Провадження №2-а/522/662/15

Справа № 522/18241/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до Управління пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, в якому просить скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 17.07.2015 року №112; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси зарахувати їй до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугою років, період роботи викладачем дерматовенерології в Одеському обласному базовому медичному училищі з 15.10.2002р. по 13.04.2012р.; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси нарахувати та виплатити позивачу недоплачену суму пенсії з 01.03.2015 року по дату прийняття постанови суду по даній справі; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси відновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

Представник відповідача подав свої письмові заперечення проти позову, в яких зазначає, що ОСОБА_2 знаходилась на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси та отримувала пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Протоколом управління від 22.10.2014 року позивачу було призначено пенсію за вислугу років. Загальний стаж позивача склав 35 років 4 дні, з яких 27 років 2 місяці 5 днів – стажу відповідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При призначенні пенсії до спеціального стажу було зараховано період роботи позивача з 15.10.2002 р. по 13.04.2012 р. на посаді викладача медичного училища.

Рішенням управління від 17.02.2015р. №37 виплату пенсії позивачу було припинено з 01.03.2015р. для з’ясування основного місця роботи позивача за період роботи з 15.10.2002 р. по 13.04.2012 р.

При зустрічній перевірці факту роботи управлінням було складено акт від 14.07.2015р. №791/1, яким було встановлено, що основна посада позивача за період роботи з 15.10.2002 р. по 13.04.2012 р. – завідувач відділенням дермато-венерології, яка не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909, та яка не зараховується до спеціального стажу.

Рішенням управління від 17.07.2015р. №112 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв’язку з відсутністю спеціального стажу відповідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Спеціальний стаж роботи за вислугу років, врахований для призначення пенсії складає 21 рік 7 місяців 20 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи не менше, як 25 років за переліком, що затверджує Кабінет міністрів України незалежно від віку. Відповідний перелік посад визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909.

За таких обставин представник відповідача вважає рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 17.07.2015р. №112 цілком законним.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Так, ОСОБА_1 20.10.2014р. до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси подано заяву про призначення пенсії за вислугу років.

До вказаної заяви було додано копію паспорту та ідентифікаційного номеру та оригінал трудової книжки.

За результатами розгляду даної заяви та доданих до неї документів, Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років.

Відповідно до виписки по рахунку №185850-2015/0812 за період з 01.08.2014р. по 12.08.2015р. першу суму пенсії було зараховано 17.11.2014р., яка становила 3196,08 грн.

Надалі зарахування пенсії відбулося: 16.12.2014р. на суму 2326,93 грн., 17.01.2015р. на суму 2326,93 грн., 16.02.2015р. на суму 2326,93 грн.

В подальшому рішенням Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 17.02.2015р. №37 виплату пенсії позивачу було припинено з 01.03.2015р. для з’ясування основного місця роботи позивача за період роботи з 15.10.2002р. по 13.04.2012р.

При зустрічній перевірці факту роботи управлінням було складено акт від 14.07.2015р. №791/1, відповідно до якого під час перевірки було встановлено, що основна посада позивача за період роботи з 15.10.2002 р. по 13.04.2012 р. – завідувач відділенням дермато-венерології, яка не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993р. №909, та яка не зараховується до спеціального стажу. Також встановлено, що робота позивача за період з 15.10.2002р. по 13.04.2012р. в Одеському обласному базовому медичному училищі викладачем дерматовенерології є сумісництвом.

Рішенням управління від 17.07.2015р. №112 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв’язку з відсутністю спеціального стажу відповідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Спеціальний стаж роботи за вислугу років, врахований для призначення пенсії складає 21 рік 7 місяців 20 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

Так у вказаному рішенні зазначено наступне.

«За підсумками розгляду заяви від 20.10.2014 р. № 6702/7146 та доданих до неї документів гр. ОСОБА_1, 10.07.1960р.н., яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо призначення пенсії у відповідності до ст.52, 54, 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та згідно зі змінами, які відбулися з ухваленням Закону 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи забезпечення» в визначенні пенсії за вислугу років відмовлено.

Відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право пенсію за вислугу років мають:

працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років за переліком, що затверджено постановою Кабінета Міністрів України від 04.11.1993 №909, незалежно від віку.

Спеціальний стаж роботи за вислугу років, врахований для призначення пенсії складає 21 рік 7 місяців 20 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

До спеціального стажу не врахований період роботи на посаді завідуючої відділенням в Одеському обласному базовому медичному училищ з 15.10.2002р. по 13.04.2012р., оскільки дана посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909.

У разі незгоди з даним рішенням, воно може бути оскаржено в Пенсійного фонду України вищого рівня або в судовому порядку. Скарга може бути подана до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішенням.»

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з документів доданих до позовної заяви, а також з письмових доказів наданих представником відповідача разом із запереченнями на адміністративний позов, судом не встановлено жодних зловживань з боку ОСОБА_1, щодо призначеної їй відповідачем пенсії за вислугу років, а також позивачем не подавалися недостовірні дані, а були надані лише документи вказані вище (заява про призначення пенсії за вислугу років із копією паспорту та ідентифікаційного номеру та оригінал трудової книжки), перевіривши які Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси позивачу було призначено пенсію за вислугу років, що підтверджено відповідачем.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідачем не врахований до спеціального стажу позивача період роботи на посаді завідуючої відділенням в Одеському обласному базовому медичному училищі з 15.10.2002р. по 13.04.2012р. та не прийнято до уваги, що за цей період позивач працювала в Одеському обласному базовому медичному училищі викладачем дерматовенерології.

Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи не менше, як 25 років за переліком, що затверджує Кабінет міністрів України незалежно від віку.

Постановою КМУ від 04.11. 1993 року N 909 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 26.09. 2002 року N 1436) затверджено Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту й посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

У розділі І цього Переліку зазначено заклади й установи освіти та посади, робота яких дає право на пенсію за вислугу років: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні та художні школи посади: вчителі.

Відповідно до ст. 62 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно ст. 24 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набув чинності з 01.01.2004 року страховий стаж це період протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.

З урахуванням абзацу другого частини 16 Прикінцевих положень Закону слід зазначити, що, визначаючи право на пенсію за вислугу років, стаж як до, так і після 01.01.2004 року обчислюють за нормами Закону "Про пенсійне забезпечення" та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року N 637 - за даними трудової книжки, а в разі потреби - уточнюючих довідок.

В абзаці 4 ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що для обчислення пенсії використовується "заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону".

В абзаці 11 ч. 2 ст. 40 цього Закону вказується, що для визначення коефіцієнта заробітної плати (дохід) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, використовується "сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу).

В абзаці 5 ч. 1 ст. 40 цього Закону зазначено: "заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку".

Відповідно до Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України N 43 від 28.06. 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за N 76 "Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" вказано про перелік робіт, які не є сумісництвом, а саме: "усі працівники, крім основної роботи та роботи за сумісництвом, мають право виконувати такі роботи, які відповідно до чинного законодавства не є сумісництвом, а саме: п. 3 - педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більше як 240 годин на рік".

Відповідно до п. 2 вищевказаного наказу виконання робіт, зазначених у п.3 допускається в робочий час з дозволу керівника державного підприємства, установи організації без утримання заробітної плати.

Згідно Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково - педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого Постановою КМУ від 31.01. 2001 року N 78 працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.

Відповідно до "Порядку підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженому Постановою КМУ від 12.08. 1993 року N 637 трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів виданих за місцем роботи.

Крім записів, які містить трудова книжка позивача, підтвердженням того, що позивач за спірний період з 15.10.2002р. по 13.04.2012р. працювала в Одеському обласному базовому медичному училищі викладачем дерматовенерології є відповідні атестаційні листи від 17.06.2001р., 03.04.2006р. та від 23.03.2011р.

Так, відповідно до даних документів атестаційною комісії приймались рішення про те, що ОСОБА_1 відповідає посаді викладача дерматовенерології та раніше присвоєній кваліфікаційній категорії «спеціаліст вищої категорії» та званню «викладач-методист».

В свою чергу додатковим підтвердженням того факту, що позивач за спірний період з 15.10.2002р. по 13.04.2012р. працювала в Одеському обласному базовому медичному училищі викладачем дерматовенерології є звід по заробітній платі з 2002 р. по 2012р.

Так вказані документи містять дані щодо щомісячної кількості годин педагогічних (викладацьких) годин за відповідний рік, а також нарахування до педагогічного стажу.

Відповідачем невірно зроблено висновок, що робота викладачем у зазначений період є сумісництвом, та не прийнято до уваги докази про її роботу викладачем, і рішення прийняте всупереч вимогам Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України N 43 від 28.06. 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за N 76 "Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", а саме п. 3 - переліку робіт, які не є сумісництвом.

Крім того, Закон України "Про пенсійне забезпечення" не містить жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах освіти за сумісництвом. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2015 року у справі № К/800/13303/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 69, 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд дійшов висновку, що рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 17.07.2015р. №112 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є протиправним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 19 Конституції України, п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. ст. 24, 27, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. ст. 9, 11, 69-71, 86, 87, 90, 94, 97, 100, 102, 128, 158-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 17.07.2015 року №112.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП №2210624669) до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугою років, період роботи викладачем дерматовенерології в Одеському обласному базовому медичному училищі з 15.10.2002р. по 13.04.2012р.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП №2210624669) недоплачену суму пенсії з 01.03.2015 року по дату прийняття постанови суду по даній справі.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси відновити ОСОБА_1 (РНОКПП №2210624669) виплату раніше призначеної пенсії.

Допустити негайне виконання постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Суддя

09.12.2015