Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського, 18-А, 49044, (056) 713-58-29
Справа № 14379\10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2010 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
У складі: головуючого судді – Башмакова Є.А.
при секретарі – Куляба Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про спонукання до укладення договору та визнання права власності, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору – ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності.
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання попереднього договору оренди недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між позивачем і відповідачем 01 вересня 2010 року був укладений попередній договір, згідно з яким сторони зобов’язались до 1 жовтня 2010 року укласти основний договір оренди в житловому будинку літ. А-9 на першому поверсі, нежитлове приміщення № 106 поз. 1-5, загальною площею 47,4 кв.м., та ганок, в будинку № 12 по пр. Героїв у м. Дніпропетровську. Договір мав бути укладений строком на 4 років, орендна плата має складати 1000,00 грн. на місяць. 15 вересня 2010 року Позивачем був надісланий Відповідачу лист, яким вона повідомила про свою відмову від укладення основного договору оренди, мотивуючи тим, що нерухоме майно, яке є предметом попереднього договору, не переведене до нежитлового фонду та не зареєстроване в БТІ як нежитлове приміщення, а тому Відповідача не можна вважати власником даного Об’єкту. Позивач вважає, що відповідача не можна вважати власником приміщення, тому просив суд визнати попередній договір від 1.09.2010 року недійсним.
03 грудня 2010 року в ході судового засідання відповідач ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про спонукання до укладання договору та визнання права власності, який судом було ухвалено приєднати його до спільного розгляду з первісним позовом.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
13 грудня 2010 року судом задоволено клопотання ОСОБА_3 про залучення його до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору та прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права власності.
В позовній заяві ОСОБА_3 посилається на те, що 02 листопада 2004 року у м. Дніпропетровську було укладено договір купівлі-продажу квартири (надалі-Об’єкт) , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно данного договору ОСОБА_2 придбала у власність вище зазначений Об’єкт.
ОСОБА_3 зазначив, що 01 листопада 2004 року він надав кошти ОСОБА_2 для придбання Об’єкту, на що є відповідний договір позики, за яким ОСОБА_2 зобов’язалась повернути отримані кошти до 01 листопада 2010 року. Також усі витрати, які були пов’язані з укладанням договору купівлі-продажу даного Об’єкту були понесені ОСОБА_3.
На сьогоднішній день кошти, які передані за договором позики ОСОБА_3 не отримав.
У зв’язку з цим, позивач та відповідач усно домовились про те, що в разі, невиконання своїх зобов’язань та не повернення грошових коштів у строк до 10 грудня 2010 року, Відповідач зобов‘язаний передати у власність в житловому будинку літ. А-9 на першому поверсі, нежитлове приміщення № 106 поз. 1-5, загальною площею47,4 кв.м., та ганок ,а саме: 1-кабінет –площею 21,3м2 , 2-кабінет –площею 13,7м2 , 3-кабінет9,3 - площею 9,3м2 , 4-коридор - площею 1,6м2 , 5-санвузол - площею 1,5 м2, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, буд.12.
ОСОБА_3 вважає, що у зв’язку з вище зазначеними обставинами він є власником спірного Об’єкту.
У судовому засіданні ОСОБА_2 надала відзив в якому визнала право власності за ОСОБА_3 , а також підтримала позовні вимого ОСОБА_3 в повному обсязі.
ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Проти позовних вимог ОСОБА_3 не заперечувала.
ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердила укладання договору позики з ОСОБА_3, а також усну домовленість між ними, щодо передачі у власність ОСОБА_3 в житловому будинку літ. А-9 на першому поверсі, нежитлове приміщення № 106 поз. 1-5, загальною площею47,4 кв.м., та ганок ,а саме: 1-кабінет –площею 21,3м2 , 2-кабінет –площею 13,7м2 , 3-кабінет9,3 - площею 9,3м2 , 4-коридор - площею 1,6м2 , 5-санвузол - площею 1,5 м2, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, буд.12.
Суд, заслухавши пояснення сторін. Дослідивши матеріали справи, вважає що позовні вимоги ОСОБА_3- підлягають задоволенню. Позовні вимоги ОСОБА_1І , а також ОСОБА_2 по зустрічному позову – задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, у тому числі є договори та інші правочини.
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.
Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Враховуючи викладене вбачається, що укладення сторонами попереднього договору є правочином, який породжує для його учасників викладені в цьому договорі зобов’язання.
Ст.203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідних для чинності правочину, серед яких вимога до форми правочину. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом.
Ст. 973 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму будівлі або окремої її частини строком на три роки і більше вчиняється письмово і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог нотаріального посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Також судом встановлено,що згідно договору купівлі-продажу від 02.11.2004 р. (посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим в реєстрі за №4023) ОСОБА_2 набула у власність квартиру №106, що розташована у м. Дніпропетровську,пр. Героїв,12.
Відповідач за первісним позовом, користуючись своїми правами власника Об’єкту, здійснив його реконструкцію самовільно, переобладнавши квартиру у нежитлове приміщення без отримання на це належного дозволу, а також самовільно добудував ганок.
У відповідності до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу або певним чином затвердженого проекту.
Частиною 5 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Враховуючи той факт, що Об’єкт розташований у багатоквартирному житловому будинку, питання земельних відносин розглядатися у цьому судовому спорі не повинні.
Самовільна перебудова відповідачем належних йому квартир не викликала будь-яких порушень прав інших осіб з огляду на наступне.
Згідно ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
З викладеного вбачається, що здійснивши переобладнання квартири у нежитлове приміщення, відповідач здійснив лише розпорядження своєю приватною власністю за власним розсудом і ніяким чином не порушив права інших осіб, у тому числі мешканців суміжних квартир.
У червні 2008 року ТОВ „ПРОМТЕХСТАЛЬПРОЕКТ” ( Ліцензія №316949 від 20.06.2007 року по 20.06.2012 року, видана 20 червня 2007 року) було проведено обслідування і оцінку технічного стану будівельних конструкцій нежитлового приміщення № 106 в житловому будинку літ. А-9 на І-му поверсі, приміщення 1-5 загальною площею47,4 кв.м. та ганок, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, буд.12. Згідно даного обслідування та висновку основні несучі конструкції (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться в нормальному і задовільному стані, придатні для подальшої експлуатації за функціональним призначенням та відповідають категорії К-1.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до цивільного законодавства України однією з умов виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду. Право власності в Україні повинно спиратися на певний титул (правовстановлюючий документ), для того щоб бути доведеним перед іншими особами. З аналізу статей 15, 16 ЦК України (в редакції від 16.10.2003 р.) вбачається, що захист цивільних прав шляхом визнання права власності наряду із судами належить і третейському суду.
Статтею 392 ЦК України встановлено - власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою.
При урахуванні судом експертного та технічного висновку за результатами обстеження вищевказаних будівельних конструкцій позивача за зустрічним позовом на підставі ч.2 ст. 8 Цивільного кодексу України у відповідності до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) встановлено, що прийняття в експлуатацію об’єкта полягає у визначенні готовності об’єкта, закінченого будівництвом, будівельним і іншим нормам і правилам, необхідним при прийнятті в експлуатацію. Готовність приміщень до експлуатації у всіх аспектах визначена будівельно-технічним висновком. Таким чином, дані приміщення з усіма їх складовими частинами є прийнятими до експлуатації та не потребують іншого проведення дослідження готовності до експлуатації – прийняття до експлуатації, в тому числі складання актів прийняття до експлуатації.
Відповідно до п.10 Переліку правовстановлюваних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, рішення суду про визнання права власності є правовстановлюваним документом і підлягає реєстрації в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 316, 331 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ :
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору оренди недійсним – відмовити повністю.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності - відмовити повністю.
Визнати за ОСОБА_3 паспорт серія АЕ № 393083, виданий Жовтневим РВ ДМУУМВС у Дніпропетровській області від 29 липня 1996 рок, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1., інн. № НОМЕР_1, право власності в житловому будинку літ. А-9 на першому поверсі, нежитлове приміщення № 106 поз. 1-5, загальною площею 47,4 кв.м., та ганок, а саме: 1-кабінет –площею 21,3м2 , 2-кабінет –площею 13,7м2 , 3-кабінет9,3 - площею 9,3м2 , 4-коридор - площею 1,6м2 , 5-санвузол - площею 1,5 м2, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, буд.12. таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом, без акту введення в експлуатацію.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: Є.А. Башмаков