Справа № 465/12072/13-ц

пр.№ 2/464/1415/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.12.2015 року Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Радченко Е.А.

при секретарі Лобко А.С.

з участю позивача ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2

представника відповідачки ОСОБА_2 – ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

30.12.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.05.2012 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на виготовлення бетонної продукції (стовпчиків, блоків, гладких дашків та парапетів) та виставлено рахунок-фактуру № 0050 на загальну суму 46455 грн. з авансом 20000 грн. Аванс було сплачено 21.05.2012 року, а 01.06.2012 року ОСОБА_1 сплатив ще 6000 грн. Вказані гроші ОСОБА_1 передав менеджеру ФОН ОСОБА_2 – ОСОБА_4 Частину бетонної продукції було виготовлено та доставлено замовнику, проте продукція виявилася неякісною та була повернута. Було досягнуто домовленість, що ОСОБА_4 в строк до 26.12.2012 року поверне ОСОБА_1 26000 грн., проте 27.12.2012 року ОСОБА_4 віддав лише 9000 грн., а залишок в розмірі 17000 грн. зобов’язався повернути до 01.08.2013 року. Оскільки гроші повернуто не було, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 17000 грн.

06.06.2014 року по справі було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27.03.2015 року заочне рішення було скасовано за заявою відповідачки ФОП ОСОБА_2

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22.05.2015 року справу було направлено за підсудністю до Сихівського районного суду м. Львова.

11.08.2015 року ОСОБА_1 збільшено позовні вимоги. В своїй заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просить стягнути суму боргу з урахуванням передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, зменшивши розмір вимоги про стягнення боргу, оскільки частина боргу в розмірі 3000 грн. була виплачена позивачу відповідачем ОСОБА_4 під час розгляду позову. Позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідачів залишок боргу в розмірі 14000 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Відповідачі в судове засідання 25.12.2015 року не з’явилися. Клопотань про відкладення розгляду позову від відповідачів на надходило.

В судовому засіданні 25.09.2015 року відповідачка ОСОБА_2 та її представник, а в судових засіданнях 06.11.2015 року та 23.11.2015 року представник відповідачки позов не визнали, посилаючись на те, що жодних договорів ФОП ОСОБА_2 з позивачем не укладала. На час виникнення боргу ФОП ОСОБА_2 підприємницької діяльності не здійснювала, а ОСОБА_4 вже не був працівником ФОП ОСОБА_2 Тому відповідачка та її представник просили відмовити в задоволенні позову в частині стягнення боргу з відповідачки ОСОБА_2

В судових засіданнях 23.11.2015 року, 10.12.2015 року та 18.12.2015 року відповідач ОСОБА_4 позов визнав повністю та в судовому засіданні 10.12.2015 року повернув позивачеві частину боргу в розмірі 3000 грн., зазначивши, що решту боргу поверне в строк до 25.12.2015 року.

Заслухавши позивача, відповідачку ОСОБА_2 та її представника, відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

09.11.2010 року зареєстровано ФОП ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії В04 № 105846. Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_2 є оптова торгівля будівельними матеріалами, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами.

З 01.12.2010 року для здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 орендувала приміщення площею 12 метрів квадратних, що розташоване в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області на 552 км + 475 м автодороги Київ – Чоп.

05.07.2011 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено трудовий договір на виконання реалізації товарів, внесення записів до касової книги, видачі розрахункових документів, який розірвано 16.02.2012 року.

21.05.2012 року від позивача отримано замовлення на виготовлення бетонної продукції (стовпчиків, блоків, гладких дашків та парапетів) на загальну суму 46455 грн. та сплачено аванс в розмірі 20000 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № 0050 від 21.05.2012 року.

01.06.2012 року позивач сплатив авансом ще 6000 грн.

Виготовлена на замовлення позивача бетонна продукція за своєю якістю позивача не влаштувала та була повернута, а сплачений аванс в розмірі 26000 грн. відповідач ОСОБА_4 зобов’язався повернути в строк до 27.07.2012 року, що підтверджується розпискою від 23.07.2012 року.

З розписки також вбачається, що 01.08.2012 року повернута частина грошей в сумі 9000 грн.

Таким чином, на день пред’явлення позову розмір заборгованості становив 17000 грн.

В судовому засіданні 10.12.2015 року відповідач ОСОБА_4 повернув позивачеві частину боргу в розмірі 3000 грн.

Позивач просить стягнути залишок боргу з обох відповідачів.

Вирішуючи позов суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлено строку його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України – договір є обов’язковим для виконання сторонами, а з вимогами ст. 610 ЦК України – порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

В судовому засіданні встановлено, що 21.05.2012 року відповідач ОСОБА_4 взяв на себе зобов’язання виготовити для позивача замовлену ним бетонну продукцію. Після того, як було з’ясовано, що виготовлена бетонна продукція неналежної якості та позивач відмовився від її прийняття, ОСОБА_4 взяв на себе зобов’язання в строк до 27.07.2012 року повернути позивачу сплачений ним аванс в розмірі 26000 грн.

Вказана обставина підтверджується матеріалами справи та поясненнями відповідача ОСОБА_4

Також в судовому засіданні встановлено, що 01.08.2012 року відповідачем ОСОБА_4 сплачено позивачу частину боргу в розмірі 9000 грн., а 10.12.2015 року – 3000 грн.

Таким чином, залишок заборгованості складає 14000 грн.

Вирішуючи вимогу щодо стягнення боргу з обох відповідачів враховує, наявність між позивачем та відповідачкою ОСОБА_6 договірних відносин не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_6 в 2012 році не здійснювала підприємницьку діяльність, трудовий договір з ОСОБА_4 розірвано 16.02.2012 року, про що свідчать податкові декларації та запис в трудовому договорі між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що після того, як ОСОБА_6 фактично припинила свою підприємницьку діяльність як ФОП, він продовжив самостійно займатися торгівлею будівельними матеріалами в тому самому приміщенні, яке орендувала ОСОБА_6 та з використанням бланків рахунків-фактур ФОП ОСОБА_6, які залишилися в приміщенні, оскільки сам ОСОБА_4 ще не встиг зареєструватися як ФОП, але мав намір самостійно здійснювати підприємницьку діяльність.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 27 ЦПК України всі наявні докази для підтвердження своїх вимог та заперечень сторони повинні надати до початку розгляду справи по суті.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що між ним та відповідачкою ОСОБА_6 є будь-які зобов’язання.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що договірні відносини виникли між позивачем та відповідачем ОСОБА_4, та саме відповідач ОСОБА_4 отримував гроші від позивача і взяв на себе зобов’язання вказані гроші повернути.

Тому, заборгованість, яка на день ухвалення рішення складає 14000 грн., підлягає стягненню на користь позивача лише з відповідача ОСОБА_4

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні встановлено, що зобов’язання по поверненню грошей в розмірі 17000 грн. відповідачем ОСОБА_4 виконано не було. Причин, через які відповідач не виконав взяте на себе зобов’язання, відповідач суду не повідомив. Тому у суду є підстави для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Передбачені вказаною нормою 3% річних, що підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача за невиконання грошового зобов'язання, розраховані наступним чином:

- залишок заборгованості в період з 01.08.2012 року по 10.12.2015 року становив 17000 грн.;

- 3% річних на день складають 1 грн. 40 коп. (17000 грн. х 3% / 365 днів);

- з 01.08.2012 року по 10.12.2015 року минуло 1228 днів;

- 3% річних за період з 01.08.2012 року по 10.12.2015 року становлять 1719 грн. 20 коп. (1,40 грн. х 1228 днів);

- залишок заборгованості в період з 10.12.2015 року по 25.12.2015 року становити 14000 грн.;

- 3% річних на день складають 1 грн. 15 коп. (14000 грн. х 3% / 365 днів);

- з 10.12.2015 року по 25.12.2015 року минуло 14 днів;

- 3% річних за період з 10.12.2015 року по 25.12.2015 року становлять 16 грн. 10 коп. (1,15 грн. х 14 днів);

- 3% річних за весь період прострочення складають 1735 грн. 30 коп. (1719,20 грн. + 16,10 грн.).

Передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні витрати, що підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача за невиконання грошового зобов'язання, розраховані наступним чином:

січеньлютийбере-зенькві-теньтра-веньчер-веньлипеньсер-пеньвере-сеньжов-теньлисто-падгру-день

2012 100,1100,099,9100,2

2013100,299,9100,0100,0100,1100,099,999,3100,0100,4100,2100,5

2014100,2100,6102,2103,3103,8101,0100,4100,8102,9102,4101,9103,0

2015103,1105,3110.8114,0102,2100,499,099,2102,398,7102,0

- 1,001 х 1,000 х 0,999 х 1,002 х 1,002 х 0,999 х 1,000 х 1,000 х 1,001 х 1,000 х 0,999 х 0,993 х 1,000 х 1,004 х 1,002 х 1,005 х 1,002 х 1,006 х 1,022 х 1,033 х 1,038 х 1,010 х 1,004 х 1,008 х 1,029 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1,140 х 1,022 х 1,004 х 0,990 х 0,992 х 1,023 х 0,987 х 1,020 = 1,789 х 100 = 178,0 – 100 = 78,9;

- величина приросту споживчих цін (інфляції) за період зі період з вересня 2012 до грудня 2015 року – 78,9;

- інфляційні витрати становлять: 78,9 х 17000 грн. / 100 = 13413 грн.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягають стягнення залишок боргу в розмірі 14000 грн., а також передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 1775 грн. 30 коп. та інфляційні витрати в розмірі 13413 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 229 грн. 41 коп., що підтверджується квитанцією № 46 від 27.12.2013 року. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4 в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 526, 530, 610, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 27, 60, 61, 88, 169, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень, 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 1775 (одна тисяча сімсот сімдесят п’ять) гривень 30 копійок, інфляційні витрати в розмірі 13413 (тринадцять тисяч чотириста тринадцять) гривень та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 229 (двісті двадцять дев’ять) гривень 41 копійка; загалом – 29417 (двадцять дев’ять тисяч чотириста вісімнадцять) гривень 71 копійка.

В задоволенні решти позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий: