ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.12.15р. Справа № 904/10549/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області) в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Ресурс" (м. Донецьк)

до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення вартості нестачі вантажу в вагоні № 67875450 у розмірі 9 721 грн. 29 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 88 від 23.12.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - провідний юрисконсульт (довіреність № 71 від 01.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Ресурс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - відповідач), в якому просить суд стягнути шкоду, завдану недостачею, у розмірі 9 721 грн. 29 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем, як перевізником, свого обов'язку із забезпечення схоронності переданого йому до перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу, як вантажоодержувачу, була спричинена шкода у розмірі 9 721 грн. 29 коп. вартості недостачі вантажу, з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто. У позовній заяві позивач посилається на норми статей 16, 22, 909, 920, 924 Цивільного кодексу України, статті 224, 307, 314 Господарського кодексу України, статті 110, 113, 114, 129, 130, 133, 136 Статуту залізниць України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2015 порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 28.12.2015.

У судове засідання 28.12.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні виклав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представником відповідача у судовому засіданні було долучено до матеріалів справи відзив на позов, в якому він зазначив, що відповідальність за нестачу вантажу повинна бути покладена на відправника, який не підготував вантаж до перевезення у вагоні відкритого типу, посилаючись на те, що Статутом залізниць України не передбачено відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї підстави, що при завантаженні засобами відправника залізниця перевіряла правильність розміщення та закріплення вантажу.

Отже, з підстав, що були викладені у відзиві на позов, представник відповідача у судовому засідання 28.12.2015 заперечував проти задоволення позовних вимог.

Позивачем та відповідачем вимоги ухвали суду від 10.12.2015 були виконані у повному обсязі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Ресурс" (далі - покупець) та Публічним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - постачальник) 19.12.2014 було укладено договір поставки № 687/14-Ф (далі - договір поставки, а.с.13-16), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю брухт та відходи чорних металів (згідно ДСТУ 4121-2002 "ОСОБА_1 чорні вторинні. Загальні технічні умови") (далі - металобрухт), а покупець зобов'язався прийняти металобрухт та оплатити його вартість. Кількість, номенклатура (види, асортимент) металобрухту зазначається сторонами в специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною (пункти 1.1. та 2.1. договору поставки).

У відповідності до умов договору, між сторонами було підписано специфікацію № 10 від 19.12.2014 до договору поставки, в якій сторони узгодили, зокрема, найменування та вид металобрухту, його кількість, ціну та загальну вартість (а.с.17).

В межах вказаного договору 03.06.2015 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Ресурс" (вантажоодержувач ПАТ "Запоріжсталь") була направлена партія брухту сталевого сталевагового вид 501 ДСТУ 4121-2002 (далі - брухт) за залізничною накладною № 46739157 (а.с.11).

На станції ОСОБА_3 Придніпровської залізниці 06.06.2015 було складено комерційний акт РА № 009261/1089 (а.с.10).

Так, у комерційному акті зафіксовано наступне:

- вагон № 67875450 вантажопідйомністю 69 т прибув 05.06.2015 з поїздом № 3402 в 04 годині 15 хвилин у супроводі охорони залізниці;

- вагон у технічному стані справний;

- в розділі Д "Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку" комерційного акту зазначено, що відповідно до актів загальної форми №№ 9238, 9227, 9228 від 05.06.2015 станції Запоріжжя-Ліве проведена комісійна видача вантажу одержувачу, що прибув відправкою, зазначеною на лицьовій стороні акта, с переважуванням вагона на справних електронних вагонних вагах вантажоотримувача 39/2Е, прийнятих на облік Запорізькою дирекцією залізничних перевезень під № 088, повірка 08.04.2015 прийомоздавальником ОСОБА_4, прийомоздавальником заводу ОСОБА_5 в присутності заступника начальника станції ОСОБА_6, стрілка СК ОСОБА_7Г, лом ОСОБА_8;

- за документами значиться вага 27 500 кг, тара 21 480 кг. Фактично виявилось: вага брутто 46 350 кг, тара з документа 21 480 кг, нетто 24 870 кг, що менш, ніж зазначено у документі, на 2 630 кг;

- в комерційному відношенні завантаження нижче рівня бортів 50 см, вантаж не вкритий, маркування вапном;

- порушене маркування, виїмки: справа на 1 люком розміром 120х100х40 см, зліва над 6 люком розміром 100х100х50 см, над 5 люками розміром 150х280х60 см;

- вантаж прибув без супроводу охорони;

- в технічному відношенні вагон справний, бездверний, люки зачинені, додатково вкручені закрутками більше 10 см;

- при повторному переважуванні комісією в тому ж складі результат не змінився (а.с.10).

Комерційний акт складений згідно з Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855).

Отже, позивач розрахував вартість нестачі вантажу та просить стягнути її з відповідача, мотивуючи це тим, що оскільки вагон з вантажем був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень до відправника, вантаж прибув у технічно справному вагоні, враховуючи дані, наведені в комерційному акті, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу у спірних правовідносинах в силу статті 110 Статуту залізниць покладається на залізницю.

Так, згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, з врахуванням норми недостачі 0,5% маси, зазначеної в перевізних документах, недостача у даній партії металобрухту складає:

2 630 кг (виявлена недостача) - 137,50 кг (норма недостачі) = 2 492,50 кг (2,492 т);

Згідно з розрахунком, вартість недостачі металобрухту складає:

3 901,00 грн. (ціна за тону, без ПДВ) х 2,492 т (розмір недостачі) = 9 721,29 грн. (вартість недостачі).

