Справа № 22-1165/2009 Головуючий у 1-й інстанції: Назаренко В.Я.
Категорія: 45 Доповідач: Белінська І.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Белінської І.М. - головуючої,
Гайсюка О.В., Чорнобривець О.С.,
при секретареві - Ткач І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду від 16 березня 2009 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ( третя особа - Березівська сільська рада) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відновлення межі та про визнання права спільного користування парканом і за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа - Березівська сільська рада) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою шляхом відновлення межі між суміжними земельними ділянками та про визнання за ним права користування парканом.
Зазначав, що на підставі рішення Березівської сільської ради №27 від 6.07.1993 року йому була надана земельна ділянка, площею 0,36 га у АДРЕСА_1, для індивідуального будівництва житлового будинку. 8.07.1993 року був здійснений перенос меж земельної ділянки в натурі, розбивка будівель, виготовлена схема меж земельної ділянки із закріпленням цих меж на місцевості знаками. Відповідно до цих меж він спільно із колишнім власником сусіднього домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2, збудував паркан з металевих конструкцій та шиферу, яким вони спільно користувались. Крім того, за згодою сусіда, він користувався також водоразбірним краном, який знаходився за парканом.
Придбавши житловий будинок по АДРЕСА_3, відповідачка самовільно перенесла межу між їх садибами у бік його домоволодіння на 67 см, чим створила йому перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою та парканом.
За вирішенням спору він звертався до виконкому Березівської сільської ради, проте відповідачка не визнає висновків комісії, якими було встановлено, що ширина земельної ділянки по центральному фасаду складає 19 м замість 20 м по плану, а фактична площа його земельної ділянки - 0,3445 замість 0, 36 га.
У листопаді 2008 року відповідачка та її чоловік ОСОБА_3 подали до суду зустрічний позов, в якому просили зобов”язати позивача не створювати їм перешкод у користуванні земельною присадибною земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_2.
Зазначали, що рішенням Березівської сільської ради №107/1-7 від 29.09.2004 року їй, ОСОБА_1, була надана присадибна земельна ділянка, площею 0,48 га, з яких: 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0, 23 га для ведення селянського господарства. Межі належної їй земельної ділянки визначені у технічному паспорті на житловий будинок. На протязі останніх двох років між ними та позивачем виник спір з приводу суміжного землекористування, оскільки позивач незаконно намагається демонтувати паркан, який є їх власністю і знаходиться на належній їм земельній ділянці. Заперечували, що паркан стоїть на межі їх земельних ділянок.
Рішенням Маловисківського районного суду від 16 березня 2009 року первісний позов задоволено: ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зобов”язано не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні належною йому присадибною земельною ділянкою в межах, встановлених 4.07.2007 року комісією Березівської сільської ради. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовільнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного позову, через неповне з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши докази, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині задоволення первісного позову - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Задовільняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що актом комісії Березівської сільської ради від 4.07.2007 року була встановлена межа між суміжними присадибними земельними ділянками, що належать сторонам, по існуючим металевим конструкціям паркану, який був збудований позивачем та колишнім власником суміжної садиби у 1993 році і яким вони користувалися спільно протягом 10 років. Спроби відповідачів перенести межу в бік земельної ділянки позивача є незаконними, оскільки такі дії суперечать висновкам комісії по встановленню межі.
Проте, з таким рішенням не можна погодитись.
Відповідно до ст.158 Земельного Кодексу України земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян, щодо додержання громадянами правил добросусідства вирішуються судами.
Як видно із обставин справи, між сторонами, яким належать суміжні земельні ділянки виник спір з приводу відповідності розміру та меж належних їм земельних ділянок фактичному землекористуванню, а також щодо права позивача на користування парканом.
Встановлено, що, починаючи з 1993 року до 2004 року, фактична межа між суміжними садибами проходила по паркану, збудованому з металевих конструкцій та шиферу.
Земельна ділянка, площею 0.36 га, належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі рішення виконкому Березівської сільської ради №27 від 6.07.1993 року (а.с.7) і була виділена йому для будівництва жилого будинку та господарських будівель.
Відповідачі, придбавши у власність у 2004 році житловий будинок АДРЕСА_2 та отримавши у користування присадибну земельну ділянку, вважають, що розмір належної їм земельної ділянки за планом і, зокрема, її ширина по фасадній частині не відповідає технічному паспорту на будинок. Документи, на підставі яких відповідачі набули право власності або право користування присадибною земельною ділянкою ( рішення відповідних органів влади або місцевого самоврядування, державні акти, акти переносу меж земельних ділянок в натурі), в матеріалах справи відсутні. За даними технічного паспорта на жилий будинок, що належить відповідачам, (а.с.36) фактичне землекористування складає 0, 4832 га.
Відповідно до ст.107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації (перш за все).
З акту комісії Березівської сільської ради від 4.07.2007 року та плану-схеми до нього (а.с.13, 77), яка вирішувала питання про відновлення меж, не видно, яка земельно-кадастрова документація використовувалася для відновлення межі і встановлення її по металевим трубам. На плані-схемі відображена лише земельна ділянка ОСОБА_2 Із змісту акту вбачається, що питання відновлення межі вирішувалось відповідно до фактичного землекористування, яке склалося між позивачем та колишнім власником сусідського жилого будинку (по АДРЕСА_2) на підставі пояснень самого колишнього власника та інших сусідів (а.с.13).
Проте, встановлення меж за фактичним використанням, можливе лише у разі неможливості виявлення дійсних меж, тобто меж, які б відповідали земельно-кадастровій документації, та у випадку, коли між стронами відсутній спір щодо землекористування (ч.2ст.107 ЗК).
За таких обставин, враховуючи, що клопотання про проведення відповідної технічної експертизи зацікавленою стороною заявлено не було, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову через недоведеність позовних вимог належними доказами, але безпідставно задовільнив первісний позов, оскільки факт порушення відповідачами земельних прав позивача насправді є також недоведеним. Відповідно до ч.2ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд першої інстанції не виконав вимог ч.ч.1, 3 ст.212 ЦПК України, що призвело до необгрунтованого задоволення первісного позову і ухвалення в цій частині рішення, яке не можна визнати законним і обгрунтованим.
Крім того, рішення суду в частині, якою задоволено первісний позов, неможливо виконати, оскільки воно не має конкретного змісту і відсилає до іншого документу.
Сторони не надали доказів того, що інша сторона створила перешкоди у користуванні належними їм земельними ділянками.
Що стосується спору з приводу визнання за позивачем права на спільне користування парканом, то його вирішення залежить від вирішення спору з приводу користування суміжними земельними ділянками, а тому позов не може бути задоволено і в цій частині через недоведеність вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.
Рішення Маловисківського районного суду від 16 березня 2009 року в частині задоволення первісного позову скасувати і ухвалити нове рішення, яким:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та парканом відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили.
ГОЛОВУЮЧА:
СУДДІ: