УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ   

18 червня 2009 року                                         справа № 4/512/08-АП

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду                     у складі:

ВСТАНОВИЛА :

    24 вересня 2008р. ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 (далі по тексту відповідач) 1 563 грн. 76 коп..

Позивач посилався в позові на те, що у відповідача середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2007 році була менша, ніж встановлено нормативом, а тому                     він повинен був сплатити передбачені законом санкції в сумі 1 468 грн. 18 коп.. Оскільки               в добровільному порядку відповідач зазначену суму не сплатив, йому була нарахована пеня   в розмірі 95 грн. 58 коп..

Постановою господарського суду Запорізької області від 19.11.2008р. у справі                                        № 4/512/08-АП у задоволенні позову відмовлено.

Постанова  мотивована безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позивачем вимог, відсутністю вини відповідача в незабезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів  у 2007р., як однієї з обов'язкових умов відповідальності.

Не погодившись із винесеною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу,                 в якій просить оскаржувану постанову скасувати та винести нову про задоволення вимог позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням судом усіх обставин справи, які мають значення для її вирішення, та порушення судом норм матеріального                     і процесуального права.

Позивач та відповідач про час та місце розгляду справи повідомлялися                                у встановленому порядку, своїх представників для участі в судовому засіданні не направили, тому колегія суддів вважає можливим справу розглянути  без участі представників сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць                   для працевлаштування, зокрема інвалідів.

Спеціальним законом, який визначає основи ОСОБА_1 і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в різних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон).

Статтею 19 цього Закону передбачається, що для підприємств (об'єднань), установ                  і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно                 від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається            у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

За змістом частини третьої зазначеної статті роботодавці самостійно розраховують             та сплачують адміністративно-господарські санкції.

За даними, наведеними відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2007 рік (а.с.7), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становить 11 осіб. Відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати  на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1 особа. Фактично ж у відповідача протягом звітного періоду жодної особи, якій встановлено інвалідність не працювало.

Позивач, розцінив даний факт як невиконання нормативу та нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції в сумі 1 468 грн. 18 коп., а через їх несвоєчасну сплату нарахував 95 грн. 58 коп. пені за період прострочення з 16.04.2008р. по 24.09.2008р..

Стягнення вказаних сум і стало предметом адміністративного позову.

Працевлаштуванню інваліда передує створення відповідачем робочих місць відповідно  до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.

Відповідно до ч. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, робочим місцем інваліда визнається окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, де створено необхідні умови для праці інваліда.

В тому ж Положенні зазначається, що робоче місце інваліда вважається створеним,                 якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені                                 в його індивідуальній програмі реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів                в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі                 з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення  до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Із листа центру зайнятості  вбачається, що відповідач з січня по грудень 2007р. щомісяця надавав до інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.                 До відповідача інваліди не направлялися. Основні причин відмов громадян з обмеженою працездатністю від працевлаштування - стан здоров'я та висновки МСЕК, які заперечують  фізичне та емоційне навантаження (а.с. 11).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку,                           що неналежне виконання обов'язку в забезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів                                         в 2007р. з боку відповідача відсутнє, а тому і відсутні правові підстави для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій. Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», можна визначити як господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності, є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, учасник господарських відносин відповідає                  за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач вживав заходи, передбачені діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством, спрямовані на працевлаштування інвалідів. Сам факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності, яка могла настати лише у випадку невчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.

Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, норми чинного законодавства,                         що регулює питання надання соціальних гарантій інвалідам в Україні, враховуючи,                          що відповідач вчинив залежні від нього заходи щодо створення робочих місць                         для працевлаштування інвалідів, повідомив компетентні органи про наявність вакансій,                 а працевлаштування необхідної кількості інвалідів не відбулось незалежно від волі відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок щодо відсутності вини відповідача у невиконанні нормативу                         з працевлаштування інвалідів у 2007 році.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував                              до правовідносин, які виникли між сторонами у справі норми права, які регулюють                      саме ці правовідносини і ухвалив законне та обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Тому, постанову господарського суду Запорізької області від 19.11.2008р.   у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими по справі доказами і не можуть бути підставою  для скасування законної постанови суду.

  Керуючись  ч. 3 ст. 160, ст.ст. 198, 200, 205,  206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 19.11.2008р. у справі                                     № 4/512/08-АП  залишити без змін.

    Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.

Повний текст ухвали складено 26.06.2009р.

Головуючий суддя:                             Н.П. Баранник

Судді:                                     О.В. Юхименко

М.В. Мірошниченко