Справа - 22ц-6286/08 Головуючий - Кривошея С. С. ,
Категорія - 53 Доповідач - Сіромашенко Н.В.,
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2008 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Петренко І.О.,
судді - Сіромашенко Н.В., Максюти Ж.І.,
при секретарі - Шило С. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації несплачених сум та стягнення моральної шкоди та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення сум переплаченої заробітної плати, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом, уточненим останній раз 10 червня 2008 року, до ОСОБА_2, просила визнати його дії щодо несплати компенсації за щорічні відпустки, протиправними; стягнути з нього на її користь компенсацію за невикористані відпустки з 2002 року по 2005 рік в розмірі 746 грн. 09 коп., індексацію з квітня 2005 по березень 2008 року в розмірі 1152 грн. 86 коп., середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать їй при звільненні 10693 грн. 54 коп., а всього 12592 грн. 49 коп., у відшкодування моральної плати 5000 грн., судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн.
14 листопада 2007 року ОСОБА_2. звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1. про стягнення сум переплаченої заробітної плати останній (а.с. 80-82).
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2008 року дії ОСОБА_2 по невиплаті грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 визнані неправомірними; стягнута з нього на її користь компенсація за невикористану відпустку в розмірі 650 грн.06 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 1300 грн., у відшкодування моральної шкоди 100 грн., а всього 2050 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також з ОСОБА_2 на користь держави стягнутий судовий збір в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в суді в розмірі 7 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування вищевказаного рішення в частині розрахунку компенсації за щорічні відпустки, в частині розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, в частині індексації сум компенсації за невикористані відпустки, в частині відшкодування матеріальної шкоди та в частині відшкодування моральної шкоди з ухваленням нового, посилаючись на те, що в зазначеній частині рішення є необгрунтованим, таким, що не відповідає вимогам процесуальних та матеріальних норм законодавства України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2. також просить скасувати рішення суду 1-ї інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., обґрунтовуючи тим, що дане рішення було ухвалено при порушенні норм матеріального та процесуального права.
2
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. працювала з 27 вересня 2001 року в якості продавця у ПП ОСОБА_2 на підставі трудового договору, укладеного між ними, зареєстрованого в Першотравенському міському відділі зайнятості за №33, який було розірвано 20 квітня 2005 року за її власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с. 4). Відповідно до даного договору їй було встановлено заробітну плату в розмірі 118 грн., час роботи з 8 год. до 13 год., вихідні дні субота та неділя, тривалість щорічної оплачуваної відпустки 24 календарних дні.
За вказаний період роботи розмір заробітної плати ОСОБА_1. змінювався, а саме: з 1 січня 2003 року наказом від 10 січня 2003 року була встановлена заробітна плата в розмірі 185 грн. (а.с. 38), з 1 грудня 2003 року - 205 грн. (наказ від 1 грудня 2003 року) (а.с. 42), з 1 вересня 2004 року - 237 грн. (наказ від 1 вересня 2004 року) (а.с. 39), з 1 січня 2005 року - 262 грн. (наказ від 1 січня 2005 року) (а.с. 40), з 1 квітня 2005 року - 290 грн. (наказ від 1 квітня 2005 року) (а.с. 41).
ОСОБА_1. за вищезазначений період перебування в трудових відносинах з ОСОБА_2. мала право на щорічну оплачувану відпустку:
за період з 27 вересня 2001 року по 26 вересня 2002 року - 24 дні; з 27 вересня 2002 року по 26 вересня 2003 року - 24 дні; з 27 вересня 2003 року по 26 вересня 2004 року - 24 дні; з 27 вересня 2004 року по 20 квітня 2005 року - 14 днів; загальною тривалістю 86 днів.
Суд 1-інстанції, посилаючись на ст. 238 КЗпП України, та, застосовуючи п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року, п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, зі змінами та доповнення, правильно прийшов до висновку про необхідність стягнення грошової компенсації з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. за невикористані відпустки і визначення розміру такої компенсації, виходячи із середнього заробітку, який має працівник на час її проведення, та взяв для розрахунку заробіток за 12 місяців до звільнення останньої, а саме: за період часу з 1 квітня 2004 року по 1 квітня 2005 року, в сумі 2750 грн.
Однак, при цьому суд не прийняв до уваги вимоги п.7 вищезазначеного Порядку, а тому не вірно визначив суму даного виду грошової компенсації, оскільки взяв до розрахунку повну кількість календарних днів в році без врахування положень ст. 73 КЗпП України.
Таким чином, колегія суддів, погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1. в цій частині, а отже, на її користь підлягає стягненню грошова компенсація за невикористані відпустки в сумі 668 грн. 37 коп.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1. в частині відмови суду 1-інстанції щодо стягнення на її користь індексації невиплаченої грошової компенсації за невикористані відпустки, виходячи з викладеного нижче.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» від 6 лютого 2003 року індексація грошових доходів населення -встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Як вбачається з п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати (затверджено наказом Держкомстату України 13 січня 2004 року №5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713) вбачається, що оплата відпусток, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткової) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством, відносяться до фонду додаткової заробітної плати.
3
Згідно зі ст. 2 вказаного вище Закону, п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 року зі змінами в редакції від 12 березня 2008 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Окрім того, ст. 33 ЗУ «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР в редакції від 22 травня 2008 року передбачено, що індексації підлягає згідно з чинним законодавством заробітна плата.
Отже, суд 1-інстанції всупереч вказаним нормам закону помилково прийшов до висновку відносно того, що грошова компенсація за невикористану відпустку не носить постійного характеру, а тому не підлягає індексації.
Колегія суддів вважає вірним розрахунок індексації за період з квітня 2005 року по березень 2008 року в сумі 1046 грн. 20 коп., яка підлягає стягненню ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1. щодо стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: з 20 квітня 2005 року по 11 червня 2008 року включно також заслуговують на увагу.
Так, суд 1-ї інстанції, виходячи з вимог ст. 117 КЗпП України, в тому числі і змін, внесених в ч.3 даної статті, які набрали чинності 5 січня 2006 року, вірно розрахував загальну суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 квітня 2005 року по 11 червня 2008 року включно в розмірі 14415 грн. 72 коп., з якою погодилася і апелянт ОСОБА_1., та зменшив вказану суму на отриманий останньою дохід за період часу з 20 квітня 2005 року по 1 січня 2006 року в сумі 2200 грн. 78 коп., підтверджений довідкою за вих. №3 від 5 червня 2008 року, виданою ПП ОСОБА_3 (а.с. 92), і, таким чином, прийшов до висновку про стягнення на користь позивачки 12214 грн. 94 коп.
Однак, при цьому суд частково взяв до уваги п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» і, як наслідок, безпідставно зменшив суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до 1300 грн., що є помилковим.
Апеляційний суд погоджується частково з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1. щодо відшкодування їй моральної шкоди, оскільки, дійсно, довготривалий час порушуються її законні права зі сторони ОСОБА_2, вона вимушена захищати їх в суді, витрачати на це свій час, кошти на надання їй правової допомоги, морально переживати, тому являється явно заниженою сума 100 грн., яку стягнув на її користь суд 1- інстанції. В той же час колегія суддів вважає, що сума в 5000 грн., яку просить стягнути на її користь ОСОБА_1. у відшкодування моральної шкоди, не відповідає її моральним стражданням та переживанням. А тому стягненням 500 грн. колегія суддів вважає моральна шкода буде відшкодована.
Є юридично обгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1. відносно відмови суду 1-інстанції щодо стягнення на її користь витрат на надання їй правової допомоги, оскільки в даному випадку у відповідності до ст. 84 ЦПК України на її користь підлягають стягненню в повному обсязі дані судові витрати, тобто в сумі 3000 грн., що підтверджується квитанціями (а.с. 112).
При цьому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не підтверджені належними, допустимими доказами, є надуманими, безпідставними, в той же час позбавлені юридичного обгрунтування, а тому не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів та вплинути на вирішення справи по суті.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду було ухвалене при частковому порушенні норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне рішення
3
суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2008 року скасувати частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 668 гривень 37 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 12214 гривень 94 копійки, суму в рахунок індексації в розмірі 1046 гривень 20 копійок, у відшкодування моральної шкоди 500 гривень, судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 3000 гривень, а всього 16383 гривні 31 копійку.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців.