Справа №2-а-113 / 2009р
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2009року Верхньодніпровський районний суд
Дніпропетровської області
в складі: головуючого судді – Петрюк Т.М.
при секретарі - Рудовій Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Верхньодніпровськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської райдержадміністрації, Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по щорічній разовій допомозі до 5 травня як учаснику бойових дій,
ВСТАНОВИВ :
Д о суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської райдержадміністрації та Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по щорічній разовій грошовій допомозі до 5 травня як інваліду війни П групи, учаснику бойових дій на підставі ст.ст. 12, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. за період 2007р-2008р, посилаючись на те, що він має право на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком як інвалід війни, учасник бойових дій. Йому було виплачено в 2007р-360 грн., в 2008 р- 400грн. Всього 760 грн. Виплатити допомогу в повному розмір 8-ми мінімальних пенсій за віком відповідач відмовляється, тому прохає визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період 2004-2008рр.
В судове засідання позивач не з”явився подавши заяву про слухання справи у його відсутність
Представник відповідача- Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської райдержадміністрації позовні вимоги не визнав, посилаючиь, що відповідач не є належним відповідачем, оскідьки нарахування та виплата вказаної допомоги проводиться Головним управлінням праці та соціального зхахисту населення Дніпропетровськох облдержадміністрації.
Відповідач- Головне Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації направив суду заперчення проти позову з проханням розгляду справи за відсутності його представника, позовні вимои не визнав, посилаючись на те, що порядок виплати разової грошової допомоги визначає постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2004р №177 та Закон про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідач Центр по нарахуванню та виплаті допомог та здійсненню контролю за правильностю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомг позовні вимоги не визнав посилаючиь, що не є належним відповідачем, оскідьки нарахування вказаної допомоги проводиться Головним управлінням праці та соціального зхахисту населення Дніпропетровськох облдержадміністрації, всі нараховані кошти перераховуються на їхні рахунки і вони лише здійснюють виплату тих коштів, що нараховані головним управлінням та переведені на їхні рахунки
Вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши докази по справі суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за слідуючими підставами:
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 є інвалідом війни П групи, учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та довідкою МСЕК ДНА-01 № 205563 має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N3551-XII як інваліду війни -учасник бойових дій.
Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня позивачеві як учаснику бойових дій в 2004-2008рр провадилася Головним управлінням праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації.
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на отримання щорічних до 5 травня відповідного року разових грошових допомог.
Відповідно до приписів ст.12 Закону щорічно до 5 травня ветеранам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом «Про державний бюджет України.»
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет україни на 2007р» мінімальна пенсія за віком у 2007р встановлена у розмірі: з 01.01.2007р по 31.03.2007р-380грн., з 01.04.2007р по 30.09.2007р- 406грн., з 01.10.2007р по 31.12.2007р- 411грн.. а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008р та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» пенсія мінімальна за віком у 2008р встановлена у розмірі: з 01.01.2008р по 31.03.2008р- 470грн., з 01.04.2008р по 30.06.2008р- 481грн., з 01.07.2008р по 30.09.2008р- 482грн., з 01.10.2008р по 31.12.2008р- 498грн.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач отримував разову грошову допомогу, але не в повному обсязі, а саме: у 2004р-160грн., 2005р-330грн., 2006р- 330грн., 2007рік – 360грн, 2008рік – 400грн.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків.
На протязі 1995-2008 років в Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» неодноразово вносилися зміни, неодноразово призупинявся, в тому числі Законом України «Про державний бюджет України» на 2007, 2008 роки. У зв'язку із зупиненням дії цих статей Законами України «Про державний бюджет України» встановлювалися певні розміри щорічної разової допомоги на відповідні роки.
Враховуючи той факт, що дії статей Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були зупинені відповідними Законами України «При державний бюджет України», тому застосування норм матеріального права, а саме статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не підлягали застосуванню.
Отримання позивачем щорічної разової грошової допомоги у розмірах, встановлених Законами України «Про державний бюджет України» останнім не заперечуються.
Відповідно до ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно із п.3 ст.4 ст.22 Бюджетного кодексу України передбачено, що Управління праці та соціального захисту населення може здійснювати з бюджету будь-які бюджетні зобов'язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом України про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет.
Однак, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року положення ст.29 закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо виплат щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визнано неконституційними, тому виплати за 2007 рік слід провадити у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у повному обсязі. Дане рішення Конституційного суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнане не не конституційним.
Також, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), в тому числі, положення пункту 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
На підставі викладеного, керуючись частиною 2 статті 95 Конституції України, пунктом 3 частини 4 статті 22 та статті 23 Бюджетного кодексу України; статтею 2, частиною 2 ст.99, статтями 100, 122, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, виплата щорічної грошової допомоги, як і її розмір, який підлягав виплаті позивачеві, було встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Рішення Конституційного Суду України, який відповідно до ст.147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України – є остаточним та обов”язковим до виконання на всій території України та всіма суб'єктами владних повноважень і їх посадовими особами.
Крім того, встановлений частиною 2 ст.95 Конституції України і частиною 2 ст.38 Бюджетного кодексу перелік правовідносин, що регулюються Законом України «Про Державний бюджет України» є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.
Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик прав. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є інвалідом війни, тобто наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій.
Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є інвалідами та ветеранами війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлений певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадян України похилого віку зі статусом «ветеран війни».
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Функції з призначення, виплати разової грошової допомоги щорічно до 5 травня діючим законодавством покладено на органи праці та соціального захисту населення, тому відповідач по справі, заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивача.
Отже, бездіяльність відповідача Головного Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської райдержадміністрації є незаконною по відношенню до позивача.
Право позивача на оскарження рішень, дій та бездіяльності відповідача безпосередньо передбачено ст.10 вказаного Закону та визначено ст.4, ст.6, п.1 ч.1 ст.17 КАС України.
Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частиною 4 ст.17' Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги, що відповідач перерахував на рахунок отримання пенсій позивачу разову грошову допомогу до 5 травня 2007 року в розмірі 360,00грн, а до 5 травня 2008 року – в розмірі 400,00грн, позивач звернувся до суду про стягнення недоплачених коштів у травні 2007, 2008 років (тобто до 30.09.2007, 30.09.2008 р.р.).
Таким чином, недоплачена позивачу сума одноразової щорічної допомоги як ветерану війни на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2007-2008 роки складає:
406,00грн х 8 = 3248,00грн (2007 рік)
481,00грн х 8 = 3848,00грн (2008 рік)
3248,00грн + 3848.00грн – 760,00грн = 6336.00грн.
Отже, до сплати позивачу за період 2007-2008 роки належить сума у розмірі 6336,00грн.
Суд вирішує адміністративний спір по суті заявлених позовних вимог, а однією з таких вимог є саме стягнення недоотриманої суми допомоги у відповідному розмірі.
Положеннями ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду встановленого законом.
Так, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо суд визнав причину пропущення звернення до суду поважною, справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Отже, як вбачається з приписів ст.99 КАС України початок річного строку визначено альтернативно – це день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення. Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому при визначенні початку цього строку передусім суд бере до уваги момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення. Йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про цю бездіяльність.
Під час прийняття постанови, відповідно до п.2 ч.1 ст.161 КАС України суд вирішує чи є фактичні дані, що стосуються пропущення строку звернення до суду, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Якщо зазначені фактичні дані знаходять своє підтвердження, то це є підставою для визначення причини пропущення строку звернення до суду поважною та розгляду адміністративної справи в порядку, встановленому КАС України.
Отже, оскільки право вимоги у позивача на отримання разової грошової допомоги до 5 травня 2007 року було до 30.09.2007року, а до 5 травня 2008 року відповідно до 30.09.2008року, то й річний строк звернення – відповідно до 30.09.2008року та 30.09.2009року. а, враховуючи, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 20.02.2009року, після того як фактично дізнався про порушення його права лише на початку 2009 року, то строк звернення до суду за захистом його порушених прав, свобод чи інтересів не сплив.
Суд вважає, що дії відповідача Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, потрібно визнати неправомірними, так як саме до компетенції Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдежадміністрації відноситися обов”язок нарахування соціальних допомог відповідно до вимог чинного законодавства.
З метою захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність захисту цих прав шляхом стягнення з відповідача недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня. У позовних вимогам до відповідача-1 та відповідача - 3 - належить відмовити. оскільки вони не є розпорядником коштів даної категорії.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення недоплаченої суми одноразової щорічної допомоги до 5 травня за період 2007-2008 роки в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.
Керуючись ст.ст. 6, 11, 71, 159-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Бездіяльність Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо не призначення щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 як інваліду війни, учаснику бойових дій у відповідних розмірах згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2007-2008 роки - визнати протиправною.
Стягнути з Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 6336 грн. суми недоплаченої разової щорічної допомоги до 5 травня за період 2007р. – 2008р, .
Постанова може бути оскаржена в до Апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області шляхом подачі заяви про її оскарження до Верхньодніпровського районного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом 20 днів після подачі заяви через Верхньодніпровський районний суд. Або шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом 10 днів з моменту оголошення постанови.
Головуючий