При цьому, згідно з пунктом 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу,

Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

Відповідно до пункту 5.3. договору поставки № 673/14/20/2014/2309 від 19.12.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Ресурс" та Публічним акціонерним товариством "Запоріжсталь", у разі виявлення ознак недостачі вантажоодержувач зобов'язаний забезпечити складання та направлення на адресу ТОВ "Метінвест-Ресурс" комерційного акту та залізничної накладної з переуступочним написом на відправника (ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"). Виходячи з даної умови договору поставки № 673/14/20/2014/2309 від 19.12.2014 та статті 133 Статуту залізниць України вантажоодержувач вантажу (ПАТ "Запоріжсталь") передав право пред'явлення позову вантажовідправнику (ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"), про що у залізничній накладній № 46739157 зроблено відповідний напис.

Відповідно до пункту 5 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 № 01-Е 917 "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" вантажовласник, якщо він не є вантажовідправником або вантажоодержувачем, у такому випадку має право скористатись можливістю, наданою пунктом 133 Статуту залізниць України - отримати від вантажоодержувача (наприклад - порту) довіреність, оформлену згідно із законодавством, виступати від його імені і заявляти претензійно-позовні вимоги до залізниці.

Згідно з нормами статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" є позивачем, як це передбачено Статутом залізниць України.

Публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Ресурс" на підставі довіреності усі права, які надані чинним законодавством як позивачу.

У відповідності до статті 129 Статуту залізниць України обставини, засвідчені комерційним актом, є підставою для матеріальної відповідальності залізниці.

Пунктом 136 Статуту залізниць України визначено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Згідно з пунктом 134 Статуту залізниць України зазначений термін (шість місяців) обчислюється з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дата видачі спірного вантажу згідно штемпеля на залізничній накладній № 46739157 - 06.06.2015, позовна заява відповідно до штемпелю Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на конверті, в якому надійшла позовна заява до господарського суду - 04.12.2015, отже, позов пред'явлено без порушення встановленого строку.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно із статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини перша, друга, третя статті 909 Цивільного кодексу України).

Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частини перша, друга статті 306 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Так, матеріалами справи підтверджується, що стан вагону № 67875450 у технічному та комерційному відношенні відповідає вимогам чинного законодавства, а отже посилання відповідача у відзиві на позов на те, що відповідальність за нестачу вантажу повинна бути покладена на відправника, який не підготував вантаж до перевезення у вагоні відкритого типу, не є обґрунтованими та не можуть прийматися судом до уваги при прийнятті рішення у справі.

Так, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (частини друга, третя статті 308 Господарського кодексу України).

Так, матеріалами справи підтверджується, що вантажовідправником не були порушені вище вказані вимоги, про що і міститься інформація в розділі Д комерційного акту.

Частиною першою статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР передбачено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Згідно із статтями 110, 111, 113 Статуту залізниць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наявність умов звільнення від відповідальності за втрату вантажу залізницею не доведено, крім того, комерційним актом встановлено, що було порушене маркування, виїмки: справа на 1 люком розміром 120х100х40 см, зліва над 6 люком розміром 100х100х50 см, над 5 люками розміром 150х280х60 см, вантаж прибув без супроводу охорони, що свідчить про правомірність позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Так, статтею 129 Статуту залізниць України, передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Як вбачається з комерційного акту РА № 009261/1089 (форма ГУ-22), складеного на станції ОСОБА_3 Придніпровської залізниці, при переважуванні було встановлено, що у непошкодженому вагоні № 67875450 замість вказаних 27 500 кг ваги нетто вантажу, фактично було виявлено 24 870 кг, а також виявлено порушення маркування, виїмки, про що зазначено вище.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме: у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до частини 2 статті 114 Статуту залізниць недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Судом встановлено, що з урахуванням норми недостачі 0,5% маси, зазначеної в перевізних документах, вагова недостача у даній партії металобрухту склала 2 492 кг. Враховуючи вартість 1 тони металобрухту, що визначена у специфікації № 10 від 01.06.2015 до договору поставки, а також в рахунку-фактурі № 90309438 від 03.06.2015, вартість недостачі склала 9 721 грн. 29 коп. (розрахунок було наведено вище).

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за незбереження схоронності вантажу. Невиконанням обов'язку щодо схоронності вантажу відповідач порушує права позивача щодо отримання вантажу у повному об'ємі, безпідставно не відшкодовуючи понесену втрату.

Принцип належності та допустимості доказів, встановлений у статті 34 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На цій підставі господарський суд при вирішенні спору по суті має право і повинен надавати оцінку будь-яким доказам, в тому числі комерційному акту, актам загальної та інших форм, іншим складеним залізницею та вантажоодержувачем, вантажовідправником, документам з огляду на їх відповідність вимогам Статуту залізниць України, Правилам перевезення вантажів, інших нормативно-правових актів.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що відповідачем, як перевізником, не було виконано належним чином свого обов'язку із забезпечення схоронності переданого йому до перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу, як вантажоодержувачу, була спричинена шкода у розмірі 9 721 грн. 29 коп. вартості недостачі спірного вантажу, з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення шкоди, завданої недостачею вантажу, у сумі 9 721 грн. 29 коп. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 218 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (49602, м.Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, будинок 108; ідентифікаційний код 01073828) на користь Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (50064, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Рудна, будинок 47, ідентифікаційний код 00190905) 9 721 грн. 29 коп. шкоди, завданої недостачею, та 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_9