РІШЕННЯ                                   справа № 2-53/2009

                                          ІМ”ЯМ  УКРАЇНИ

16 червня 2009 року                                        Верхньодніпровський районний суд

                                                                            Дніпропетровської області

В складі: головуючого – судді Петрюк Т.М.

                При секретарі – Рудовій Л.В.
                За участю представників – ОСОБА_1., адвоката ОСОБА_2

   Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4,т та ОСОБА_5  третя особа Приватний нотаріус Верхньодніпровського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсним договору довічного утримання, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання  особистої приватної власності на майно, набуте за час окремого проживання подружжя-

                                           ВСТАНОВИВ:

  До суду звернувся позивач ОСОБА_3 з позовом про визнання недійсним договору  довічного утримання до відповідачів ОСОБА_4., та ОСОБА_5, посилаючись на слідуюче: 14.02.1969 року між ним та ОСОБА_7., був укладений шлюб зареєстрований виконкомом Дніпровської селещної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, про що був зроблений актовий запис за № 6.

    З моменту реєстрації шлюбу він з дружиною фактично проживав в квартирі будинку АДРЕСА_7. З початку в квартирі була прописана його дружина, а з 14.08.1995 року в цю квартиру прописався і він.

        До 1990 року ця квартира належала та стояла на балансі ВАТ Верхньодніпровський КПК.

       В 1990 році між ним та дружиною була досягнута домовленість про купівлю вищезазначеної квартири за спільні кошти. На виконання цієї угоди 07.08.1990 року між його дружиною та ВАТ “Верхньодніпровський КПК” був укладений договір про купівлю- продаж даної квартири. Гроші ними були сплачені до підписання угоди.

          Приблизно в серпні 2006 року з ним трапився інсульт, у нього відібрало руку і ногу, і він не міг ними поворухнути. Оскільки його дружина по старості не могла його доглядати, його в вересні 2006 року забрала доглядати невістка ОСОБА_8, в АДРЕСА_8.

       Так як за станом здоров”я він постійно змушений був звертатись за медичною допомогою до Лихівської дільничої лікарні, йому стали відмовляти в наданні такої допомоги, в зв”язку з тим, що він був прописаний в іншому районі, тому з 24.10.2006 року він змушений був виписатись з сел. Дніпровського та прописатись у своєї невістки в АДРЕСА_8.

          Але навіть після того як він виписався з сел. Дніпровське він неодноразово приїздив до своєї дружини, спілкувався з нею, у них були добрі стосунки.

           ІНФОРМАЦІЯ_7 року його дружина померла.

           Після смерті дружини він звернувся до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і за його запитом дізнався, що квартира, яку вони купили разом з дружиною, вже їй не належить, а належить відповідачам по справі на підставі договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу 04.06.2007 року. Таким чином належна йому з дружиною квартира була таємно без його згоди та погодження як співвласника відчужена на користь відповідачів, ні за яких умов він не дав би згоди дружині на відчуження належної їм квартири, що й стало підставою звернення до суду.

     Відповідачі ОСОБА_4., та ОСОБА_5 звернулись з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3., про визнання особистої приватної власності на  майно, набуте за час окремого проживання подружжя посилаючись на таке вони вважають, що спірна квартира в будинку АДРЕСА_7 є  особистою приватною власністю ОСОБА_7, так як набувалась нею хоч і в період шлюбу, але за кошти, що належали їй особисто, за договором купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори 07.08.1990 року, тобто в період окремого проживання ОСОБА_7, та ОСОБА_3 при фактичному припинені між ними шлюбних відносин, тому спірна квартира належить ОСОБА_7, на праві  особистої приватної власності  і ОСОБА_3, ніякого права на дану квартиру не має та не мав.

    В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги за первісним позовом підтримав в повному об”ємі, а позовні вимоги за зустрічним позовом не визнав. При цьому пояснив, що з ОСОБА_7, вони зареєстрували шлюб в 1969 році, шлюб не розривали. З 1969 року проживали спільно в квартирі ОСОБА_7, працювали, отримували заробітну плату. Він  отримані гроші  віддавав дружині  і вона ними розпоряджалась за їхньою спільною згодою. Коли досягли похилого віку стали обоє хворіти. Дружина хворіла, перенесла операцію. Три рази лікувалась в лікарні, він дава кошти на її лікування. Потім і він став хворіти, не міг сам обслуговувати себе, ні надавати допомогу дружині. Так як вони проживали самі і нікому було за ними доглядати ОСОБА_7, запропонувала йому, щоб він переїхав до своїх рідних в П”ятихатський район. Син та невістка забрали його , але невдовзі після цього помер його син, він залишився жити з невісткою. Хоч проживав і окремо, але разом з невісткою навідувався до своє дружини. Після її смерті давав кошти на її поховання. ОСОБА_7, похована в с. Холодлівка, а  не в сел. Дніпровське. Останнім часом його дружина також потребувала догляду, за нею доглядали  ОСОБА_9 і ОСОБА_10. Розпорядившись таким чином квартирою  його покійна дружина позбавила його житла.

     Представник позивача позовні вимоги за первісним позовом підтримала, за зустрічним позовом не визнала з підстав викладених в позовній заяві та виходячи з пояснень позивача.

     Відповідач ОСОБА_5 проти позовних вимог  за первісним позовом заперечувала, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримала в повному об”ємі при цьому пояснила,  що в 1989 році вона познайомилась з сином ОСОБА_7, зовсім в іншому місті  на території Росії, Він просив її допомагати матері, так як сам не міг часто приїзджати до неї. Вона в 1990 році відвідала ОСОБА_7. ніякого чоловіка вона там не бачила. Потім іноді вона продовжувала відвідувати ОСОБА_7 З часом ОСОБА_7 все більше хворіла, потребувала допомоги, але так як проживала одна ніхто цієї допомоги їй не надавав. Їй відомо, що ОСОБА_7, зверталась до жителів сел. Дніпровське з проханням доглянути її, але вони відмовлялись. В одне із відвідування нею ОСОБА_7, остання попросила її доглядати за нею. В той час ОСОБА_7 була в дуже тяжкому стані, через хворобу вона втрачала свідомість, часто падала, тому на ній були сліди від забоїв, синці. В квартирі були антисанітарні умови, навіть бігали криси, їжу вона  не могла собі приготувати, як не могла помити посуд, прати білизну,  зробити прибирання в квартирі. Вона запитала ОСОБА_7. як до цього віднесеться її чоловік, що вона буде доглядати  її, але ОСОБА_7. відповіла, що ніякого чоловіка в неї немає, квартира належить їй, так як вона сама її купила, тому сама буде і розпоряджатись нею. Вона протягом певного часу не погоджувалась з пропозицією ОСОБА_7 Але продовжувала її відвідувати, та так як їй дійсно була потрібна допомога і вона з людяності продовжувала її надавати. Потім ОСОБА_7, наполягла на тому , щоб оформити договір довічного утримання, такий договір був оформлений. Нотаріус при оформленні договору перевіряв, чи не перебуває ОСОБА_7, у шлюбі, і лише після того як пересвідчився, що вона не перебуває у шлюбі оформив договір довічного утримання. За час надання нею допомоги, ніхто з близьких ОСОБА_7, до неї не навідувався, а коли вона померла з”явився її чоловік з родичами став вимагати, щоб ОСОБА_7. поховали в АДРЕСА_8, ввівши її в оману, що туди на поховання має приїхати син ОСОБА_7, тому вона і погодилась, щоб Дмітрієву поховали там.

    Відповідач ОСОБА_4., в судове засідання не з”вилась згідно довіреності від 16.10.2008 року уповноважила відповідача ОСОБА_5,  представляти її інтереси в суді.

       Представник відповідача ОСОБА_5, - адвокат ОСОБА_2., проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечував, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав вказуючи , що спірна квартиру позивачка купила у Верхньодніпровському КПК, згідно чинного на той час законодавства, це була не купівля, а оплатна приватизація житла, і викупити квартиру могла тільки та особа, якій дана квартира виділялась. Згідно реєстрації по паспортному режиму позивач ОСОБА_3, в квартирі не проживав, так як відсутня прописка його в квартирі. Він прописався там лише в 1995 році, а до того він  був зареєстрований в своєму будинку в АДРЕСА_3, і згідно реєстрації в домовій книзі він не виписаний з цього будинку і по цей час.  Тому навіть якщо він проживав у квартирі ОСОБА_7,. то порушував паспортний режим. Згідно довідок Дніпровської селещної ради на час купівлі квартири ОСОБА_7,. в квартирі проживала одна. Згідно договорів укладених з підприємствами, що надають комунальні послуги, всі вони укладені з ОСОБА_7., оплату за комунальні послуги також проводила ОСОБА_7, так як в усіх розрахункових книжках за комунальні послуги  зазначене  її прізвище. Допитані в судовому засіданні свідки також підтвердили, що ОСОБА_7, проживала одна, тому квартира, яку вона купила повинна належати їй на праві особистої приватної власності і позивач ніякого відношення до неї не має,так як як квартири придбана за час їх окремого проживання. Крім того безпідставними вважає пояснення позивача про те, що кошти від продажу його будинку пішли на оплату даної квартири, так як квартира придбана в 1990 році, а будинок він продав в 1991 році вже після придбання квартири. Крім того позивач сам написав розписку в присутності  свідків про те, що він ніяких претензій до квартири ОСОБА_7, не має.

      Третя особа приватний нотаріус Верхньодніпровського районного  нотаріального округу ОСОБА_6, пояснив суду, що в червні 2007 року до нього звернулась ОСОБА_7, з проханням оформити договір довічного утримання з ОСОБА_5, та ОСОБА_4. Він перевірив всі подані йому документи, а саме право власності на квартиру, паспорт заявниці. В паспорті відсутній штамп про реєстрацію шлюбу. Він задавав їй питання про те, чи одружена вона, на що вона відповідала, що колись був в неї чоловік, а тепер немає і він ніякого відношення до квартири не має, так як вона сама купила вказану квартиру. Він попередив її про наслідки надання недостовірних відомостей і про те, що в цьому випадку договір може бути визнаний недійсним. Після чого оформив договір довічного утримання.

     Вислухавши сторони представників сторін, третю особу, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково за слідуючими обставинами: 14.02.1969 року між позивачем  та ОСОБА_7., був укладений шлюб зареєстрований виконкомом Дніпровської селещної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, про що був зроблений актовий запис за № 6, що підтверджується довідкою Дніпровської селещної ради. Згідно повідомлення Верхньодніпровського відділу РАЦС запису про розірвання шлюбу  до актового № 6 від 14 лютого 1969 року про укладення шлюбу між ОСОБА_3, та ОСОБА_7. (дошлюбне прізвище ОСОБА_7, не вносилось). Крім того в дослідженому в судовому засіданні паспорті ОСОБА_3., в графі сімейний стан є відмітка про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_7., паспорт видавався в січні 2001 року. Таким чином судом встановлено, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7., з  14.02.1969 року і шлюб між ними в установлено законом порядку не розривався.

      Причини з яких в паспорті ОСОБА_7, відсутній запис про реєстрацію шлюбу, та в зв”язку з чим паспорт виданий на ім”я ОСОБА_7, а не ОСОБА_7, суд  встановити не може. Згідно наданої суду копії паспорта на ім”я ОСОБА_7, він виданий в вересні 2002 року без відмітки про реєстрацію шлюбу. Однак відсутність в її паспорті запису про реєстрацію шлюбу не є доказом того, шлюб між нею та позивачем розірвано, так як це спростовується довідкою про реєстрацію шлюбу та повідомлення Верхньодніпровського РАЦС, що шлюб між  ними не розривався.

   Згідно договору купівлі-продажу квартири від 07.08.1990 року ОСОБА_7, купила у Верхньдніпровського крохмало-паточного комбінату  квартиру, що складається з  частини  шлакоблочного жилого будинку загальною площею 61.2 кв. м. з надвірними спорудами. Дана квартира була  куплена ОСОБА_7, в період перебування у шлюбі, так як на той час шлюб між нею та позивачем вже був укладений і не розривався.

     Відповідно до ст. 22 КпШС України,чинного на час укладення цієї угоди, майно, набуте подружжям за час шлюбу є їх спільною власністю, кожний із подружжя має рівні права щодо володіння, користування і розпорядження цим майном.

        Суд вважає безпідставним посилання представника відповідача, що в даному випадку  проведена оплатна приватизація квартир і отримати у власність квартиру могли лише ті особи хто отримав дану квартиру.

           Положенням “Про продаж громадянам у власність квартир в будинках державного та  громадського жилого фонду, їх ремонт та утримання”  від 19.05.1989 року № 142 п.2 встановлено, що наймач жилого приміщення  в будинку державного та громадського жилого фонду та члени його сім”ї вправі викупити у власника відповідну квартиру. Тобто мова йде саме про викуп квартири,  а не її приватизацію. А також встановлено, що дане право надається не тільки наймачеві, а й та членам його сім”ї. Тому не тільки одна ОСОБА_7, мала право на викуп квартири, а таке право мали і члени її сім”ї, а позивач ОСОБА_3, як чоловік був членом сім”ї позивачки.

         Виходячи навіть з того, що наймачем даної квартири  ОСОБА_7, була ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, що ним не заперечується, у власність дана квартира набута нею в період шлюбу і набута дана квартири по оплатній угоді договору-купівлі продажу, свідоцтва про приватизацію цієї квартири  безпосередньо ОСОБА_7., суду не наданн, тому суд робить висновок про те, що квартира є саме спільною сумісною власністю подружжя, так як договір купівлі-продажу квартири хоч і укладався з одним із подружжя, а саме ОСОБА_7., але укладався в інтересах сім”ї.

           Свідок ОСОБА_11., в судовому засіданні пояснювала, що вона була свідком того як ОСОБА_7, віддавала її матері гроші. І на її запитання що це за гроші мати пояснювала, що це ОСОБА_7 віддавала борг, так як брала в неї гроші на покупку квартири не є підтвердженням того, що квартира куплена лише за кошти ОСОБА_7, так як в сім”ї могло не вистачати коштів для купівлі квартири, будь-хто  з подружжя міг позичати для цього гроші, а потім віддавати їх.

                 Безпідставним суд вважає також посилання представника відповідача на те, що на момент купівлі квартири відповідач не проживав разом з ОСОБА_7., так  як  був зареєстрований у спірній квартирі лише в 1995 році після купівлі квартири, відповідно квартира куплена під час роздільного проживання подружжя і тому не може бути спільною  сумісною власністю подружжя. Так як по – перше, реєстрація особи за певною адресою ще не означає, що особа проживає саме там. Згідно дослідженої в судовому засіданні домової книги по АДРЕСА_3 вбачається, що позивач ОСОБА_3., зареєстрований там з 05.05.1965 року і відмітки про його зняття з реєстрації не має, проте, починаючи з 2006 року він проживав в с. Холодівка П”ятихатського району, що підтверджується відміткою про його реєстрацію в паспорті. Крім того в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 ОСОБА_14, в судовому засіданні пояснювали, що ОСОБА_3., не проживав з ОСОБА_7, в сел Дніпровське  ще починаючи з 2000-2002 року.

      Виходячи з показань свідка ОСОБА_15, встановлено, що вона в 1978 році була направлена в сел. Дніпровське  на роботу як молодий спеціаліст і так як будинок в якому вона повинна була отримати квартиру тільки будувався вона знімала квартиру  у ОСОБА_3., по вул. Первомайській . Під час її роботи в тваринницькому комплексі стався такий випадок, що на роботу не вийшов тракторист, який підвозив корм худобі і директор їй сказав, щоб вона їхала та брала ОСОБА_3., який також працював у них трактористом, щоб той замінив тракториста, що не вийшов на роботу, то вона їздила на  вул. Садову, де проживав ОСОБА_3, та забирала його на роботу. В будинку ОСОБА_3.,  де вона знімала квартиру вона проживала одна, ОСОБА_3, проживав разом зі своєю дружиною по вул. Садовій.

            Оцінюючи показання свідків суд робить висновок, що ОСОБА_3, проживав зі своє дружиною по АДРЕСА_3, а не по вул. Першотравенській. Навіть ті свідки, які  давали показання, що ОСОБА_3., не проживав з ОСОБА_7., вказують що це було приблизно в 2000-2002 роках, а не в 1990 році, коли купувалась квартира.

          По-друге, посилання відповідачів  на те, що всі договори на надання комунальних послуг укладались з ОСОБА_7., в розрахункових книжках по оплаті комунальних послуг теж указається, що за послуги сплачувала ОСОБА_7, і це півдтверджує, що ОСОБА_3, спільно з нею не проживав, суд вважає також безпідставними, так як договори на  надання комунальних послуг укладаються з власником житла, а згідно договору купівлі продажу квартири власником є ОСОБА_7, тому договори укладались саме з нею, в розрахункових книжках також зазначається прізвище власника  житла неззалежно від того хто і за чиї кошти оплачує ці послуги. Крім того оглядаючи  розрахункові книжки в деяких із них вказується на кількість проживаючих – 2 чоловіки, та на наявність льоготи, а так як ОСОБА_3, є учасником бойових дій згідно поданого суду посвідчення, то ці льготи мав саме він. Тому, що доказів про наявність льгот по оплаті комунальних послуг за ОСОБА_7., суду не надано.

             Пог-третє,  відповідно до ст. 21 КпШС України кожен із подружжя вільний у виборі місця проживання. Таким чином навіть факт окремого проживання подружжя не вказує на відсутність між ними подружніх відносин.

                  Допитані в судовому засіданні свідки АДРЕСА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_8, пояснювали суду, що подружжя ОСОБА_3 весь час проживали дружно, значних сварок та скандалів, що приводили до неможливості спільного проживання між ними не виникало.

                Сімейним законодавством, що діяло на час купівлі ОСОБА_7., квартири не передбачалась можливість встановлення роздільного проживання подружжя і ОСОБА_3, та ОСОБА_7, його не встановлювали. Тому суд не може зробити висновок про роздільне проживання подружжя на час купівлі квартири по вулиці Садовій.  Окремо вони почали проживати  з 2006 року, коли ОСОБА_3, за станом здоров»я змушений був виїхати на проживання в АДРЕСА_8,  але нвіть тоді він періодично приздив до ОСОБА_7, та підтримув з нею відносини,  що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_17

            Крім того, коли ОСОБА_7, померла, ОСОБА_3, приїхав до сел. Дніпровське, щоб забрати дружину та поховати за місцем його проживання в АДРЕСА_8, надавав кошти на проведення поховання, що не заперечується відповідачем ОСОБА_5, та її чоловіком свідком ОСОБА_18

                       При цьому суд критично ставиться до пояснень ОСОБА_5, та свідка ОСОБА_18, про те, що вони не знали, що у ОСОБА_7, є чоловік, так як,  коли приїхав ОСОБА_3,  з вимогою щоб віддали тіло ОСОБА_7, для поховання в АДРЕСА_8 вони не заперечували  проти цього, що вказує на те, що їм було відомо про відносини між ними, так як зовсім незнайомому чоловіку ці дії  вони б не дозволи зробити.

                    ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_7, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

           Після смерті ОСОБА_7 позивач ОСОБА_3, звернувся до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і за його запитом дізнався, що квартира, яку вони купили разом з дружиною, вже їй не належить, а належить відповідачам по справі на підставі договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу 04.06.2007 року.

                  Із дослідженого в судовому засіданні договору довічного утримання від 04.06.12008 року встановлено, що ОСОБА_7, передала ОСОБА_4., та ОСОБА_5, квартиру по АДРЕСА_7 з метою отримання від них послуг по її утриманню,

        Нотаріусом подана  копія заяви ОСОБА_7 в якій вона стверджує, що в шлюбі не перебувала і не перебуває, ні з ким не проживала та не проживає однією сім”єю без укладення шлюбу. Ця заява та відсутність у паспорті ОСОБА_7, штампу про реєстрацію шлюбу дали змогу нотаріусу оформити договір довічного утримання без згоди позивача. Тому дії нотаріуса не можуть бути неправомірними, так як ОСОБА_7, сама ввела в оману нотаріуса щодо свого сімейного стану, або на той час в силу віку та стану здоров”я помилялась відносно свого сімейного положення та належності  особисто їй кварти.

      На час укладення договору довічного утримання на відносини між ОСОБА_3., та ОСОБА_7,. поширювалась дія Сімейного кодексу України.

    Згідно ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що хоч один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

   Окреме проживання на той час ОСОБА_3., та ОСОБА_7, викликане поважними причинами, а саме хворобою та тим що в силу  похилого віку вони вже не могли доглядати одне за одним і самі потребували догляду. Проте окреме їх проживання не є підставою для припинення подружніх відносин, так як відповідно  до ст. 56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

      Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності  здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо  розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

        Доказів про те, що між ОСОБА_3, та ОСОБА_7., існувала домовленість про інший порядок володіння користування і розпорядження майном суду не надано.

        Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні посилались на те, що ОСОБА_3, писав розписку в присутності свідків про те, що він ніяких претензій до квартирі ОСОБА_7,. не має. Але дана розписка не може бути визнана судом як така, що має правові наслідки, чи встановлює інший порядок щодо володіння, користування та розпорядження спірною квартирою, так як  невідомо кому і при яких обставинах вона написана. Крім того відповідно до ст. 9.10 ЦК україни ( в ред 1963 року), ст. 27 ЦК України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені  законом цивільні права та обов”язки, є нікчемним. Тобто дана розписка обмежує права  позивача ОСОБА_3., в той час як законодавством передбачено, що ніякий орган, посадова, особа, чи особа  відносно сама до  себе  не може обмежити в правоздатності. Тому написання ОСОБА_3,  такої розписки  не призводить до позбавлення його права спільної сумісної власності на  спірну квартиру, так як вона є нікчемною.

      Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

      ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, що встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України

     Так як ОСОБА_7, в момент укладення договору довічного утримання недотримала вимог закону, щодо одержання згоди ОСОБА_3., на укладення цього правочину, тобто на розпорядження квартирою, що перебувала у їх спільній сумісній власності, суд вважає, що такий правочин повинен бути визнати недійсним.

     Проте вирішуючи питання щодо обсягу недійсності даного правочину, суд вважає, що він повинен бути визнаний недійсним частково, а саме в розмірі укладення договору довічного утримання на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3.

       Так як виходячи з  того, що дана квартира належала позивачеві та ОСОБА_7. на справі спільної сумісної власності, а частки подружжя в спільному  сумісному майні є рівними, то кожному із них належало по Ѕ частині спірної квартири.

      Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона  (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов”язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом  довічно.

      Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_7,. за віком та стану здоров”я потребувала постійного догляду, це не заперечується ні сторонами, та  підтверджується усіма свідками, допитаними в судовому засіданні, які пояснювали, що вона останнім часом дуже хворіла, втрачала свідомість, не могла себе обслужити, навести лад у будинку, в в з”язку з чим зверталась не до однієї особи з проханням доглянути її і лише ОСОБА_5, та ОСОБА_4., погодились надавати їй такий догляд, та його в дійсності надавали, що також підтверджується показанням допитаних в судовому засіданні свідків.

         Тому суд робить висновок про те, що ОСОБА_7,  без згоди ОСОБА_3., могла розпорядитись тією частиною майна, а саме квартири, що належала їй у праві спільної сумісної власності. Відповідно  Ѕ частину квартири вона могла передати у власність відповідачам з метою одержання догляду, а на  1\2 частину цієї квартири, що належала у праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, для передачі її  відповідачам за договором довічного утримання повинна була отримати згоду позивача. Але цього не зробила, ввівши в оману і  нотаріуса, що посвідчував договір довічного утримання і відповідачів, яким передала квартиру.

       Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочинук кожна із сторні зобов”язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину.

        Такис чином позивачу ОСОБА_3 підлягє поренненню у власність 1\2 частину квартири АДРЕСА_7і

    На основі ст. ст 21, 22, 28 КпШС України, ст. ст. 60, 65, 67 СК України, ст. 203, 215, 368, 369 ЦК України 57, 60 ЦК України , керуючись ст. 10, 60, 212 ЦПК України, суд,-

                                               ВИРІШИВ:

       Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково

      Визнати частково недійсним  договір довічного утримання, укладений 04.06.2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі 856 в розмірі передачі права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_7

    У задоволенні позовних  вимог за зустрічною позовною заявою про визнання особистої приватної власності на майно набуте за час окремого проживання подружжя позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5  – відмовити.

         Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі заяви про його оскарження до Верхньодніпровського районного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом 20 днів після подачі заяви через Верхньодніпровський районний суд. Або шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з0 моменту проголошення рішення.

Головуючий