АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/10720/15 Справа № 201/13102/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого: Болтунової Л.М.

суддів: Козлова С.П., Тамакулової В.О.

за участю секретаря: Гулієва М.І.о.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 27 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа – Національний банк України, про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 08 жовтня 2012 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000729518010 (вклад «Депозит VIP») на суму 1 млн. доларів США строком на 366 днів, по 08 жовтня 2013 року включно, з процентною ставкою за договором 10% річних. Додатковою угодою № 1 від 12 березня 2014 року строк вкладу за указаним договором був продовжений на 12 місяців до 08 жовтня 2014 року з виплатою відсотків на суму вкладу з розрахунку 7,5 % річних.

06 жовтня 2014 року вона звернулась на адресу відповідача з письмовою заявою про відсутність наміру продовження дії даного договору та вимогою виплати всіх грошових коштів за договором разом із нарахованими відсотками. Дана вимога була залишена без задоволення, грошові кошти не були виплачені, у звязку з чим позивачка просила суд стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь суму вкладу за вказаним договором у розмірі 1 млн. доларів США, що є еквівалентом 12 966 295 грн. станом на 08.10.2014 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 27 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року було скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2015 року, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором строкового банківського вкладу (депозиту) за № SAMDN01000729518010 (вклад «Депозит VIP») від 08 жовтня 2012 року в розмірі 1 млн. доларів США. Вирішено питання щодо судових витрат.

ПАТ КБ «Приватбанк» не погодився з цим рішенням та звернувся з касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року скасовано і справа передана на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 жовтня 2012 року, у регіональному відділенні ПАТ КБ «Приватбанк», що знаходиться у м. Сімферополі, вул. Гоголя, 15, К/С, між сторонами було укладено договір № SAMDN01000729518010 (вклад «Депозит VIP»), згідно до якого позивачка передала банку, для розміщення на депозитному вкладі, 1 млн. доларів США строком на 366 днів, по 08 жовтня 2013 року включно, з процентною ставкою за договором 10% річних. 12 березня 2014 року за додатковою угодою № 1 строк вкладу за вказаним договором був продовжений на 12 місяців до 08 жовтня 2014 року з виплатою відсотків на суму вкладу з розрахунку 7,5 % річних.

06 жовтня 2014 року позивачка звернулась на адресу відповідача з письмовою заявою про відсутність наміру продовження дії даного договору та вимогою виплати всіх грошових коштів за договором разом із нарахованими відсотками. Дана вимога була залишена без задоволення, грошові кошти не були виплачені, у звязку з чим ОСОБА_2 просила суд стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь суму вкладу за спірним договором у розмірі 1 млн. доларів США, що є еквівалентом 12 966 295 грн., станом на 08.10.2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення банківського вкладу, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

За частинами 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно з п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЦПК України якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

За вимогами до ч. 2 ст. 59, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що надані, на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2, ксерокопії дублікатів договору № SAMDN01000729518010 (вклад «Депозит VIP») від 08.10.2012 року та додаткової угоди до договору від 12.03.2014 року, а також ксерокопії платіжного доручення від 08.10.2012 року та клієнтської виписки по договору, не є належними та допустимими доказами по справі, в розумінні вказаних норм Закону.

Оригінал договору, а також документ, що підтверджує внесення грошової суми і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, позивач кою надано не було. Також ОСОБА_2 не було надано доказів, які б підтверджували наявність грошових коштів на рахунку, відкритому на підставі спірного договору.

Надаючи до суду першої інстанції, для огляду оригінали спірного договору та додаткової угоди, на яких вказано, що ці документи є дублікатами, представник позивачки зазначив, що саме такі екземпляри договорів були надані ОСОБА_2 банком при їх підписанні 08.10.2012 року, і не зміг пояснити чому на штампах міститься примітка «дублікат».

Такі доводи представника позивачки, спростовуються положеннями Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, якою визначено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов*язаний надати клієнту під підпис (п. 1.9 Інструкції). ( а.с.5 зворот)

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення районного суду, представником позивачки, були повторно надані ксерокопії дублікатів договору № SAMDN01000729518010 (вклад « Депозит VIP » ) від 08 жовтня 2012 року та додаткової угоди № 1 від 12.03.2014 року, а також ксерокопії платіжного доручення і клієнтської виписки. За клопотанням цього ж представника від 28 квітня 2015 року при первісному розгляді справи в апеляційному суді було надано для огляду оригінал спірного договору та його ксерокопія, які не були представлені суду першої інстанції і, за поясненнями представника ОСОБА_2, первинний оригінал був загублений позивачкою, а згодом відшуканий.

Розглядаючи спір, апеляційною інстанцією було встановлено, що надані ксерокопія та оригінал спірного договору різняться між ксерокопією договору з відміткою «дублікат», який був досліджений в суді першої інстанції, а саме: за розташуванням тексту на титульному листі договору; за підписами ОСОБА_2 та працівника банку, який оформлював договір - на звороті документу, а також штампом « Філія Кримське Регіональне Управління Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» МФО 384436 ОСОБА_4А», який відсутній на договорі з відміткою «дублікат». ( т.1 а.с.5-6, 81, 151, 162, 168)

Як вбачається з договору та додаткової угода вони були з використанням факсимільного відтворювання відтиску печатки банку та підпису особи, уповноваженої підписувати договори, угоди до них від імені банку, здійсненого за допомогою засобів копіювання.

Відповідно до ч.3 ст.207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання електронно-числового підпису або іншого аналогу власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою угодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Виходячи з норм цього Закону, сторони надають свою згоду, про те, що факсимільне відтворювання печатки Банку і підпису уповноваженої особи Банку, мають силу договору. Кожний, укладений договір з використанням АСП повинен мати наявність справжнього підпису працівника Банку, оформившего даний договір.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У порушення вказаних вимог, позивачкою не було надано до суду доказів, що працівником банку, який уповноважений оформлювати з нею договір, додаткову угоду, платіжне доручення та клієнтську виписку, була саме ОСОБА_4, з її аналогом справжнього підпису.( т.1 а.с.252,253)

Крім того, представником позивачки до апеляційної скарги також була надана ксерокопія договору № SAMDN01000710094143 від 07.04.2010 року, який був укладений ОСОБА_2 у регіональному відділенні ПАТ КБ «Приватбанк», що знаходиться у м. Сімферополі, на суму 1 млн. доларів США з процентною ставкою 11% річних, з кінцевим строком по 07.10.2010 року включно.

Стосовно даного договору, колегія суддів вважає, що він не заслуговує на увагу, оскільки він не був предметом розгляду в суді першої інстанції, а при зверненні до суду сама позивачка не вказувала будь-які обставини пов*язані з цим договором у своїй позовній заяві. (т.1 а.с.3)

Посилання представника позивачки на те, що з договору № SAMDN01000710094143 від 07.04.2010 року, який неодноразово пролонговувався, а 08.10.2012 року сума вкладу в розмірі 1 млн. доларів США була перерахована на спірний договір, нічим не підтверджені. Надана ксерокопія клієнтської виписки до вказаного договору, належним чином не оформлена, оскільки на ній відсутні печатка або штамп банку та підпис особи, яка її складала, а також відсутні докази про пролонгацію цього договору після 07.10.2010 року.( т.1 а.с.84-88)

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 27 березня 2015 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: