Справа № 461/4903/15 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.

Провадження № 22-ц/783/6519/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого – судді Курій Н.М.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

за секретаря Куцика І.Б.,

з участю представника Львівської міської ради – ОСОБА_2, третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівської міської ради, Узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, за участі третіх осіб – Відділу Держземагенста у м. Львові Львівської області, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради, ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року у задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що рішення узгоджувальної комісії міської ради для вирішення земельних спорів носить рекомендаційний характер і спрямоване на мирне врегулювання земельних спорів, і таке рішення не може бути оскаржене в порядку цивільного судочинства, оскільки воно не визначає права та обов’язки щодо землекористування.

Апелянт стверджує, що недопустимим є з огляду на Конституцію України, принцип верховенства права та практику Європейського суду з прав людини те, що рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів не може бути оскаржене до суду взагалі.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив гарантовані права його як позивача щодо ефективного засобу юридичного захисту та справедливого судового розгляду в такому його елементі, як право доступу до суду для захисту порушених прав чи інтересів.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції допустив формальний розгляд справи та не врахував того, що позиція судів вищих інстанцій суперечить правовій позиції Європейського суду з прав людини та Конституції України.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати.

ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився та подав заяву, в якій просив розгляд справи відкласти, а у зв’язку з неможливістю відкладення розгляду справи просив розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції,  пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи,  перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно зі ст. ст. 3,4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 2 зазначеного Кодексу стверджує, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних справ - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. В той же час, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних справ та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як встановлено з позовної заяви (з урахуванням уточнень позовних вимог), ОСОБА_4, звернувшись в суд з позовом, зазначав, що він з 2004 року є власником будинку №45 «А» на вул. Бортнянського у м. Львові та земельної ділянки, площею 0,0290 га за цією адресою. Позивач також ствердив, що проїзд до його будинку є спільним для нього та власників будинку № 45 і ширина даного проїзду забезпечує проїзд автотранспорту до будинку № 45 «А». У 2014 році ОСОБА_3 та іншими жителями будинку № 45 було порушене питання про приватизацію земельної ділянки, на якій розташований спільний проїзд, та запропоновано йому для підпису схему розмежування, відповідно до якої проїзд спільного користування належатиме до приватизованої земельної ділянки буд. № 45, однак, від підписання цієї схеми він відмовився, оскільки у разі приватизації проїзду спільного користування він був би позбавлений вільного доступу до своєї земельної ділянки та свого будинку.

Позивач також зазначає, що рішенням узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради (протокол № 134 від 05 грудня 2014 року) зобов'язано ОСОБА_3 вилучити земельну ділянку з планово-картографічних матеріалів для забезпечення спільного проїзду.

Після неодноразових звернень сторін до комісії, її рішенням (протокол № 147 від 27 березня 2015 року) на підставі заяви ОСОБА_3 від 02 лютого 2015 року, звернень ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, погоджено межу між земельними ділянками за адресами на вул. Бортнянського 45 та 45 «А» у м. Львові по лінії Б-В, залишивши проїзд спільного користування, шириною 03 метри без права його огородження та загромадження, на віддалі 01 метра від кута буд. № 45 у найвужчому місці між будинками № 45 та № 43, погоджено межу між земельними ділянками за зазначеними адресами по лінії В-Г, залишивши прохід до хвіртки вздовж стіни будинку № 45 «А», шириною 2,0 метри без права огородження.

ОСОБА_4, звертаючись з позовом до Львівської міської ради, Узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради зазначив, що вважає рішення узгоджувальної комісії, яке оформлене протоколом від 27 березня 2015 року протиправним та незаконним в частині розміру ширини погодженого проїзду - 03 метри, оскільки, воно унеможливлює проїзд автомобільної, пожежної, медичної та будь-якої іншої спеціальної техніки до його будинку, а тому він просить суд визнати недійсним та скасувати це рішення відповідача, погодити межу між земельними ділянками, залишивши у спільному користуванні проїзд, шириною 3,5 метрів та межу між земельними ділянками по лінії В-Г, залишивши проїзд у подвір'я вздовж стіни будинку № 45 «А» шириною 3,5 м.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів (ч.3 ст.152 ЗК України).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно з п. «г» ч.3 ст.152, ч.5 ст.158 ЗК України, одним із шляхів захисту прав громадян на земельні ділянки є визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що вирішується судом.

У пункті 4 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що згідно зі ст.158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рішення узгоджувальної комісії, яке оформлене протоколом від 27 березня 2015 року, не є рішенням органу місцевого самоврядування в розумінні ст.16 ЦК України, ч.3 ст.152, ст.158 ЗК України, і що таке рішення не визначає для сторін прав та обов’язків щодо землекористування та не є правовстановлюючим документом, а відтак, права та охоронювані законом інтереси позивача в розумінні ст. ст. 15, 16 ЦК України не є порушені.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та доказам, що містяться в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із твердження апелянта про порушення судом норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, обєктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правовідносини з вирішення земельних спорів регулюються ст.ст.158-161 ЗК України.

Відповідно до ч.5 ст.158 ЗК України, у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади,що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Згідно зі ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання вирішення земельних спорів, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Узгоджувальна комісія для вирішення земельних спорів Львівської міської ради утворена згідно з ухвалою Львівської міської ради №1826 від 14 листопада 2012 року «Про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів» (а.с. 99-103).

Відповідно до п. п. 1.3, 1.4 ухвали Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року №1826, основною формою діяльності узгоджувальної комісії є засідання; основним документом, який створює комісія, є протокол.

За результатами розгляду спорів щодо меж земельних ділянок, що знаходяться у власності і користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства узгоджувальна комісія готує своє рішення, яке оформлюється відповідно до протоколу і яке підписують голова та секретар узгоджувальної комісії.

Рішення узгоджувальної комісії є підставою для прийняття ухвали міської ради.

Отже, рішення узгоджувальної комісії не є рішенням органу місцевого самоврядування, а рішенням, яке є підставою для прийняття рішення органу місцевого самоврядування - ухвали, яке у разі виникнення спору, зокрема, оскарження ухвали, буде надано як доказ, який повинен оцінюватися судом відповідно до вимог статті 212 ЦПК України, тобто оскарження рішення узгоджувальної комісії не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів особи.

З урахуванням наведеного, інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають а отже суд апеляційної інстанції не бере їх до уваги, оскільки вони не мають правового значення.

Суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам, які є в матеріалах справи, правильно застосував матеріальний закон, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Курій Н.М.

Судді: Крайник Н.П.

ОСОБА_9