОСОБА_3 подав до суду заяву про виправлення описки в ухвалі від 28.10.2015 року, в якій просив винести ухвалу, якою внести до ухвали про забезпечення позову від 28.10.2015 року дані власника майна ОСОБА_9, його дату народження, місце реєстрації та ідентифікаційний код. (а. с. 37-38)

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року внесено зазначені уточнення до ухвали від 28 жовтня 2015 року, а саме зазначено: «накласти арешт та заборонити відчужувати спадкове майно ОСОБА_9, ідентифікаційний код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. Київська область, м. Ржищів, вул. Воровського, 47, який помер 13.04.2015 року». При цьому суд керувався ст. ст. 151, 152, 153 ЦПК України. (а. с. 41)

У апеляційних скаргах відповідачка ОСОБА_2 просить скасувати зазначені ухвали про забезпечення позову і постановити нову ухвалу, якою накласти заборону на відчуження спадкового нерухомого майна, належного померлому ОСОБА_9, без накладення арешту на спадкове майно, а саме: на земельну ділянку та нерухоме майно, яке розташоване на ній, на автомобілі, причіпи та напівпричіпи. Посилається на передчасність постановлених ухвал, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних ухвал суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Забезпечуючи позов та вносячи уточнення в ухвалу про забезпечення позову в порядку ст. ст. 151-153 ЦПК України, суд свої висновки обгрунтовував тим, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З такими висновками суду повністю погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно частин 1, 5, 6 ст. 153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Згідно роз’яснень пунктів 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" з наступними змінами звернути увагу судів на те, що за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Згідно роз’яснень п. 7 зазначеної постанови забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або її не вирішив суд першої інстанції. Оскільки, на відміну від ч. 3 ст. 151, п. 7 ч. 1 ст. 301 ЦПК, у гл. 2 розд. V цього Кодексу не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові.

Питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або суд у судовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) в день надходження заяви.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Згідно пунктів 2.1, 2.11 та 2.12 Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 року № 173 уся вхідна кореспонденція підлягає реєстрації в АСДС відповідно до Положення про АСДС . Кожний вхідний документ реєструється в суді лише один раз.

Додаткові документи (матеріали), що стосуються розгляду конкретної судової справи, яка перебуває у провадженні суду, у тому числі заяви про відвід, реєструються за датою, а в разі надходження в день судового розгляду справи - також за часом їх надходження.

На першому аркуші вхідного документа у правому нижньому куті або вільному від тексту місці проставляється реєстраційний штамп (реєстраційна позначка), в якому зазначаються дата реєстрації, реєстраційний номер (та за необхідності - найменування суду) і підпис особи, яка здійснила реєстрацію документа, а в разі необхідності - і час подання документа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулися в суд з позовом до відповідачів, в якому просили провести між спадкоємцями поділ зазначеного в позові спадкового майна, стягнути з відповідачів на користь позивачів по 1/6 частині на кожного грошової компенсації за частку в спадковому майні, а також стягнути в рівних частках судові витрати.

Встановлено, що суд задовольнив заяву ОСОБА_3 і наклав арешт та заборонив відчужувати спадкове майно ОСОБА_9, зазначивши все майно, яке вказане в позовній заяві, в тому числі майновий комплекс (база), легкові і вантажні автомобілі, причепи та напівпричепи, пункт автозаправочний, спортивно-риболовецькі товари, будівельні і покрівельні матеріали, та інші товарно-матеріальні цінності в тому числі майно, вказане іноземною мовою.

Вирішуючи питання про забезпечення позову за заявою позивачів, суд не врахував роз’яснення пункту 1 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України про те, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, та не звернув уваги на те, що дана заява не підписана позивачами та не містить дати її подання.

Крім того, дана заява всупереч вимог пунктів 2.1, 2.11 та 2.12 вищезазначеної Інструкції не зареєстрована в день її надходження в автоматизованій системі документообігу суду відповідно до Положення про АСДС, на ній не проставлений реєстраційний штамп (реєстраційна позначка), в якому зазначаються дата реєстрації, реєстраційний номер і не проставлений підпис особи, яка здійснила реєстрацію документа. (а. с. 20-28).

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що наведені у списку товарно-матеріальні цінності, на які накладено арешт та заборону відчуження, а саме: брус та дошка в асортименті, піддони, плити перекриття, будка-вагончик, пункт автозаправочний, цемент в асортименті, бітумна черепиця, гіпсокартон, утеплювач в асортименті, станок форматно-розкрійний, вартість якого 33000 грн., а не доларів, станок кромко-облицювальний, вартість якого 12600 грн., а не доларів, станок фрезерний, вартість якого 14000 грн., а не доларів, електротовари в асортименті, спортивно-риболовецькі товари в асортименті придбані за кредитні кошти і вимога позивачів визначена без урахування кредитних зобов’язань за кредитним договором від 29.08.2014 року, за яким ПАТ «ОСОБА_10 Аваль» надав кредитні кошти ПП «Цемлайн» в особі спадкодавця ОСОБА_9 в розмірі 69000 грн. на строк до 29.08.2015 року.

Крім того, відповідачка ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та здійснює торгівельну діяльність в двох магазинах: база-склад по вул. Фрунзе, 93 в м. Кагарлик, Київської області та орендований нею магазин риболовецьких товарів на центральному ринку в м. Кагарлик, а постановляючи ухвалу про забезпечення позову та наклавши арешт на ці два магазини та на товарно-матеріальні цінності, наявні в цих магазинах, які є предметом роздрібної та оптової торгівлі, та безпосереднім об’єктом отримання нею прибутку, суд позбавив її права займатися підприємницькою діяльністю.

Також доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд наклав арешт та заборону відчуження на зазначене в оскаржуваних ухвалах майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки відповідачка ОСОБА_2 є дружиною спадкодавця ОСОБА_9, та на майно, яке є її особистою приватною власністю відповідно до вимог ст. 57 СК України, так як придбане нею і використовується в її підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку.

Встановлено, що матеріали даної справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог щодо прийняття спадкоємцями спадщини за законом після смерті ОСОБА_9, розміру часток у спадщині кожного із спадкоємців за законом, належності на праві власності спадкодавцю ОСОБА_9 майна, на яке відкрилась спадщина, та на яке суд наклав арешт та заборону його відчуження, та співмірності такого виду забезпечення позову із заявленими позивачами вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд не врахував доказів, наданих позивачами на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; не з'ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідачів, а також відповідність виду забезпечення позову, який просять застосувати позивачі, позовним вимогам.

А встановивши таку відповідність, суд не з’ясував та не врахував чи не перешкоджають вжиті судом заходи забезпечення позову господарській діяльності відповідачки, як фізичній особі-підприємцю, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець, оскільки займається такими видами господарської діяльності, як оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, іншими видами роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та неспеціалізованою оптовою торгівлею згідно витягу з Реєстру платників єдиного податку. (а.с. 95)

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд взяв до уваги тільки інтереси позивачів і не взяв до уваги інтереси відповідачів та не з’ясував і не перевірив чи не можуть бути порушені їх права у зв'язку із застосуванням таких заходів, зокрема, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном та чи не призведе це до незворотних наслідків, та чи є співмірними такі види забезпечення позову із заявленими позивачами вимогами.

Ухвала Кагарлицького районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року про внесення уточнень до ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 28 жовтня 2015 року є незаконною, оскільки статтями 151-153 ЦПК України, якими суд керувався, вирішуючи заяву про виправлення описки в ухвалі, не передбачено внесення уточнень до ухвали про забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд, забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на майно та заборони на його відчуження, яке зазначене в оскаржуваних ухвалах, дійшов поспішного висновку, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Доводи апеляційних скарг про постановлення нової ухвали, якою накласти заборону на відчуження спадкового нерухомого майна, належного померлому ОСОБА_9, без накладення арешту на спадкове майно, не заслуговують на увагу з вищевикладених підстав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, ухвали суду не відповідають обставинам справи, постановлені з порушенням норм процесуального права і підлягають скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанціїз підстав, викладених в апеляційній скарзі, та передбачених ст. 312 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 28 жовтня 2015 року про забезпечення позову та ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року про внесення виправлень скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді