Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського, 18-А, 49044, (056) 713-58-29

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(додаткове)

№2-1190\10

25 лютого 2011 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Башмакова Є.А.

при секретарі – Кацюба К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: – Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського обласного управління юстиції по м. Синельникове, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на обов'язкову частку у спадщині, а саме питання, щодо ухвалення додаткового рішення, -

ВСТАНОВИВ:

25.08.2010 р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: – Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського обласного управління юстиції по м. Синельникове, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на обов'язкову частку у спадщині, яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та визнав за ним право на обов’язкову частку у спадщині. Визнав за ОСОБА_3 право власності на ? частину в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування обов’язкові частки в спадщині. Стягнув з Відповідачки на користь Позивача суму витрат по оплаті юридичних послуг за договором в сумі 18 000,00 (Вісімнадцять тисяч грн., 00 коп) гривень. В задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2011 року зазначена справа була повернута до Жовтневого районного суду для ухвалення додаткового рішення, у зв’язку з тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення встановив факт знаходження у родинних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як сина та батька, але в резолютивній частині рішення відсутній висновок суду стосовно вказаної вимоги позивача.

Сторони у судове засідання не з’явилися, про день та час слухання справи повідомлені належним чином, про причину своєї неявки суду не повідомили. Суд ухвалив, розглядати справу за відсутності сторін по наявних матеріалах справи, що відповідає ч.3 ст. 220 ЦПК України.

Так, судом встановлено, що 12.03.2010 року в ході проведення судового засідання, представник позивача уточнила позовні вимоги, та просила встановити, що ОСОБА_1 – є сином ОСОБА_4. Визнати за ОСОБА_3 право на обов’язкову частку у спадщині. Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування обов’язкової частки в спадщині. Стягнути з відповідачки на користь позивача суму витрат по оплаті юридичних послуг за договором в сумі 18 000 гривень. Стягнути з відповідачки на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3000 гривень.

При ухваленні рішення 25.08.2010 року, суд в мотивувальній його частині встановив, що: «ОСОБА_1 є сином померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який народився у м. Кременчуці, Полтавської обл. 31.05.1940р., оскільки факт родинного зв’язку позивача та ОСОБА_4 підтверджений свідками. Свідками було зазначено, що позивач та померлий ОСОБА_4 протягом всього часу були єдиною родиною, спілкувалися як батько та син, вели спільне господарство, з віком хоча і жили окремо, оскільки у кожного була своя родина, однак допомогали один одному, відвідували один одного. Крім іншого, факт родинних відносин був підтверджений документами, наданими до суду, як-то: родинні фотокартки, на яких зображені позивач разом з матір'ю та батьком - ОСОБА_4, а також, іменні написи на дарунках, телеграма, в якій померлий звертається до позивача, як до сина. », але в резолютивній частині рішення стосовно даної вимоги не висловився.

Крім того, судом встановлено, що в мотивувальній частині рішення суд навів підстави та розглянув всі вимоги позивача, які ним заявлялись в уточненому позові, в тому числі, стосовно стягнення з відповідачки моральної шкоди у розмірі 3000 грн. на користь позивача, згідно ст.23 ЦК України, згідно якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до положень чинного цивільного законодавства, що знайшли узагальнене відображення у Постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року. № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) шкоди», під такою шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних справ, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд повинен зокрема з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а отже згадані обставини підлягають доведенню позивачем. Суд ставиться критично до стверджень позивача, щодо заподіяння йому моральної шкоди, тому в задоволенні даної вимоги позивача необхідно відмовити.

Наявність такої шкоди відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, закріплених у ст. ст. 10, 60 ЦПК України, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування, на загальних підставах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь в справі, чи власної ініціативи, ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення серед інших питань, судом вирішується питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи, ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» №7-93 від 21 січня 1993 року розмір ставки державного мита із позовних заяв майнового характеру складає один відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Наказу Головної державної податкової інспекції України Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита № 15 від 22 квітня 1993 року з позовних заяв про право власності на майно державне мито обчислюється виходячи із загальної вартості цього майна. У випадку, коли позивач у заяві не вказує суму позову або встановити точно його ціну неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо встановлює розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову.

Враховуючи, що під час постановлення рішення у даній цивільній справі суд не вирішив питання розподілу судових витрат між сторонами, приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, відсутні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, при цьому, позивачем при зверненні до суду із завою сплачено державне мито у розмірі 59,50 грн. (51, 00 грн. - мінімальний розмір ставки мита за вимогу майнового характеру та 8,50 грн. – за немайнові вимоги) та витрати за інформаційно-технічне забезпечення в сумі 250,00 грн., в той час як суд, у зв’язку із неможливістю встановлення точної ціни позову та виходячи з його приблизної ціни, встановлює максимальний розмір ставки належного до сплати судового збору – 1700 грн., суд вважає за необхідне, у відповідності до ст.ст. 79, 81, 88 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1640,50 грн. (1700 грн. - фактично сплачені позивачем 59,50 грн. = 1640,50 грн.).

На підставі, вищевикладеного та керуючись ст. 220 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Ухвалити додаткове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: – Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського обласного управління юстиції по м. Синельникове, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на обов'язкову частку у спадщині.

Резолютивну частину рішення від 25 серпня 2010 року викласти в такій редакції:

«Встановити факт того, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4, який помер 08.11.2006 року.

Визнати за ОСОБА_3 право на обов’язкову частку у спадщині.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування обов’язкової частки в спадщині.

Стягнути з Відповідачки на користь Позивача суму витрат по оплаті юридичних послуг за договором в сумі 18 000,00 (Вісімнадцять тисяч грн., 00 коп) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору – 1640 (одна тисяча шістсот сорок) грн. 50 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.»

На додаткове рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особа, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Є.А. Башмаков