ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2016 року м. Мукачево Справа №303/7343/15-ц

2/303/200/16

номер рядка с.з. – 4

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого – судді Кость В.В.

при секретарі Прокоп Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до відповідача ОСОБА_3

третя особа: МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області

про визнання правочину дійсним та визнання право власності,

За участю:

представника позивачів – ОСОБА_4;

ВСТАНОВИВ:

Позивачі, в особі представника ОСОБА_4, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, на підставі якого просили суд визнати односторонній правочин, яким є довіреність, видана ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо володіння, користування і розпорядження транспортним засобом марки «Chevrolet», модель «Tacuma UA75Z 2.0», тип ТЗ: легковий універсал - В, 2005 року випуску, номер кузова КL1UA75ZE5K146793, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі – Автомобіль) удаваним правочином, який вчинений з метою приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу Автомобіля, а також про визнання права власності на Автомобіль за позивачами.

Третьою особою по справі зазначено МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами позивачів про фактичне укладання між ними та відповідачем саме договору купівлі-продажу Автомобіля, оскільки внутрішня воля сторін була спрямована виключно на це, так як відповідач на підставі розписки від 09.05.2015 отримала від позивача (1) грошові кошти за Автомобіль. Однак, при спробі відповідачів офіційно зареєструвати автомобіль в Мукачівському МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України в Закарпатській області, вони дізналися, на все належне рухоме майно відповідача накладено обтяження – заборона на його відчуження, зокрема і на Автомобіль, на підставі постанов державних виконавців МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції, внаслідок чого порушено їх права, як співвласників Автомобіля.

Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог зазначені положення ст.ст. 235, 655, 656 Цивільного кодексу.

Прийнявши участь у судовому розгляді справи представник позивачів позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позові та додатково вказав на те, що між сторонами був укладений удаваний правочин - доручення, з метою приховання договору купівлі-продажу, оскільки на час її оформлення у позивачів був складний матеріальний стан. Однак, волевиявлення сторін було спрямоване саме на укладення договору купівлі - продажу.

Відповідач, за умови її належного повідомлення про час і місце судового розгляду справи, до суду не з’явилася, причин неявки не повідомила, тому суд розглянув справу без її участі.

Третя особа надіслала суду письмове заперечення на позов (а.с. 33), на підставі якого просила відмовити позивачам у задоволенні поданого ними позову з огляду на те, що сторони по справі не дотримали встановленої законодавством процедури відчуження автомобіля, у вигляді укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, щоб надавала позивачам право вважатися власниками автомобіля.

Заслухавши доводи представника позивачів та дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно з положеннями частини першої та другої ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

На підставі довіреності, посвідченої 09.05.2011 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим №926 (а.с. 7), ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 представляти її інтереси як власника Автомобіля у діях, пов’язаних з його експлуатацією, відчуженням, переобладнанням, розпорядженням та ін.

У матеріалах справи міститься також копія розписки відповідача про отримання останньою від ОСОБА_1 грошових коштів у невизначеному розмірі за продаж належного їй Автомобіля (а.с. 8).

На підставі постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 листопада 2013 та від 13 червня 2014, державними виконавцями МВ ДВС Мукачівського міськрайоннного управління юстиції накладено арешт на все майно відповідача, що підтверджено також даними ОСОБА_5 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 25.11.2015 року №48409128 (а.с. 12-14).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі зазначили, що є вони є фактичними власниками Автомобіля, який відчужили на підставі Довіреності, оскільки насправді уклали договір купівлі-продажу, так як, в рахунок оплати вартості транспортного засобі позивач передав відповідачці грошові кошти, що підтверджується письмовою розпискою.

По відношенню до цього суд виходить з того, що відповідно до частини першої ст. 202 та частини третьої ст. 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основними обставинами, які підлягають встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні відповідного правочину та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2012 р. у справі № 6-133цс12).

Пунктом 3 частини першої ст. 208 Цивільного кодексу України передбачено, що за загальним правилом у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Згідно з частиною першою ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідкам його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними» судам роз'яснено про необхідність враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з вимогами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» міститься роз'яснення щодо застосування положень статті 235 ЦК України, де зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права і обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Отже, для визнання правочину удаваним слід встановити, що обидві сторони договору усвідомлювали, що вони укладають саме удавану угоду та що їх дії направлені для досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Вирішуючи переданий на розгляд суду позов, слід прийняти до уваги також правову позицію Верховного Суду України по справі №6-688цс15, яка міститься в постанові 16 грудня 2015 року і в силу правових приписів, передбачених частиною другою ст. 214 та абзацом другим частини першої ст. 3607 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд України зазначив, що загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб’єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства - виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб’єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

В свою чергу, сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно з вимогами частини першої статті 240 Цивільного кодексу України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Поряд з цим, договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Разом з тим, позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по- друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник – особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред’явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

За наслідками судового розгляду справи, судом встановлено, що договір купівлі - продажу спірного автомобіля не укладався, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та зареєстрований за відповідачем, тому відсутніми є правові підстави для задоволення позовних вимог позивачів, оскільки видача довіреності на право володіння, користування та розпорядження автомобілем не свідчить про укладення саме договору купівлі-продажу транспортного засобу, а позивачі не можуть вважатися власника такого рухомого майна та ставити вимогу про визнання за ними права власності на Автомобіль.

Позовні вимоги до відповідних територіальних органів МВС та ДВС позивачами не заявлялися.

Крім того, залишається незрозумілим, чому сторони по справі не можуть укласти договір купівлі – продажу Автомобіля у позасудовому порядку, за умови сплати відповідачем суми 1194,03 грн. на користь УПФ України в м. Мукачевому та Мукачівському районі та суми 14520,20 грн. на користь ПАТ «Альфа Банк» та зняття арешту із спільного транспортного засобу.

За таких обставин справи позов задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 8, 10, 11, 14, 57-60, 212-215, 223 224-228, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити повністю.

2. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В.В. Кость

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 11.01.2016.