Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського, 18-А, 49044, (056) 713-58-29

Справа №2-102\10

19 липня 2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Башмакова Є.А

при секретарі – Жук Ю.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом та про скасування реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом зазначивши, що вона відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 березня 2000 року є власником домоволодіння, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21, в якому, згідно домової книги крім неї ніхто не зареєстрований. Відповідач ОСОБА_2 є її сином від шлюбу з ОСОБА_5, що помер 17 грудня 1997 року. ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_2 З 1983 року відповідач ОСОБА_2 не мешкав в домоволодінні за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21, а з 20 травня 1994 року він був зареєстрований за місцем проживання своєї дружини за адресою: АДРЕСА_1. Після цього відповідачі звернулись до неї та просили дозволити пожити в її домоволодінні доки вони не покращать свої житлові умови і переїдуть жити до нової квартири. Позивач не заперечувала і відповідачі тимчасово оселились в її домоволодінні за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21. В 1997 році відповідачі отримали нову квартиру де зареєструвались і вона звернулась до них з проханням звільнити її домоволодіння та переїхати жити за місцем своєї реєстрації, але відповідачі ніким чином не відреагували на її звернення і не звільнили її домоволодіння. Крім того, з того часу відповідачі різко погіршили свою поведінку відносно неї, стали її ображати та принижувати її гідність різними образами, у зв’язку з чим вона була вимушена неодноразово звертатись до органів міліції. До теперішнього часу відповідачі продовжують мешкати в її домоволодінні і тому просила суд усунути їй перешкоду в користуванні власністю, шляхом виселення відповідачів з її домоволодіння.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому зазначив, що він проживав і був зареєстрований в домоволодінні своїх батьків за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21 з дня свого народження.

Разом з батьком він побудував гараж, прибудував кухню та зробив капітальний ремонт усього будинку.

05 листопада 1988 року він одружився, і з цього часу його дружина - ОСОБА_3 також проживала в спірному домоволодінні. В 1997 році сім’я його дружини отримала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 і він з дружиною зареєструвався за цією адресою. Але вони там ніколи не проживали. 17 грудня 1997 року помер його батько ОСОБА_5 Він, його мати відповідачка за зустрічним позовом та його сестра ОСОБА_4 (дів. ОСОБА_5) Г.І. були спадкоємцями першої черги. Він прийняв спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном спадкодавця. ОСОБА_4 від спадщини відмовилась.

В 2000 році він написав заяву про відмову від спадщини, але при її написанні вважав, що пише заяву про прийняття спадщини, а не про відмову від неї. В 2005 році він дізнався, що його мати оформила спадщину після його батька і отримала свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування за законом. Оскільки він фактично прийняв спадщину, а заява на відмову від спадщини написана ним вже після закінчення строку на написання вказаної заяви, тому ця заява повинна бути визнана недійсною. Також просив встановити факт прийняття ним спадщини після смерті його батька, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім’я його матері та визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом. Крім того, просив відмінити реєстрацію свідоцтва про право власності на домоволодіння на ім’я ОСОБА_1

В судовому засіданні позивачка підтримала заявлений позов посилаючись на викладені в ньому обставини і просила задовольнити його в повному обсязі. Зустрічний позов не визнала та просила в задоволенні його відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 пред’явлений до нього позов не визнав, просив в задоволенні його відмовити, зустрічний позов підтримав, та просив задовольнити його в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 не визнала та просила суд в задоволенні його відмовити.

Вислухав пояснення сторін, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, згідно свідоцтва про народження серії І-КИ № 083937 від 20 вересня 2006 року є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 24 грудня 1997 року серії І-КИ № 167064 ОСОБА_5 помер 17 грудня 1997 року.

Після смерті ОСОБА_5, залишилось спадкове майно, а саме домоволодіння розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21, яке прийняла позивачка ОСОБА_1, у зв’язку з чим вона отримала свідоцтво про право на спадщину від 24 березня 2000 року, згідно якого вона є власником вказаного домоволодіння.

Також позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0975 га за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21, на якому розташоване спірне домоволодіння. що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 544482 від 31 серпня 2005 року.

Згідно відповіді адресного бюро УВС Дніпропетровської області від 03 травня 2006 року, відповідачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, але як встановлено в судовому засіданні проживають в домоволодінні, що належить позивачці ОСОБА_1

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як було встановлено в судовому засіданні, і це підтвердили сторони, позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідачів з проханням звільнити її будинок, на що відповідачі ніяким чином не відреагували і продовжують перешкоджати користуватись позивачці її власністю. З приводу цього остання зверталась до органів внутрішніх справ, що підтверджується офіційними застереженнями зробленими співробітниками міліції на адресу відповідача ОСОБА_2 від 28 лютого 2004 року та 20 листопада 2005 року про недопустимість здійснення насильства в сім’ї.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином в судовому засіданні безспірно встановлено, що проживання відповідачів в домоволодінні позивачки порушує її права як власника і тому вимоги про виселення відповідачів з спірного домоволодіння підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічних вимог ОСОБА_2, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено, в судовому засіданні після смерті ОСОБА_5, у відповідність до ст. 529 ЦК УРСР (який діяв на час смерті спадкодавця), залишилось три спадкоємця: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Позивач ОСОБА_2 та його сестра ОСОБА_4 24 березня 2000 року написали заяву до нотаріальної контори, згідно якої вони на спадщину яка залишилась після їх батька не претендують.

Того ж дня мати позивача за зустрічним позовом отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого чоловіка - батька ОСОБА_2

До посилання позивача на те, що він під час написання заяви вважав, що це заява про прийняття спадщини, суд відноситься критично, оскільки доказів на підтвердження даної обставини позивач суду не надав, заява ним підписана власноруч та без стороннього тиску на нього, і тому дана заява не може бути визнана недійсною відповідно до ст.ст. 48, 56 ЦК УРСР.

За таких підстав, суд вважає, що оскільки позивач за зустрічним позовом, згідно ст. 60 ЦПК України не довів недійсність заяви про відмову від спадщини, тому він вважається таким, що відмовився від спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_5, у зв’язку з чим також не підлягають задоволенню і інші позовні вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частину домоволодіння і про відміну реєстрації свідоцтва.

Керуючись ст.ст.10,11,57,60 ЦПК країни, ст.553 ЦК УРСР, ст.ст. 319, 321 ЦК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоду в користуванні домоволодінням за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21 з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 з домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Глиняна, 21, яке належить на праві власності ОСОБА_1.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом та про скасування реєстрації - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: Є.А. Башмаков