Справа № 22-1023/2009 Головуючий у 1-й інстанції: Сорока К.М.
Категорія: 33 Доповідач: Белінська І.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Белінської І.М. - головуючої,
Гайсюка О.В., Чорнобривець О.С.,
при секретареві - Ткач І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційними скаргами Державного казначейства України в особі Головного управління ДКУ в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області, ОСОБА_1 ( від імені його представника ОСОБА_2) на рішення Октябрьського районного суду м.Полтави від 6 лютого 2009 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області, апеляційного суду Полтавської області, Державного казначейства України в особі його Головного управління у Полтавській області, Лохвицького районного відділу ГУМВС України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
В обгрунтування своїх вимог зазначав, що внаслідок незаконних дій працівників Лохвицького РВ ГУМВС України в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області та судів першої та апеляційної інстанцій Полтавської області 18.12.2000 року він був незаконно затриманий за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ст.94 КК України ( в ред. 1960року), в квартирі його батьків незаконно проведено обшук, а з 21 грудня 2000 року був взятий під варту і з того часу до 5 вересня 2008 року, коли набрав законної сили виправдовувальний вирок колегії суддів Гадяцького районного суду Полтавської області, незаконно перебував під слідством та судом, у тому числі 5 років 2 місяці 28 днів - під вартою та у місцях відбування покарання, пов”язаних з позбавленням волі. Крім того, 4 липня 2007 року суддею Лохвицького районного суду він був незаконно підданий адміністративному арешту строком на 5 діб.
Посилаючись на незаконність його затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування запобіжних заходів, засудження, адміністративного арешту та на обставини щодо завдання йому у зв”язку із цим майнової та моральної шкоди, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України 5 000 гривень у відшкодування майнової, та 10 000 000 гривень - моральної шкоди.
Рішенням Октябрьського районного суду м.Полтави від 6 лютого 2009 року позов задоволено частково: з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто 600 000 гривень у відшкодування завданої йому моральної шкоди шляхом зобов”язання ДКУ списати зазначену суму грошей з відповідного рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України. В позові про відшкодування майнової шкоди ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
В апеляційній скарзі ДКУ ставиться питання про скасування рішення через порушення судом першої інстанції норм матеріального та цивільного процесуального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими. Зокрема, відповідач посилався на те, що суд не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування шкоди, оскільки він самообмовив себе у скоєнні вбивства гр-ки М”ясоїд В.Д., про що свідчить його явка з повинною. Крім того, вироком Гадяцького районного суду від 15.05.2008 року він був виправданий за ст.94 КК України 1960р., але засуджений за ч.1ст.309 КК України. Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є необгрунтованим та, зважаючи на обставини, що мають значення для вирішення цього питання, завищеним, а формулювання резолютивної частини рішення суперечить Порядку виконання ДКУ рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконніми діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів.
Аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі Прокуратури Полтавської області.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить змінити рішення суду в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди і збільшити розмір присудженої на його користь суми до заявленої у позовній заяві.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Державного казначейства України, прокуратури, ОСОБА_1, дослідивши наявні в матеріалах справи та ті, що були надані додатково, докази, колегія суддів вирішила, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру грошової суми, що підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування завданої йому моральної шкоди, з таких підстав.
Задовільняючи позов в частині вимог про відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд першої інстанції встановив, що 15.05.2008 року Гадяцьким районним судом Полтавської області було постановлено виправдовувальний вирок у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ст.94 КК України (1960 року), який набрав законної сили 5.09.2008 року. З цих підстав дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду щодо затримання позивача за підозрою у вчиненні зазначеного злочину, притягнення як обвинуваченого, взяття і тримання його під вартою, попередніх засуджень та застосування адміністративного арешту визнані судом незаконними, а за позивачем визнано право на відшкодування завданої йому цими діями моральної шкоди відповідно до ст.1176 ЦК України та Закону України від 1.12.1994 року “ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”( далі Закон).
Такий висновок суду грунтується на повному та всебічному з”ясуванні обставин, що мають значення для справи, правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки матеріали справи та встановлені судом факти дійсно свідчать про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди відповідно до п.п.1, 2ст.1 та п.п.1,4 ст.2, п.5ст.3 Закону.
Доводи, викладені ДКУ та Прокурором в апеляційних скаргах, щодо факту неповної реабілітації ОСОБА_1 виправдувальним вироком, є безпідставними, оскільки по своїй юридичній природі виправдувальний вирок повністю реабілітує особу, яка притягувалась до кримінальної відповідальності, оскільки така особа не визнана винною у скоєнні злочину. Нереабілітуючі ж підстави - це такі, які звільняють від відповідальності та покарання особу, визнану винною у вчиненні злочину. Той факт, що одним і тим же вироком суду від 15.05.2008 року він був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1ст.309 КК України і засуджений до штрафу в сумі 850 гривень, також не спростовує висновку суду про право позивача на відшкодування завданої йому моральної шкоди у визначеному Законом порядку, оскільки встановлено, що незаконні дії мали місце у зв”язку саме із його притягненням до кримінальної відповідальності за ст.94 КК України (1960 року), за якою він був виправданий судом.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і для відмови в позові доводи скарг про те, що ОСОБА_1, обмовивши себе у скоєнні вбивства шляхом явки з повинною, не має права на відшкодування шкоди згідно із ч.4ст.1176 ЦК, оскільки вироком Гадяцького районного суду від 15.05.2008 року цей документ не визнаний доказом його вини (а.с.69-71), а тому відомості, які ОСОБА_1 18.02.2000 року повідомив прокурору Лохвицького району, та які були зафіксовані у протоколі явки з повинною, не можуть бути розцінені як самообмова у контексті зазначеної норми закону, оскільки ці відомості не перешкоджали з”ясуванню істини та не сприяли незаконному притягненню його до кримінальної відповідальності. Крім того, з матеріалів справи сбачається, що в подальшому ОСОБА_1 своєї вини у скоєнні злочину, передбачено ст.94 КК не визнавав, кримінальна справа неодноразово поверталась судом на додаткове розслідування з підстав порушення органом досудового слідства вимог КПК України щодо повноти та правильності проведення слідства.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що питання визначення судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди, вирішене без належного застосування положень чч.5,6 ст.4, ч.ч.3,3 ст.13 Закону.
Так, відповідно до частин 5 та 6 ст.4 Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв”язків, вимагають від нього додаткових зусиль до організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, визначених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати під час перебування під слідством чи судом.
Зважаючи на викладене, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід було також врахувати дані про особу позивача, обсяг та значимість втрат, які він зазнав у зв”язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, ступінь його психічних страждань. Так вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 ніде не працював, під час перебування під слідством по обвинуваченню його за ст.94 КК України (1960) скоїв злочин, передбачений ч.1ст.309 КК України, за що був засуджений. У вироку суду, з посиланням на акт амбулаторної судової психолого-психіатрічної експертизи №513 від 19.07.2007 року, зазначено, що ОСОБА_1 виявляє низьку вразливість, емоційну нестійкість, ознаки легкої розумової відсталості (а.с.71), що за відсутності інших доказів, які б свідчили про тяжке переживання ним ситуації, в якій він опинився у зв”язку із перебуванням під слідством, про втрату нормальних життєвих зв”язків призводить до висновку про недоведеність позивачем факту тяжких психічних переживань з цього приводу та інших негативних наслідків морального характеру, крім звичайних, пов”язаних з тривалим обмеженням волі.
При визначенні розміру відшкодування необхідно також врахувати те, що виправдувальний вирок щодо позивача було постановлено саме з підстав недоведеності його вини у вчиненні злочину.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 70 000 гривень, тобто близький до мінімального розміру, визначеного п.3ст.13 Закону.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив факт наявності підстав для відшкодування позивачу шкоди в порядку, передбаченому Законом, але неправильно визначив розмір такого відшкодування, рішення суду підлягає зміні, відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, шляхом зменшення суми грошей, присудженої до стягнення на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України, з 600 000 гривень до 70 000 гривень.
З цих же підстав апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307- 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а апеляційні скарги Державного казначейства України в особі Головного управління ДКУ в Полтавській області, Прокуратури Полтавської області задовільнити частково.
Рішення Октябрьського районного суду м.Полтави від 6 лютого 2009 року змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Стягнути на користь ОСОБА_1 70 000 (сімдесят тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством, судом та адміністративним арештом, з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету України.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили.
ГОЛОВУЮЧА:
СУДДІ: